В українському політичному дискурсі зростає консенсус: демографічна яма і повоєнна відбудова штовхають країну до керованої трудової міграції. Ексміністр Дмитро Кулеба визнає, що «можливо, доведеться відкривати країну для Бангладешу, Непалу, Індії, Філіппін, В’єтнаму». Президент KSE і радник ОП Тимофій Мілованов говорить про критичний дефіцит кадрів і попереджає: імпорт працівників рахується не «десятками тисяч, а мільйонами». Експерти, опитані порталом «Коментарі», пояснюють, як це позначиться на економіці, поверненні українців і суспільній напрузі.
Україна входить у фазу, коли відбудова потребуватиме масових рук — від будівництва ГЕС, портів і аеропортів до модернізації залізниці. Політексперт Володимир Цибулько вважає, що запит вимірюватиметься мільйонами позицій: іноземні підрядники (зокрема європейські і турецькі) привозитимуть команди разом із технікою; внутрішній ринок всотуватиме додаткових працівників у будкомплексі. На його думку, інтеграція не стане шоком: наявні спільноти вже приймають українські «правила гри», створюють релігійні інфраструктури без антидержавних жестів і вчать мову.
Політолог Володимир Фесенко закликає зменшити градус драматизації. Демографічна криза — факт, але дефіцит буде точковим, за регіонами й спеціальностями. Ключовий брак — інженери, висококваліфіковані технічні кадри, зварювальники та сезонні працівники в агросекторі. Імпорт фахівців слід налаштовувати адресно, під проєкти і з урахуванням кваліфікацій. Частину проблем вирішуватимуть самі компанії: як і нині на інфраструктурних об’єктах, генпідрядники заводитимуть власний персонал. Водночас очікується маятник міграції українців: після відкриття кордонів чимало людей поїдуть, але частина — повернеться, зіткнувшись із реальністю ринків праці за кордоном.
Окремий чинник — технології. За оцінкою Фесенка, протягом 5–10 років автоматизація та ШІ скоротять потребу у низці масових професій (зокрема у перевезеннях), перерозподіляючи попит із «людських рук» на «розумні» системи. Це ще більше підштовхне державу до таргетованої, а не «валової» імміграційної політики.
Соціальний вимір не менш важливий за економічний. Із ростом міграції неминуче підніматимуться антимігрантські настрої, особливо в консервативніших регіонах. Уже нині мовні тертя між місцевими та переселенцями показують, наскільки делікатно доведеться вибудовувати політику інтеграції. Рецепт — прозорі правила допуску, вимоги до мови й дотримання закону, розселення без «гетто», інвестиції в освіту і професійне навчання, а також чесна комунікація, чому країні потрібні саме ці працівники й на який термін.
Найближче десятиліття визначить комбінація трьох речей: керована імміграція під конкретні проєкти, масова перекваліфікація українців і швидка автоматизація секторів. Без перших двох складно втримати темп відбудови; без третьої — залишимося неконкурентними. Від того, як держава поєднає ці вектори, залежатимуть і економіка, і баланс української ідентичності у новій, більш відкритій Україні.