У першій половині 2026 року демографічна криза в Україні набула безпрецедентних масштабів, оскільки офіційний рівень смертності в державі рівно втричі перевищив показники народжуваності. Наразі чисельність населення на підконтрольних уряду територіях критично скоротилася, стрімко впавши з довоєнної позначки у майже тридцять сім мільйонів до приблизно двадцяти семи – двадцяти восьми мільйонів осіб. За детальними підрахунками та офіційними оцінками Інституту демографії Національної академії наук України, станом на середину поточного року в межах підконтрольних територій фізично проживало лише 28,5 мільйона громадян. Водночас мільйони людей змушені залишатися на тимчасово окупованих землях або продовжують шукати надійного порятунку та соціального захисту в інших країнах світу.
Масштаб людських втрат пояснюється не лише безпосередніми наслідками бойових дій на лінії фронту, а й катастрофічним падінням рівня народжуваності та масовим виїздом родин за кордон. Якщо у 2020 році на одну українську жінку в середньому припадало 1,2 дитини, то зараз цей показник обвалився до історичного мінімуму в 0,8–0,9 дитини. Крім того, від трьох до п’яти мільйонів українців наразі вимушено перебувають під окупацією, а понад п’ять мільйонів громадян стали біженцями, виїхавши за межі держави у пошуках безпеки. Директорка Інституту демографії Елла Лібанова підкреслює, що остання оцінка чисельності населення виявилася на пів мільйона меншою за попередні оптимістичні прогнози. Вона пояснює цю негативну тенденцію насамперед не військовими втратами, а масовим виїздом людей за кордон на складний зимовий період.
Настрої серед біженців також демонструють вкрай тривожну динаміку, адже з кожним місяцем все менше громадян планують повертатися додому. Статистика чітко свідчить, що наприкінці 2022 року про бажання повернутися в Україну заявляли сімдесят чотири відсотки вимушених мігрантів, тоді як сьогодні ця цифра стрімко впала до сорока трьох відсотків. Навіть ті особи, які серйозно розглядають можливість репатріації, не поспішають ухвалювати остаточне рішення та переходити до реальних дій. Показовим є приклад українського консультаційного центру «Unity Hub Berlin», який функціонує в столиці Німеччини. За останні пів року до цієї організації надійшло загалом близько шістдесяти запитів щодо процедури повернення на батьківщину, проте лише три з них належали чоловікам призовного віку. Абсолютна більшість заявників готова розглядати повернення виключно після повного завершення збройного протистояння.
Найбільшою загрозою для післявоєнного відновлення держави фахівці вважають ризик другої хвилі міграції. Йдеться про так звану «чоловічу» міграцію, яка може масово розпочатися одразу після скасування режиму воєнного стану та офіційного відкриття державних кордонів. Демографи попереджають про цілком реальний сценарій, за якого українські сім’ї вирішать остаточно возз’єднатися не в Україні, а на території європейських держав. Це стане неминучим у тому випадку, якщо чоловікам, які повернуться з фронту до мирного життя, держава та приватний бізнес не зможуть запропонувати гідні умови праці, конкурентну заробітну плату та фінансову впевненість.
