Gorchitsa.info

Категорія: Точка зору

  • Примус України до миру: наскільки реальними є гіпотези про переговори з Росією

    Примус України до миру: наскільки реальними є гіпотези про переговори з Росією

    Побоювання, що Україну найближчим часом посадять за стіл переговорів з Росією, ні на чому не ґрунтуються, стверджує блогер Юрій Богданов. І тому, що плани під час війни рідко збуваються, і тому, що деякі союзники планів не мають взагалі.

    Знову нагрібає хвиля про перемовини, примушення до миру і оце усе.

    Тут і Макрон з його розміщенням військ, і проблеми з американською допомогою, і вибори Путіна, і нескінченність російських ресурсів, і Трамп — усе до купи. Тому варто все ж знову нагадати кілька очевидних речей.

    Проблема в тому, що, якщо ми дивимося на події навколо тільки через призму боротьби України і Росії, ми самі собі звужуємо поле для можливостей і маневру. Бо ситуація у світі набагато складніша, не крутиться навколо нас і вимагає думати і діяти складніше.

    Локально наша задача зараз — збереження української держави. Не спалення Москви (навіть якщо дуже хочеться). Не розвал Росії (навіть якщо дуже хочеться). А збереження України і її субʼєктності.

    Глобально ж все набагато масштабніше — Україні треба пережити період світової турбулентності, який тільки починається. Бо великі війни в інших частинах світу ймовірні, великі кризи у великих країнах ще тільки набирають ходу — і про Китай, і про США мова.

    Для вирішення глобальної задачі можна піти на різні маневри — і дипломатичні, і військові. Але головне, чого не треба робити — це робити різкі рухи під впливом емоцій.

    Російські плани мають тенденцію не справджуватися. Перший дедлайн “повного звільнення Донбасу від українців” (якщо не рахувати лютий — березень 2022) був на 9 травня 2022. А досі ні. Навіть близько ні. Про Київ чи Одесу вони можуть хіба мріяти.

    Українські плани теж не завжди реалізуються, але, наприклад, існування “бєлгородського напряму” бойових дій (замість “харківського”) навіть найбільші українські оптимісти 2022 року не могли уявити. Але він об’єктивно існує.

    Американські плани не факт, що взагалі існують, щодо характеру і перебігу цієї війни. Вони все ще набагато більше дивляться на Близький Схід і на Далекий Схід. Ну, такі вже пріоритети.

    Тому, коли вам вчергове напишуть, що “є план завершення війни літом 2024”, “восени 2024” чи 2025 року — вам напишуть свідому неправду. Навіть якщо хтось справді думає, що в нього є план. Будь то Байден, Сі, Ердоган чи Путiн. Війна може тривати ще багато років, може завершитися в умовне “завтра”. І напевно, майже кожний сценарій завершення буде неочікуваним для більшості спостерігачів, а ті, хто “спрогнозують правильно” — просто попадуть пальцем у небо. Рідко буває так, як у Другій світовій, це скоріше виключення для війн.

    Ми живемо — усі ми, від Байдена і Сі до нас з вами — у світі, де майбутнє є продуктом малопрогнозованих і малопрорахованих рішень, тенденцій і наслідків. Тому найкраще, що можна робити — @башити невпинно. Все інше, в тому числі спроби надовго планувати майбутнє, нічого, крім неврозу, не дасть. Той саме випадок, коли “роби, що можеш, а буде, як буде” — єдиний справді надійний план на майбутнє.

  • За 20 тисяч доларів трьох дітей ніхто заводити не стане: що не так із демографічною програмою Шмигаля

    За 20 тисяч доларів трьох дітей ніхто заводити не стане: що не так із демографічною програмою Шмигаля

    Народжуваність в Україні знижується катастрофічними темпами, констатує аналітик Анатолій Амелін. Але що робить уряд для порятунку ситуації, окрім заяв, що хоче бачити у кожній сім’ї по три дитини?

    Три дитини у кожній родині хоче бачити Прем’єр… Але якою ціною?

    Я теж хотів би бачити українців зростаючою нацією, але є нюанси.

    Кожна така сім’я повинна мати фінансовий запас $300 тис. (!) на трьох дітей тільки на їх виховання.

    Кілька років тому ми робили дослідження “Ненароджене економічне зростання”, в якому дали відповідь, чому українці не прагнуть мати дітей.

    Це, банально, невигідно.

    1. Жінка, яка народжує дитину — втрачає роботу та дохід. Втрачає перспективи кар’єри та потрапляє у залежність від чоловіка.
    2. У сім’ї падають доходи та зростають витрати.
    3. У середньому, виховання дитини з моменту народження до повноліття в Україні коштує не менше ніж $80 тис. У Києві та обласних центрах цифра вже більша за $100-$200 тис.

    В мене вже є чимало сімейних пар, які вирішили, що вони будуть child free (життя без дітей).

    Що від народження дітей державі?

    • як написано вище — виховання дитини коштує грошей. І чималих;
    • це і їжа, та одяг, та медицина, та дитячі садки, та відпочинок, та школа, та курси, та університети… це все споживання та внесок в українську економіку;
    • тобто, кажучи економічною мовою, від зростання популяції та зростання споживання виграє місцевий бізнес та бюджет, який з бізнесу та з споживачів отримує податки (податок на прибуток з компаній та ПДВ з кожної роздрібної купівлі споживача);
    • а коли нація зростає і діти дорослішають — вони включаються у створення ВВП для Країни і наповнюють бюджет.

    У виграші всі, крім батьків, які щиро хочуть мати дітей, але… для них це лише проблема.

    У 2000 році, для порівняння, в Україні народилося 385,1 тис.

    У 2023 році — лише 187,4 тис. дітей

    Тенденція очевидна.

    За час великої війни, за різними оцінками, з України виїхало близько 2 млн дітей, багато з яких вже безкоштовно навчаються у школах чи європейських вишах (з низькими шансами на повернення).

    Все дуже, дуже погано для майбутнього нації.

    Із ситуації є лише один вихід.

    По суті, відтворення нації та зростання популяції українців — наше спільне завдання та один із найважливіших пунктів нового суспільного договору.

    Що такий договір може і має передбачати?

    1. Ну, як мінімум, покриття 50%-80% на виховання дитини, а саме — $50-$80 тис. на період 18 років, а не лише $1 тис. на перші три роки, як є зараз (41 280 гривень, незалежно від кількості дітей у сім’ї, одразу 10 320 гривень, а решта — по 860 гривень щомісяця, протягом 36 місяців). Запропонована сума 50 тис. на 18 років — це лише $230 на місяць, що не дуже багато, але буде суттєвою підтримкою пересічним українським сім’ям. На рік для бюджету це буде $2,8 тис. на одну дитину. Або +$0,5 млрд для 200 тис. новонароджених дітей на рік (або $0,3 ВВП). І всі ці кошти — це зростання українського внутрішнього споживчого ринку.

    2. Декретна відпустка має перестати бути “відпусткою” для мам, а має стати новою спеціалізацією із збереженням заробітної плати на рівні до відходу в декрет на 1,5 роки.

    3. Половина видатків на виховання дітей має покриватися або субсидією, або податковим кредитом (з поверненням за підсумком року податків з бюджету), або зниженням податків для батьків. Наприклад, при народженні 1 дитини ПДФО батьків знижується з 18% до 10%. При народженні другого — до 5%. При народженні трьох — 0% (ЄСВ при цьому та ПДВ при споживанні нікуди не подіються).

    4. Батьки повинні отримати максимальну підтримку не прямо грошима, а компенсацією понесених витрат. Плюс максимальна допомога за збереження батькам можливості працювати та створювати ВВП для країни та сплати податків. Покриття витрат на:

    • дитячі садки. Які мають працювати з 7:30 до 20:00, допомагаючи батькам повноцінно працювати у разі потреби;
    • медичне страхування та покриття якісної приватної медицини;
    • школи повного дня із харчуванням;
    • розвиваючі курси та програми (мови, спорт, програмування та інші навички) — це може бути при кожній школі;
    • вища освіта для кращих школярів (ваучер, який покриває навчання у вибраному приватному чи державному українському виші);
    • дитячі розвивальні табори (спортивні або з поглибленим вивченням мов, математики, практичних навичок).

    5. Пільгові кредити на розширення жилої площі чи часткове субсидування вартості житла. В однокімнатній квартирі або в знімному житлі трьох дітей виховати — ще той квест.

    І це буде правильно.

    Батьки повинні мати можливість зберігати свою соціальну активність, робити кар’єру — і діти не мають бути якорем, який їх викидає на узбіччя комфортного життя.

    Чи є така програма у Шмигаля?

    Але законопроєкт, зареєстрований у парламенті, пропонує знову-таки вбивство будь-якої мотивації:

    • на першу дитину: дорівнюватиме сумі, кратній 150 розмірам прожиткового мінімуму — 384,5 тисячі гривень;
    • на другу дитину: кратна 100 розмірам прожиткового мінімуму — 256,3 тисячі гривень;
    • на третю та кожну наступну дитину — кратну 50 розмірам прожиткового мінімуму — 128,2 тисячі гривень.

    Тобто, $20 тис. на трьох замість $300 тис.

    Вам не здається, що когось намагаються розвести?

  • Китай, ЄС та агропротести. Чи є для України унікальний шлях та чому варто розвивати ВПК

    Китай, ЄС та агропротести. Чи є для України унікальний шлях та чому варто розвивати ВПК

    “З початком повномасштабної війни дискусія — як нам вигадати наш унікальний “український велосипед” — втратила будь-який сенс. У рекордно стислі строки, менше ніж за 2 роки, ми подали заявку, отримали статус кандидата і політичне “добро” на початок переговорів про вступ до ЄС. У нас немає іншого вибору, ніж у прискореному темпі, максимум за 5 років, пройти цей шлях”. Думка.

    Журналісти WSJ підсвітили тренд у глобальній торгівлі, пов’язаний з новою експортною “експансією” Китаю і новим можливим шоком для глобальної економіки.

    Наприкінці 90-х та початку нульових світова економіка пережила перший шок від збільшення частки Китаю у глобальній торгівлі. З одного боку, впали ціни на імпортовані товари, що було добре для споживачів у розвинених країнах,насамперед, з низькими та середніми доходами, з іншого — закрилися виробництва таких товарів, виробники яких не витримували конкуренцію та переносили їх до країн з дешевшою робочою силою (зокрема, до того ж Китаю).

    Економіка готується до шоку: до чого тут Китай та у чому загрози

    Зараз глобальна економіка готується до другого шоку, пов’язаного з китайським імпортом, але цей шок буде іншим. Після повного зняття ковідних обмежень у 2022 році Китай знову намагається збільшити свій експорт, щоб перезапустити економіку, подолати кризу на ринку нерухомості та вийти за межі ослабленого внутрішнього споживчого попиту. Експорт товарів у 2023 році зріс на 31% проти 2020 року.

    Як і двадцять років тому, це має певний дезінфляційний ефект по світу. Зокрема, у січні 2024 року вартість китайського імпорту до США знизилась на 2,9% у річному вимірі , тоді як вартість імпорту з ЄС, Японії, Мексики збільшилась. Це частково пов’язано з дефляцією у самому Китаї, що підживлюється падінням цін виробників. Цю дефляцію Китай експортує зараз по світу.

    На відміну від нульових, у китайському експорті зараз набагато більша частка товарів обробної промисловості, профіцит зовнішньої торгівлі за якими (1,7 трлн. дол.) більш ніж удвічі перевищує загальне торгівельне сальдо по всім товарам (0,82 трлн. дол. у 2023 році). Експерти сходяться на думці, що нарощування експорту технологічної продукції, такої як електромобілі, напівпровідники, частини до вітрових турбін, сонячні панелі, зарядні батареї тощо, де Китай має власні довгі ланцюги створення доданої вартості та конкурентні переваги, є одним із стовпів нової стратегії країни по підтримці економічного зростання.

    Є “прекрасний” кейс посилення лещат економічної сили Пекіну на прикладі Росії, яка за останні роки попала у набагато більшу залежність від технологічного експорту з Китаю

    Утім, у цьому сегменті Пекін починає все більше конкурувати з передовими за технологічним розвитком країнами Заходу, які вважають Китай своїм головним геополітичним та економічним конкурентом і, на відміну від нульових, вживають заходи для захисту своєї стратегічної промисловості. Звідси антидемпінгові розслідування (як проти китайських електромобілів, розпочате у ЄС), прямі заборони на імпорт (як проти окремих постачальників сонячних батарей та комплектуючих до них, телекомунікаційного обладнання у США) та багато інших нетарифних обмежень на додаток до “тарифної спадщини” Трампа.

    Результат цієї торгівельної битви для розвинутих країн ще попереду. Утім, вже очевидно, що як наслідок, частина дезінфляційного потенціалу від китайського імпорту може перетекти у країни з меншим рівнем торгівельного захисту і меншим рівнем доходів. Це добре для тамтешніх споживачів, але промисловість у цих країнах опиниться у ще більших “лещатах” економічної сили Китаю (як це було на початку нульових у країнах Заходу), який зберігає домінуючі позиції як у постачанні дешевих споживчих товарів, так і вийшов на лідируючі позиції у експорті передової технологічної продукції.

    Додам від себе, підсвічені WSJ тренди є не є якимось новими. За їх розвитком, зокрема перенесенням виробництв з Китаю з боку розвинутих країн та більш агресивним, в т.ч. за рахунок державних субсидій, вкладень в освіту і науку, виходом на ринки технологічної продукції китайських виробників, ми спостерігаємо щонайменше останні 5-7 років. З іншого боку, є “прекрасний” кейс посилення лещат економічної сили Пекіну на прикладі Росії, яка за останні роки попала у набагато більшу залежність від технологічного експорту з Китаю. Звісно, таких прикладів вистачає по багатьом країнам Азії та Африки.

    Отже, світова економіка вже стикається з другим шоком від торгівлі з Китаєм, який частково було пом’якшено через ковід-19 і війну в Україні. Спочатку через порушення у ланцюгах поставок, а потім через формування відкладеного попиту на технологічні товари довготривалого користування. Але ці дисбаланси за великим рахунком були усунуті у 2023 році, в якому ми побачили загострення торгівельних суперечок і уповільнення товарного експорту з Китаю (проти 2022 року). В наступні декілька років ці протиріччя тільки загострюватимуться.

    Торгівля, протести фермерів у ЄС та конкуренція: які висновки для України

    Неодноразово повторював, що повномасштабна війна остаточно і безповоротно зняла дискусію щодо шляхів розвитку України і структурної трансформації економіки, тепер вже повоєнної, зокрема і промисловості. На жаль, історія цієї трансформації останні 30 років, особливо в обробній промисловості — це більше про втрати, ніж про здобутки. Це окрема історія, чому так вийшло.

    Але в цій історії до великої війни ще залишалось місце для обговорення українського “унікального шляху”, в рамках якого ми могли розглядатись як транзитна держава (хоча у цьому плані після 2014 року вже були суттєві обмеження), як майданчик для експансії тих же технологічних китайських товарів на ринки ЄС, користуючись перевагами ЗСТ з ЄС (по факту цього не було, свідченням чого є вкрай низький показник ПІІ з Китаю на рівні 140 млн. дол. на кінець 2021 року та суттєві транзитні обмеження на нашу участь у рамках “Нового шовкового шляху”).

    З початком повномасштабної війни дискусія – як нам вигадати наш унікальний “український велосипед” – втратила будь-який сенс

    Це, до речі, не заважало активній взаємній торгівлі, де Китай залишався країною номер №1 за товарооборотом (15% в імпорті і майже 12% в експорті у 2021 році). Утім структура нашої торгівлі з Китаєм, у рамках якої ми переважно експортували кукурудзу, соняшникову олію та ЗРС, а імпортували готову продукцію обробної промисловості, тільки цементувала сировинний і олігархічний характер української економіки, спрямований на видобуток і вивезення природньої ренти.

    З початком повномасштабної війни дискусія — як нам вигадати наш унікальний “український велосипед” — втратила будь-який сенс. У рекордно стислі строки, менше ніж за 2 роки, ми подали заявку, отримали статус кандидата і політичне “добро” на початок переговорів про вступ до ЄС.

    У нас немає іншого вибору, ніж у прискореному темпі, максимум за 5 років, пройти цей шлях, ставши повноцінним членом ЄС. Це вже не мрія, а питання часу. А ще це питання виживання, і це само по собі вагомий мотивуючий фактор, який не мала жодна країна-кандидат.

    Війна вносить свої корективи, але точно не є перепоною для зміцнення інститутів, які гарантують верховенство права. Це у свою чергу дасть змогу після війни залучати ПІІ, вбудовуватися у вищі глобальні ланцюжки створення доданої вартості, шукати свої ніші. Зараз, попри війну і непросту ситуацію з сусідами по ЄС, необхідно максимально використовувати вигоди від 4-х свобод і вирівнювання, коли ЄС фінансово підтягує країни-кандидати на вступ. Власне програма Ukraine Facility, яка за 5 років ще буде змінюватись і наповнюватись новим змістом, — це інструмент такої підготовчої перед-вступної роботи.

    У цій конкурентній боротьбі ми можемо знайти свою нішу, ставши, як країна — кандидат на вступ до ЄС, однією із країн для перенесення виробництва “поближче до кордонів” ЄС

    Ви спитаєте, до чого тут Китай? А до того, що конкуренція між ЄС та Китаєм у виробництві, насамперед, середньо- і високотехнологічних товарів у найближчі 5 років загострюватиметься. Це неминуче посилить вже згадані тенденції до перенесення виробництв західними країнами з Китаю додому, у більш дружні країни (friend-shoring) та/або “ближче додому” (near-shoring). Основним напрямком для friend-shoring найближчим часом буде Індія та В’єтнам, за які вже йде змагання між країнами Заходу і Китаєм, який під впливом зростання вартості робочої сили також намагається переносити виробництво за свої межі. Утім нам своє робити — у цій конкурентній боротьбі ми можемо знайти свою нішу, ставши, як країна — кандидат на вступ до ЄС, однією із країн для перенесення виробництва “поближче до кордонів” ЄС.

    Для цього необхідно посилювати промислові зв’язки із ядром ЄС (Німеччиною — Францією) та Великобританією, де лідерство в силу географічної близькості, набагато більш міцних економічних зав’язків і членства в ЄС, буде за ФРН. Звісно, сказати легше, ніж зробити. Та Україна не є унікальною у цьому плані. Той же самий шлях промислової трансформації, насамперед, під впливом німецького капіталу пройшли Польща, Чехія та Словаччина. Наприклад, остання знайшла свою нішу у автомобілебудуванні.

    Наші сусіди — країни ЄС, бізнес в яких дивиться на перспективу, всі ці ризики посилення України після війни розуміють, як ніхто інший. Звідси певна “істерика” і “заряджання” протестного потенціалу різного політичного толку, які ми зараз спостерігаємо, з метою загальмувати торгівлю, а отже економічну інтеграцію України до ЄС. Я погоджуюсь з багатьма експертами, що спроби йти “на пролом” у ЄС з “аграркою”, яка займає 60% в нашому експорті, тільки посилює цей протест. Це точно погана історія з усіх боків, — і для нас, і для ЄС. Я просто нагадаю, що в ЄС немає жодної країни із часткою с/х в структурі добавленої вартості більше 5% (5% — це рівень Болгарії і Румунії, у яких рівень доходів на одиницю населення є найменшим у ЄС), а в Україні це 12,7% у 2021 і 9,3% у 2022 році (за даними статистики ООН).

    Водночас, якщо ми віднайдемо і розвинемо свої унікальні ніші в експорті до ЄС (наприклад, у зеленій енергетиці, металургії, хімії, машинобудуванні), залучаючи європейський, насамперед, німецький капітал у промислову реструктуризацію, і поступово будемо зміщувати акценти у зовнішній торгівлі, то цей спротив буде меншим. Так, це середньо- і довгострокові структурні зміни, але вони неминучі, якщо інтегруватись до ЄС.

    Наш досвід у ВПК здатен дати поштовх для розвитку багатьох суміжних галузей машинобудування, послуг із високою доданою вартістю.

    Загострення конкурентної боротьби ЄС з Китаєм може стати нам у нагоді на цьому шляху структурної трансформації економіки і реструктуризації промисловості. Але ще кращий привід, якого і шукати не потрібно, це посилення промислової співпраці у межах ВПК. Це “залізобетонна” наша унікальна ніша для виробничої спеціалізації та експорту після війни, бо глобальний попит на озброєння та військову техніку прогнозовано зростатиме. З врахуванням накопиченого практичного досвіду під час війни, як з тими ж надводними дронами, які вже стали game-changer у цій війні, змінивши розклад у Чорному морі, цю нішу в нас точно ніхто не відніме. Вона здатна дати поштовх для розвитку багатьох суміжних галузей машинобудування, послуг із високою доданою вартістю (інжинірингу, проектування, дизайну та ін), науки та освіти.

  • Другий кидок на Київ: які сили зібрала Росія та Білорусь на північному кордоні

    Другий кидок на Київ: які сили зібрала Росія та Білорусь на північному кордоні

    Жодних підстав побоюватися нового наступу на Київ від північного кордону зараз немає, запевняє військовий аналітик Костянтин Машовець. Занадто малі сили для цього спостерігаються у білорусів та росіян.

    Щодо чергової “істерії” про “наступ на Київ з півночі”, який повинен ось-ось розпочатися..

    На цей момент, вздовж українсько-білоруського державного кордону розгорнуте наступне угрупування сил й засобів зі складу ЗС РБ (це те, що зазвичай називають Волинський та Поліський операційні райони):

    • 2 десантно-штурмових батальйони (дшб) зі складу 38-ї окремої десантно-штурмової бригади (одшбр). Один з них — діє в районі Ужова та Пiнська, Брестска обл. Інший — в районі Лельчицi, Брагiн, Зябровка-2, Гомельска обл.;
    • 2 зведених тактичних загонів 5-ї окремої бригади спеціального призначення (обр СпП). Один розгорнутий в районі Iваново, Брестська обл., iнший — в районі Приболовичi, Гомельська обл.;
    • тактична група (ТГр) зі складу 51-ї артилерійської бригади (абр), десь до дивізіону (але може бути й лише 1-2 батареї), розгорнута південніше м.Гомель;
    • реактивна артилерійська батарея (реабатр) зі складу 336-ї реактивної артилерійської бригади (реабр) розгорнута в районі Зябровка, Гомельська обл. (ймовірно, до 3-4 РСЗВ типу “Полонез\М”, або 9К58 “Смерч”).

    Загалом, ці “сили вторгнення” нараховують:

    • особового складу (о\с) — до 1800 білоруських військовослужбовців (в\сл);
    • 68-70 бойових броньованих машин (ББМ), вважаючи за такі також тягачі типу МТ-ЛБ й бронеавтомобілі;
    • до 22-24 одиниць артилерійських систем (АС), включно із гарматами та гаубицями, самохідними мінометами калібром 100-мм й також — 120-мм, 122-мм;
    • ну й 3-4 реактивних системи залпового вогню (РСЗВ).

    Що стосується сил й засобів “російської етимології”, то з них зараз на території Білорусі ошивається:

    • десь до 450-460 колишніх “вагнерів” (переважно з так званого “постійного складу”), використовуються Лукашенком та підлеглим йому білоруським військовим командуванням в якості інструкторів у формуваннях ряду силових відомств режиму “минского автоматчика”;
    • 3 винищувачів типу Су-30СМ (або Су-35С) на авіабазі (АБ) Барановичi, ймовірно зі складу 159-го “гвардейского” винищувального авіаційного полку (вап).

    Звісно, що в разі появи там більш-менш значного угрупування російських військ це навряд чи пройде непомітним.

    Тому на даному етапі (найближчим часом) усі розмови про чергове “вторгнення з півночі у бік Києва” поки що вважаю передчасними…

  • Купив машину — заплати в бюджет. Які податки в Україні платитимуть власники авто у 2024 році

    Купив машину — заплати в бюджет. Які податки в Україні платитимуть власники авто у 2024 році

    “Об’єктами оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більш ніж п’ять років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати. Скільки доведеться заплатити у 2024 році, та чи звільняється власник від податку, якщо не отримав повідомлення про нього від податкової?”. Думка.

    Одним із різновидів податку на майно (неофіційна назва “податок на розкіш”) є транспортний податок. Його сплачують як фізичні, так і юридичні особи, зокрема нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні власні легкові автомобілі, що підпадають під оподаткування (відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України). Водночас не є платниками транспортного податку орендарі, лізингоодержувачі чи користувачі легкових автомобілів на підставі генеральної довіреності. Також цей податок не сплачують і власники вантажних автомобілів.

    За які авто сплачується податок на розкіш?

    Об’єктами оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більш ніж п’ять років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового року (підпункт 267.2.1. пункту 267.2. ст. 267 ПКУ).

    Слід зазначити, що у 2024 році — це 2 662 500 грн із розрахунку, що розмір мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2024 року становить 7100 гривень.

    Водночас визначення середньоринкової вартості транспортних засобів, які підлягають оподаткуванню, здійснює Мінекономіки. Щороку міністерство на своєму офіційному сайті викладає перелік легкових автомобілів, із року випуску яких минуло не більш ніж п’ять років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного року. Такий перелік повинен містити дані щодо марки, моделі, року випуску, об’єму циліндрів двигуна й типу пального автомобілів, які є об’єктом оподаткування.

    Податкова має до 1 липня базового податкового року надіслати власнику авто податкове повідомлення-рішення про сплату податку разом із детальним розрахунком суми податку.

    Цьогоріч до такого переліку увійшли 184 легкові автівки.

    Окремо слід зазначити, навіть якщо автомобіль не старший за 5 років і його вартість перевищує 375 розмірів мінімальної заробітної плати, але його не має в переліку Мінекономіки, транспортний податок не сплачується.

    Скільки доведеться платити за елітне авто?

    Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль. Власники кількох автомобілів, що підпадають під оподаткування, сплачують за кожен із них. Тобто за дві машини необхідно буде сплатити 50 000 грн, за 3 — 75 000 тощо.

    Чи однакові правила сплати податку для юридичних і фізичних осіб?

    Ставка транспортного податку для юридичних і фізичних осіб однакова, однак порядок обчислення та сплати податку — різні. Обчислення суми податку для фізичних осіб здійснюється органом контролю самостійно за податковою адресою (місцем реєстрації) платника податку, зазначеною в реєстраційних документах на транспортний засіб.

    Податкова має до 1 липня базового податкового року надіслати власнику авто податкове повідомлення-рішення про сплату податку разом із детальним розрахунком суми податку та відповідні платіжні реквізити для його сплати.

    Якщо авто коштує 2,6 млн грн і вище, то потрібно сплатити податокFullscreen

    Якщо фізична особа не погоджується з нарахованою сумою податку, вона може звернутися до органу контролю за своєю податковою адресою (місцем реєстрації) з письмовою заявою для проведення звірки. У разі виявлення розбіжностей між даними органу контролю й даними платника податку, які підтверджуються оригіналами відповідних документів (зокрема правовстановлювальними документами на авто), орган контролю за місцем реєстрації платника податку проводить перерахунок суми податку та надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим.

    Водночас слід пам’ятати, якщо орган контролю не надіслав (не вручив) фізичній особі податкове повідомлення-рішення у встановлені строки, то це не звільняє фізичну особу від сплати такого податку.

    Верховний Суд у постанові від 20 червня 2022 року в справі №826/15940/18 вказав, що невиконання органом контролю обов’язку щодо нарахування платнику податків транспортного податку за відповідний рік і вручення податкового повідомлення-рішення до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду звільняє платника податків лише від відповідальності за несвоєчасність сплати податкового зобов’язання, проте не звільняє від обов’язку сплати такого податку за наявності відповідних правових підстав.

    Також тут слід звернути увагу, що дуже часто бувають випадки, коли неотримання податкового повідомлення-рішення зумовлено зміною адреси проживання платника податків, про що він не повідомив податковому органу.

    Чинне податкове законодавство покладає на платників податків обов’язок подавати органу контролю відомості про зміну свого місця проживання протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою 5ДР.

    Тому у випадку невиконання платником податків обов’язку проінформувати податкову про зміну своєї адреси надсилання цій особі податкового повідомлення-рішення за старим місцем реєстрації вважатиметься правомірним. Отже, податкове повідомлення рішення вважатиметься врученим у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення зі вказанням причини невручення, серед яких неможливість знайти фактичне місце розташування платника податків.

    Чинне податкове законодавство покладає на платників податків обов’язок подавати органу контролю відомості про зміну свого місця проживання протягом місяця з дня виникнення таких змін.

    Інша ситуація з юридичними особами. Вони повинні самостійно розрахувати транспортний податок шляхом подання органу контролю річної декларації з розбивкою річної суми рівними частками поквартально. Граничний строк на подання такої декларації — 20 лютого звітного року. Якщо автомобіль було придбано посеред звітного року, така декларація подається впродовж місяця з дня виникнення права власності на це авто. У випадку, коли юридична особа протягом одного й того ж календарного місяця придбала у власність легковий автомобіль і продала його, обов’язок подання декларації з транспортного податку та відповідно його сплати не виникає.

    Коли сплачувати податок?

    Фізичні особи мають сплатити податок протягом 60 днів із дня вручення податкового повідомлення-рішення. Юридичні особи сплачують авансові внески щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації. За автомобілі, придбані протягом року, податок сплачується пропорційно до кількості місяців, які залишилися до кінця року, починаючи з місяця, коли виникло право власності на транспортний засіб.

    А якщо авто викрали, все одно платити податок?

    У разі викрадення автівки, яка є об’єктом оподаткування, транспортний податок не сплачується з місяця, наступного за місяцем, у якому мав місце факт незаконного заволодіння. Водночас незаконне заволодіння має підтверджуватися відповідним документом про внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, виданим уповноваженим державним органом. У такому випадку юридична особа має подати уточнювальну декларацію протягом 30 календарних днів із дня внесення відомостей до ЄРДР.

    Якщо автівку викрали, то з наступного місяця після цього вже податок платити непотрібно

    У разі повернення власнику викраденого автомобіля податок за нього сплачують із місяця, у якому його було повернено, відповідно до постанови слідчого, прокурора чи рішення суду. До того ж платник податку зобов’язаний надати органу контролю копію цієї постанови (рішення) протягом 10 днів із моменту її отримання, а юридичні особи — також подати уточнювальну декларацію протягом 30 календарних днів із дня складання постанови слідчого, прокурора чи винесення ухвали суду.

    Якщо несвоєчасно сплатили податок чи взагалі не сплатили

    У разі несплати податку у встановлені законодавством строки (про які зазначалося вище), у платника податку виникає податковий борг. Якщо сума податкового боргу перевищує 180 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто 3060 грн), платнику податків надсилається податкова вимога, і майно платника податків передається в податкову заставу.

    Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. Такий акт опису складається податковим керуючим на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) органу контролю.

    Також Податковим кодексом України передбачено застосування податковим органом адміністративного арешту майна щодо фізичних осіб, які мають податковий борг і виїжджають за кордон. Вказаний арешт є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов’язків.

    Податковим кодексом передбачено застосування адміністративного арешту майна щодо фізичних осіб, які мають податковий борг і виїжджають за кордон

    Арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) органу контролю, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом. Арешт коштів на рахунку / електронному гаманці платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу контролю до суду. Стягнення податкового боргу з фізичних осіб здійснюється виключно на підставі рішення суду. Рішення суду про стягнення з фізичної особи податкового боргу виконується в порядку Закону України “Про виконавче провадження”.

    Стягнення податкового боргу з фізичних осіб здійснюється виключно на підставі рішення суду.

    Під час виконання судового рішення на кошти й майно боржника накладається арешт, і здійснюється стягнення. Першочергово стягуються кошти (готівкові та на рахунках). У разі відсутності в боржника коштів, достатніх для погашення боргу, стягнення звертається на майно боржника, спочатку — на рухоме, а якщо такого майна не достатньо, то на окрему від будинку земельну ділянку, інші приміщення, що належать боржнику. Останньою чергою вертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якій фактично проживає боржник.

    У разі, якщо платник податків самостійно сплачує податок, але з порушенням встановлених строків, то до нього буде застосовано штраф у розмірі 5% погашеної суми податкового боргу в разі затримки сплати до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання. А в разі затримки на понад 30 календарних днів — у розмірі 10% погашеної суми податкового боргу. Також у разі порушення строків сплати податкових зобов’язань нараховується пеня за кожний календарний день прострочення, зокрема день погашення, із розрахунку 120% річних облікової ставки Національного банку України, чинної на кожний такий день.

  • Дві основні причини війни. Чому напала Росія та чи могло бути інакше

    Дві основні причини війни. Чому напала Росія та чи могло бути інакше

    Блогер Юрій Богданов категорично виступає проти настроїв, що поширюються в Україні, про те, що в нападі Росії винні самі українці. Він чітко бачить дві фундаментальні причини кремлівської агресії, які ніяк не залежать від цього.

    Про причини агресії Росії проти Україні.

    Поїхали в соцмережах чергові маніпуляції на тему, які українці неправильні та які українці винні у війні. Тож учергове треба нагадати, що у війни Росії проти України є дві фундаментальні причини:

    1. Росія залишилася імперією, і владу в цій імперії захопила переповнена ресентиментом кліка КГБшників на чолі із закомплексованим упи…днем. Які мали час побудувати повноцінну диктатуру, рясно оплачену доходами від нафти, газу й інших ресурсів за пофігізму Європи та США. І які в певний момент настільки впевнилися у своїй безкарності, що наважилися на війну в Європі. Звісно, заради найбільш ласого шматка, який відірвався від імперії, — України. Чи могло бути інакше? Важко відповісти об’єктивно.
    2. Україна не скористалася вікном можливостей у 90-х і втратила час на інтеграцію до ЄС і НАТО. Вже на початку 00-х час було втрачено. Чи могли ми скористатися тим шансом в 90-х, і чи достатньо широким було те вікно? Важко відповісти обʼєктивно.

    Оце — дві реальні фундаментальні причини.

    Усе інше: мова, культура, усе, що ще можна вигадати, — це або російські самовиправдання, або віктимблеймінг (приписування жертві вини за її страждання, — Ф.) у чистому вигляді. На російські самовиправдання нам має бути начхати. А ось віктимблеймінг — річ украй шкідлива, залиште людей у спокої. Дякую.

  • 2024-й рік — початок нової реальності. Як штучний інтелект змусив говорити Джоконду

    2024-й рік — початок нової реальності. Як штучний інтелект змусив говорити Джоконду

    2024 рік стане початком нової реальності, в якій вигадане не можна буде відрізнити від справжнього, прогнозує блогер Роман Комиза. Уже зараз штучний інтелект може оживити будь-яке зображення — наприклад, Джоконду…

    Зв’язок із реальним світом втрачатиметься і поступово прагнутиме до нуля. Починаючи з 2024 року. Звісно, в тій частині й тією мірою, якою ви дивитеся на світ крізь монітори ваших пристроїв: смартфонів, комп’ютерів і телевізорів. А ми вже споживаємо левову частку інформації про події у світі саме через пристрої, і з кожним роком споживатимемо її тільки більше. Тож старому доброму “реальному світу” можна вже соромитися сказати “до побачення” і замислитися над тим, як жити в новому.

    Усе, що ви бачите і чуєте, тепер може бути не справжнім, а згенерованим за допомогою штучного інтелекту. Відрізнити реальне від нереального буде практично неможливо. І це та нова реальність, у яку ми зараз вступаємо.

    Ось EMO — нова розробка, яку щойно представив Institute for Intelligent Computing, Alibaba Group. Нагадаю, що Alibaba — це одна з найбільших китайських публічних компаній. Китай взагалі дуже просунутий у частині ШІ.

    EMO дає змогу створювати портретні відео, що імітують міміку людини на основі звуку. Тобто ви просто водите вихідне зображення (будь-яку фотографію або картину), потім додаєте звук голосу: розмову або спів. На виході ви отримуєте відео з виразною мімікою і різними позами голови. При цьому можна генерувати відеоаватари, створювати відео будь-якої тривалості залежно від довжини вхідного аудіо.

  • Заморозка війни в Україні: чим це вигідно Китаю і хто прийматиме рішення

    Заморозка війни в Україні: чим це вигідно Китаю і хто прийматиме рішення

    Чим далі, тим більше заморожування війни з Росією стає найімовірнішим сценарієм, зазначає аналітик Валерій Пекар. Українському суспільству потрібно розібратися з тим, наскільки цей сценарій є прийнятним і на які поступки можна піти.

    Описуючи сценарії на 2024-2025, я зазначав, що інерційним сценарієм (тобто таким, яким все нині рухається) є найгірший для України сценарій війни на виснаження зі втратою західної підтримки та, внаслідок цього, значною втратою здатності чинити спротив. Але найімовірнішим сценарієм я називав не його. І це досить нестандартний випадок, бо зазвичай інерційний сценарій і є найімовірнішим. Але коли діють потужні сили, що намагаються збити інерційний сценарій та перемкнутися на якийсь кращий, то інерційний сценарій втрачає ймовірність. Це якраз те, що нині маємо.

    Найбільш імовірним сценарієм я називав другий — сценарій заморожування війни, який минулого року виглядав зовсім неможливим. Адже проти замороження війни були налаштовані як українське суспільство, так і Путін, який собі обрав перший сценарій війни на виснаження.

    Минуло три місяці, і нині у повітрі починає відчуватися запах другого сценарію. Він все ще виглядає неприйнятним для українського суспільства та для російського керівництва. Але він дуже потрібен Америці та Європі. Він потрібен європейській індустрії, щоб наростити оборонні спроможності. Він потрібен європейським лідерам, щоб підготувати свої суспільства до змін. Він потрібен Байдену, щоб вийти на вибори миротворцем. Він потрібен Трампу, щоб критикувати Байдена за неспроможність та вирівняти провал, створений невдалою міжпартійною боротьбою. Він потрібен всім українським політикам, щоб провести вибори і перемогти (всі вони сподіваються на перемогу).

    Але й два головних противники цього сценарію не можуть похвалитися непохитністю позиції. Українське суспільство в цілому не примирилося з категоричною необхідністю мобілізації. Політики затягують ухвалення закону, і ми не бачимо шаленого тиску суспільства з метою прискорити цей процес. Люди, які на фронті, не вічні й не залізні, але навіть голос мільйонів їхніх родичів не чути на тлі єдиного марафону.

    Так само і Путін, хоч і продовжує агресивну риторику, але посилає досить змішані сигнали. Ми не знаємо, що з цього є маскуванням, а що справжнім, бо ми не знаємо реального стану російської економіки. Ми не знаємо, чи вважають у Кремлі, що час грає на них, чи на нас. Ми навіть самі не певні, на кого грає час.

    За всім цим стоїть Китай. Хоч він і має стратегію власного виграшу при всіх варіантах продовження чи завершення війни, але ми не знаємо, чи не вважає виграш від перемир’я більшим. Дуже ймовірно, що так, бо в нього економічні проблеми, вирішенню яких війна не сприяє.

    Нагадаю, що сценарій заморожування війни передбачає другу фазу агресії через 3-5-7 років, після відновлення спроможності Росії та вивчення нею помилок першої фази. Це означає, що руйнівний вплив другої фази може бути більшим. Для цього Росія та Україна мають інтенсивно готуватися до цієї фази — Україна за допомогою Заходу, Росія за допомогою Китаю. Але успішність української підготовки залежить від підсумків виборів — перемога модернізаторів та прискорена модернізація армії й державних інституцій здатна відвернути другу фазу війни, а перемога популістів може призвести до слабкої підготовки та втрати української державності, що і є стратегічною метою Путіна.

    Отже, дуже ймовірно, що найближчим часом нас із різних боків будуть схиляти до заморожування, замирення, перемир’я тощо.

    Це означає, що українському суспільству терміново потрібен відкритий чесний діалог по трьох ключових питаннях:

    1. Чи є прийнятним заморожування в умовах, коли, з одного боку, Україні бракує зброї, мобілізація гальмує, є шанс провести вибори, — а з іншого боку, Росія порушить перемир’я в будь-який момент, а в США до влади можуть прийти люди, налаштовані обеззброїти Україну та Європу. Іншими словами, на кого працює час — на нас чи на ворогів.

    2. Якщо відповідь на перше питання позитивна, тоді які червоні лінії не можна переступати за будь-яких умов? Очевидно, список червоних ліній включає неприпустимість:

    • будь-якої “демілітаризації”, бо це запрошення до продовження агресії;
    • відмови від європейської та євроатлантичної інтеграції, бо це означатиме, що 10 років минули марно;
    • визнання зміни політичного статусу окупованих територій, бо це порушення Конституції.

    Водночас на якісь поступки доведеться йти, і треба довго й якісно проговорити червоні лінії в суспільстві.

    3. Якщо відповідь на перше питання негативна, то що ми як суспільство мусимо робити, аби відмова від переговорів та продовження війни не перетворилися на спалювання життів та врешті — на поразку, а вели нас до перемоги.

    І розпочати цей суспільний діалог варто з обговорення того, що таке перемога і що таке поразка. Це не один біт інформації, не чорно-біла картинка: між перемогою й поразкою лежить широкий спектр, що включає часткові перемоги й поразки, неперемоги й непоразки. Що означають слова, які ми щодня використовуємо? Чи всі верстви суспільства їх розуміють однаково? Де межа між прийнятним і неприйнятним?

    Ось про що ми маємо говорити найближчим часом.

  • Відіграти контрнаступ-2023. Що зараз намагаються зробити росіяни на Південному напрямку

    Відіграти контрнаступ-2023. Що зараз намагаються зробити росіяни на Південному напрямку

    На Південному напрямку росіяни останнім часом помітно активізувалися. Військовий аналітик Костянтин Машовець бачить у цьому спробу ворога повернутись на ті позиції, які він займав у Запорізькій області до початку контрнаступу-2023.

    1. Очевидно, що протягом найближчого часу противник спробує суттєво покращити своє становище на Бердянському напрямку

    Останнім часом, передові підрозділи 127-ї мотострілецької дивізії (мсд) зі складу 5-ї загальновійськової армії (ЗВА) противника значно пожвавішали західніше с. Старомайорське.

    Її 394-й мотострілецький полк (мсп), який вже здійснював раніше декілька акцентованих спроб суттєво просунутись між с.Приютне та с.Старомайорське у північному напрямку, знову намагається атакувати\штурмувати, але на цей раз – пробує пробитися до Старомайорського із заходу.

    Зі свого боку, південніше села противник ввів у бій підрозділи 1461-го мотострілецького полку територіальних військ (мсп ТрВ), приписаного до 36-ї ЗВА (це смуга оборони 60-ї окремої мотострілецької бригади\омсбр тієї ж 5-ї ЗВА). Мабуть, сподіваючись у взаємодії із 127-ю мсд витіснити наші війська із Завітного Бажання та Старомайорського одночасним та сконцентрованим тиском з півдня та заходу.

    Поки нічого значного добитися вони не спромоглися. Але, ймовірно, це лише початок певних зусиль командування противника на цьому напрямку (УВ “Восток”) щодо покращення свого тактичного положення.

    Про це свідчить “спливання” на цьому напрямку й підрозділів 57-ї омсбр, яка, очевидно, повернулася з під Бахмута у “лоно” рідної 5-ї ЗВА… Зараз, її 2-й мотострілецький батальйон (мсб) переміщається на добре відомий мені полігон у Новопетрівка, під Бердянськом.

    Планується, що з його складу буде сформовано декілька штурмових підрозділів (ймовірно, до 2-х штурмових рот, за штатом “ШТОРМ”), які в подальшому будуть введені у бій у смузі 60-ї омсбр із завданням – пробитися або у Старомайорське, або у Завітне Бажання.

    До того ж, на цьому ж напрямку (Завітне Бажання – Старомайорське) фіксується принамйні 3 розвідувальні групи зі складу 14-ї окремої бригади спеціального призначення (обр СпП) противника, які спеціалізуються на застосуванні баражуючих боєприпасів типу “Ланцет” та фпв-і дронів.

    Очевидно, що вони тут сконцентрувались не для того, аби “прохлаждаться”. Зазвичай, впродовж останнього часу противник намагається будь-яку свою активність (насамперед, наступального характеру), в обов’язковому порядку, супроводжувати масованим застосуванням ударних БПЛА тактичної зони.

    Окрім цього, по напрямку Степанівка – Червоне, 127-а мсд противника також протягом останнього часу виявляє активність силами передових підрозділів свого 114-го мотострілецького полку, якому вдалося просунутись вздовж двох посадок на північ.

    2. На Токмацькому напрямку,

    після того, як противнику вдалося серією наполегливих атакуючих\штурмових дій суттєво відсунути на північ наші передові підрозділи від першої позиції свого головного рубежу оборони між Новопрокопівкою та Вербовим, а також вийти до західної околиці с. Роботине, він вимушено пригальмував й намагається на цей момент перегрупувати свої атакуючі тактичні групи з метою продовження процесу “відновлення положення”, який існував ДО початку українського наступу літом-восени минулого року.

    Західніше Вербового діє зведена тактична група повітряно-десантних військ противника (247-й десантно-штурмовий полк\дшп зі складу 7-ї десантно-штурмової дивізії\дшд та 104-й дшп зі складу 76-ї дшд).

    Зокрема, південніше та західніше Роботине намагаються наступати передові підрозділи 42-ї мотострілецької дивізії 58-ї загальновійськової армії (ЗВА) у вигляді батальйонів її 70-го та 71-го мотострілецьких полків (мсп).

    Як на мене, найближчим часом я би очікував з боку командування 58-ї ЗВА противника певного нарощування зусиль. Наприклад, шляхом спроби задіяти підрозділи 136-ї омсбр північно-західніше Роботиного, з метою обійти цей вузол оборони ЗСУ з півночі й перерізати дорогу, яка зв’язує Роботине та Новоданилівку.

    Хай там що, але навіть не дивлячись на ці шалені атаки противника на Токмацькому напрямку, які розпочались пару тижнів тому, ЗСУ продовжують утримувати північно-західніше с. Вербове певний відрізок першої позиції головного рубежу оборони противника на цьому напрямку, на який вони вийшли в процесі свого наступу літом-восени минулого року, правда – не дуже широкий та значний по фронту – 1-1.5 км.

    3. На завершення, трохи про Придніпровський напрямок.

    Чесно кажучи, я не знаю, що там “окончательно зачистила” путінська ШойгА в районі с. Кринки, але ЗСУ продовжують утримувати частину залишків цього села.

    Ба більше, остання спроба декількох штурмових груп зі складу 26-го мотострілецького полку (мсп) 70-ї мотострілецької дивізії (мсд) противника “окончательно” відтіснити наші передові підрозділи з позицій у Кринках безпосередньо у пойму Дніпра, закінчилась невдало для них.

    Якщо б це було так, як доповідав Шойгу…, то генералу Теплинському не було б жодної потреби утримувати в районі Кринків:

    • 810-ю окрему бригаду морської піхоти (обр МП);
    • 144-у окрему мотострілецьку бригаду (омсбр);
    • 2 десантно-штурмових полки (дшп) зі складу 104-ї дшд;
    • 2 мотострілецьких полки (мсп) зі складу 70-ї мсд;
    • посилювати все це угрупування принаймні 2-а батальйонами 17-го танкового полку (тп) тієї ж 70-ї мсд;
    • та підтримувати принаймні 2-ма дивізіонами 81-го самохідно-артилерійського полку, також зі складу 70-ї мсд.

    По суті, на відрізку між Козачими Лагерями та Корсункою діє майже повним складом одна мотострілецька дивізія противника, головні сили ще однієї дивізії (десантно-штурмової) та принаймні 2-х окремих бригад.

    У зв’язку з цим постає цілком закономірне питання – навіщо, якщо там вже давно “все зачистили”? З ким воює вся ця орда, з кількома взводами українських морпіхів, які засіли у плавнях?

    Понад тим, тактичні плацдарми ЗСУ продовжують існувати північніше с. Підстепне та по напрямку на с. Пойма, на Дачах, західніше м. Олешки, на номерних островах. Це тепер командування УВ “Днепр” проти кожного з них буде зосереджувати такі угрупування?

  • Куди Польща послала Україну: чому українське зерно не “монтується” в ЄС

    Куди Польща послала Україну: чому українське зерно не “монтується” в ЄС

    Протести польських фермерів довели, що українське зерно зовсім не потрібне в ЄС. Тому, розмірковує економіст Олексій Кущ, треба міняти нашу модель — а поки що нас із нашою агропродукцією посилають за звичним маршрутом, а Африку та Азію.

    Ключова проблема у наших відносинах з Польщею полягає у тому, що наші політичні еліти не розуміють просту істину:

    Сировинна, аграрна модель економіки України “не монтується” в ЄС.

    Вона там нікому не потрібна, ба більше, для таких країн, як Польща, ця модель несе пряму економічну небезпеку, яка може призвести до суттєвої соціальної кризи в цілій низці європейських країн.

    Понад тим, наші політичні еліти не тільки цього не розуміють і нічого не роблять для зміни сировинної економічної парадигми, але й намагаються всіма силами “переломити ситуацію”, примусивши поляків “полюбити нас такими, як є”.

    Глибоко помиляються ті наші експерти, які постійно шукають якийсь “російській слід” у фермерському русі.

    Класичний приклад помилковості цього погляду — нещодавнє інтерв’ю польського міністра МЗС Сікорського.

    Блумберг опублікували статтю, в якій зазначили:

    “Попередній уряд у Варшаві наклав заборону на імпорт українського зерна минулого року, щоб заспокоїти фермерів перед парламентськими виборами, які він остаточно програв у жовтні. Нинішня адміністрація залишила обмеження на місці, дозволяючи лише транзит до портів на Балтійському морі та в інші країни ЄС”.

    Сікорський сказав, що зараз ситуація змінилася, і Україна знову може відправляти своє зерно через Чорне море, тоді як до заборони Польща була пунктом призначення для двох третин зерна, яке перетинало ЄС.

    “Польські фермери не можуть нести тягар усієї солідарності ЄС з Україною”, – сказав Сікорський.

    Те, що Україну “послали” в Чорне море, означає одне — нас послали на наші традиційні ринки збуту: в Азію і Африку.

    Хочемо відкрити шлях до ЄС — мусимо змінитись: експортувати хоча б біопаливо замість кукурудзи, яку поляки висипають з вагонів на землю.

    Або рослинний білок замість зерна.