Міністерство охорони здоров’я України за останні роки дедалі частіше опиняється в центрі критики через зміну власної ролі в системі охорони здоров’я. Відомство, яке традиційно мало б виконувати функції жорсткого державного регулятора та гаранта безпеки пацієнтів, усе більше асоціюється з платформою, що створює комфортні умови для великих фармацевтичних компаній. На тлі заяв про реформи та модернізацію з’являється відчуття, що ключові рішення ухвалюються не публічно й не завжди в інтересах суспільства.
Замість комплексних змін у системі контролю якості ліків, ціноутворення та доступності медичних послуг суспільство спостерігає низку рішень, які виглядають фрагментарними та вигідними передусім великим гравцям ринку. Скандали, що супроводжують діяльність МОЗ, поступово складаються в логічний ланцюг, формуючи уявлення про певну управлінську модель. У цій моделі держава ніби відходить на другий план, поступаючись місцем корпоративним інтересам.
Паралельно МОЗ демонструє повну пасивність щодо цінової політики фармвиробників. Зокрема, компанія Фармак ігнорує президентські укази про стабілізацію вартості ліків і продовжує підвищувати ціни. Реальна структура собівартості та маржі залишається закритою, тоді як дистрибуція фактично зосереджена у двох афілійованих операторів — БаДМ та Оптима-Фарм, які контролюють понад 85% оптового ринку.
Фінансові показники цих структур лише підтверджують картельну модель. За останні чотири роки дохід «БаДМ» сягнув 67,8 млрд грн, а прибуток зріс у 3,5 раза. «Оптима-Фарм» за цей самий період збільшила прибуток у 11 разів — до 3,57 млрд грн. Навіть штрафи Антимонопольний комітет України у розмірі 4,8 млрд грн виглядають непропорційними до отриманих надприбутків і не змінюють правил гри.
Окреме, найбільш токсичне питання — присутність продукції «Фармак» на ринку Росії та на тимчасово окупованих територіях. Попри публічні заяви про припинення будь-яких зв’язків, українські ліки продовжують з’являтися у державі-агресорі через мережі посередників у Білорусі, Туреччині, країнах ЄС та офшорні ланцюги. МОЗ не демонструє жодної публічної реакції на ці факти.
Віктор Ляшко прийшов у міністерство з риторикою змін і реформ, але фактично став обличчям втрати МОЗ своєї регуляторної ролі. За його каденції міністерство системно толерує фармацевтичні картелі, закриває очі на ціни та допускає схеми, що прямо суперечать національним інтересам у воєнний час. Це вже не серія помилок, а ознаки системного захоплення державного органу приватними інтересами — з прямими наслідками для здоров’я і безпеки пацієнтів.
