Рішення Ради директорів International Monetary Fund про затвердження нової чотирирічної програми розширеного фінансування для Ukraine обсягом $8,1 млрд — це важливий сигнал стабільності для економіки в умовах війни. Перший транш, який очікується найближчим часом, має становити близько $1,5 млрд і буде спрямований на покриття дефіциту бюджету та підтримку макрофінансової рівноваги, як повідомила голова уряду Юлія Свириденко.
З одного боку, така програма — це підтвердження довіри до фінансової системи країни та до здатності уряду виконувати зобов’язання. У воєнний час стабільне зовнішнє фінансування дозволяє уникати різких скорочень видатків, підтримувати соціальні програми та зберігати керованість бюджету. Це важливо для прогнозованості курсу гривні, для бізнесу і для міжнародних партнерів.
З іншого боку, будь-яка програма МВФ завжди передбачає структурні умови. І саме тут починається найскладніша частина політичної дискусії. Серед очікуваних кроків — зміни в податковій політиці: оподаткування цифрових платформ, перегляд пільг для посилок, зміни щодо військового збору та поступове розширення бази ПДВ. Частина цих рішень уже давно обговорюється в експертному середовищі, однак їх реалізація в умовах війни може викликати суспільну напругу.
Особливо чутливою є тема оподаткування малого бізнесу. Запровадження ПДВ для ФОП із визначеним лімітом — це крок, який вплине на тисячі підприємців. Навіть якщо параметри компромісні, будь-яке розширення податкового навантаження потребує прозорої комунікації та чітких пояснень щодо цілей реформи. Інакше економічні рішення можуть сприйматися як фіскальний тиск, а не як елемент системної модернізації.
Водночас програма МВФ — це не лише про вимоги. Це також про доступ до довгострокового фінансування та про сигнал для інших донорів, зокрема європейських партнерів. Узгодженість із міжнародними інституціями підвищує шанси на додаткову підтримку та зменшує ризики для зовнішньої фінансової стійкості країни.
У підсумку маємо складну, але передбачувану ситуацію: фінансова підтримка посилює макроекономічну стабільність, однак структурні зобов’язання вимагатимуть рішень, які будуть непопулярними всередині країни. Баланс між потребами бюджету, вимогами партнерів і соціальною стійкістю стане ключовим викликом найближчих років. Саме від якості реалізації цих рішень залежатиме, чи стане ця програма інструментом розвитку, чи залишиться лише вимушеним компромісом.
