Колишній головнокомандувач ЗСУ, а нині посол України у Великій Британії Валерій Залужний заявив про технологічне відставання України від Росії у війні. Виступаючи на оборонному форумі, Залужний прямо визнав: «Ворог нас уже обігнав і ми відстаємо – і про це треба чесно говорити».
Хоча дипломат не деталізував, у яких саме сферах йдеться про програш, очевидно, що маються на увазі безпілотні системи. За останні місяці Росія суттєво просунулась у розробці та серійному виробництві дронів, тоді як Україні складно підтримувати безперервну генерацію і масштабування інновацій навіть у тих напрямках, де раніше вона випереджала агресора.
Залужний зазначив, що попри наявні технологічні досягнення, вони мають «досить обмежений, секторальний характер» і не здатні покривати увесь спектр потреб, необхідний для реалізації стратегії виживання. Водночас Україна залишається критично залежною від зовнішньої допомоги — як фінансової, так і технічної.
Посол також вказав на інші проблеми: дефіцит людських ресурсів і критичний стан економіки. У таких умовах Росія, за його словами, веде війну на виснаження, і Києву слід будувати відповідь на цьому рівні — шляхом підриву економіки та соціальної стабільності РФ, щоб не дозволити їй розвивати науку і технології, а також спровокувати дезінтеграційні процеси.
Що саме мало б стати інструментами такого тиску, Залужний не уточнив, але наголосив, що ставка має робитися на високотехнологічні рішення.
Окрему увагу викликала ще одна теза колишнього головнокомандувача. Залужний заявив, що мета України — змусити РФ відмовитися від продовження війни і погодитися на припинення бойових дій «на наших умовах». Однак він також зазначив, що повернення до кордонів 1991 або навіть 2022 року наразі виглядає нереалістичним, що фактично означає перегляд початкових цілей Києва у війні.
Його виступ викликав широку дискусію, зокрема щодо того, чи варто публічно визнавати технологічне відставання та неможливість звільнення всіх окупованих територій. Та попри це, заяви Залужного позначають зсув у стратегічному мисленні української влади — від наступального оптимізму до прагматизму виживання.