Gorchitsa.info

Позначка: демографічна криза

  • «Нам потрібні ці люди»: Зеленський назвав мільйони українців, яких хоче повернути додому

    «Нам потрібні ці люди»: Зеленський назвав мільйони українців, яких хоче повернути додому

    Президент України Володимир Зеленський заявив, що за кордоном перебувають 9,5 мільйона українців, які, за його словами, втратили житло. Глава держави наголосив, що Україні необхідно створити умови для повернення громадян, оскільки саме люди мають стати основою повоєнної відбудови та економічного розвитку. Водночас міжнародна статистика свідчить про меншу кількість українських біженців за кордоном, тому озвучена президентом цифра потребує уточнення.

    Про це Зеленський заявив в інтерв’ю американському телеканалу Fox News, повідомляє ТСН 21 жовтня.

    Президент підкреслив, що відновлення України після завершення війни залежатиме не лише від міжнародної фінансової допомоги, а й від повернення людей, які були змушені залишити країну.

    «Нам потрібно, щоб 9,5 мільйона людей, які втратили житло і зараз перебувають за кордоном, повернулися в Україну — просто щоб жити тут і будувати свою країну», — заявив Зеленський.

    За його словами, повернення громадян має стати одним із ключових завдань держави.

    Скільки українців насправді перебувають за кордоном

    Озвучена Зеленським цифра у 9,5 мільйона людей привертає увагу, адже вона суттєво перевищує показники міжнародних гуманітарних організацій.

    За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, наприкінці 2025 року у світі перебували приблизно 5,9 мільйона біженців та шукачів притулку з України.

    Більшість із них знайшли прихисток у європейських країнах.

    Водночас ще близько 3,7 мільйона людей були внутрішньо переміщеними особами, тобто залишили власні домівки, але продовжили проживати на території України.

    Разом ці дві категорії становили приблизно 9,6 мільйона людей.

    Таким чином, озвучена президентом кількість близька до загального масштабу внутрішнього та зовнішнього переміщення, але не відповідає окремому показнику біженців за кордоном.

    Чи мав Зеленський на увазі саме всіх вимушено переміщених українців, наразі невідомо.

    Чому українці не поспішають повертатися

    Однією з головних причин залишається безпекова ситуація.

    Російські війська продовжують атакувати українські міста, житлові будинки та об’єкти критичної інфраструктури.

    Для родин із дітьми важливими залишаються доступ до безпечної освіти, медичної допомоги та стабільного житла.

    Не менш суттєвим чинником є працевлаштування.

    За роки повномасштабної війни багато українців адаптувалися до життя в інших державах, знайшли роботу та облаштували побут.

    Діти відвідують місцеві школи, вивчають іноземні мови та поступово інтегруються в нове середовище.

    Тому рішення про повернення залежить не лише від бажання жити в Україні, а й від можливостей забезпечити родині безпечне та стабільне майбутнє.

    Раніше «Ненька інфо» аналізувала, що може спонукати мільйони українців повернутися додому.

    Серед ключових умов — безпека, доступне житло, гідна оплата праці та перспективи для дітей.

    Зруйноване житло залишається серйозною перешкодою

    Повернення українців ускладнюється масштабними руйнуваннями житлового фонду.

    Особливо гострою проблема залишається у прифронтових регіонах та населених пунктах, які тривалий час перебували під російською окупацією.

    Частина людей втратила житло повністю, інші не можуть повернутися через пошкодження будинків, відсутність комунальних послуг або небезпеку повторних обстрілів.

    За даними Міжнародної організації з міграції, оприлюдненими 16 жовтня, навіть українці, які вже повернулися додому, знову ризикують бути змушеними виїхати.

    Причинами залишаються пошкоджене житло, повторні удари по енергетиці та високі витрати на опалення.

    Організація попереджає, що наближення зими може ще більше ускладнити становище вразливих родин.

    Чому повернення мільйонів людей важливе для економіки

    Вимушена міграція має довгострокові наслідки для української економіки.

    Скорочення чисельності населення означає зменшення кількості працівників, споживачів і платників податків.

    Особливо відчутною є нестача людей працездатного віку.

    Для повоєнного відновлення Україні знадобляться фахівці у будівництві, промисловості, медицині, освіті, транспорті та сфері послуг.

    Водночас зменшення кількості молодих родин і дітей створює додаткові демографічні ризики.

    Саме тому питання повернення громадян виходить далеко за межі соціальної політики.

    Йдеться про майбутній економічний потенціал держави та можливість відновлення територій, які найбільше постраждали від російської агресії.

    Що Україна робить для повернення громадян

    Українська влада поступово розробляє інструменти, покликані полегшити повернення людей.

    Серед таких ініціатив — цифрова платформа «Додому», запущена в тестовому режимі у 2026 році.

    Вона має допомагати громадянам отримувати інформацію про житло, працевлаштування, оформлення документів та навчання дітей.

    Про запуск відповідного сервісу раніше повідомляла «Ненька інфо».

    Водночас наявність інформаційної платформи сама по собі не вирішує основних проблем, із якими стикаються люди.

    Для масштабного повернення необхідні відновлення житлової інфраструктури, створення робочих місць, доступні державні послуги та стабільна безпекова ситуація.

    Чи повернуться українці після завершення війни

    Міжнародні дослідження свідчать, що значна частина українців, які залишили країну, зберігають бажання повернутися.

    Водночас намір повернутися не завжди означає готовність зробити це найближчим часом.

    На рішення впливають тривалість війни, становище родини, умови проживання за кордоном та перспективи працевлаштування в Україні.

    Додаткове значення має той факт, що протягом кількох років люди формують соціальні зв’язки в країнах перебування.

    Тому навіть після припинення бойових дій процес повернення може бути поступовим.

    Головний висновок із заяви Зеленського полягає в тому, що Україна розглядає повернення громадян як одну з найважливіших умов свого майбутнього.

    Водночас для досягнення цієї мети недостатньо лише закликати людей приїхати додому. Державі необхідно забезпечити реальні умови, за яких повернення буде безпечним, добровільним та економічно виправданим.

  • Повернення українців не врятує демографію, статистика приховує вік тих, хто готовий повернутися

    Повернення українців не врятує демографію, статистика приховує вік тих, хто готовий повернутися

    Менше половини з приблизно 7 мільйонів українців, які офіційно перебувають за кордоном, усе ще заявляють про готовність повернутися. Цю цифру регулярно використовують у розмовах про повоєнне відновлення населення та «збереження генофонду». На ній будують обережний оптимізм. Водночас майже ніколи не уточнюють одну невелику, але принципову деталь — хто саме стоїть за цими відсотками.

    За оцінкою, з якою працюють окремі державні структури, близько 90% тих, хто поки не виключає повернення, — люди старше 40 років. Тобто вікова група, яка або вже вийшла з активного репродуктивного віку, або перебуває на його завершальному етапі.

    Це змінює сенс усієї конструкції. Навіть якщо частина біженців справді повернеться після завершення активної фази війни, їхній вплив на народжуваність виявиться обмеженим. Основний масив тих, хто ще говорить «так», не формуватиме нове покоління.

    Молоді жінки та сім’ї з дітьми в цій групі представлені значно слабше. Вони частіше залишаються в країнах перебування, де за кілька років уже вибудувані робота, житло, освіта дітей і соціальні зв’язки. Старші когорти, навпаки, зберігають вищу готовність повернутися — з сімейних, майнових чи емоційних причин.

    У результаті виникає розрив між кількістю потенційних поверненців та їхнім демографічним значенням. Їхнє повернення справді може частково закрити дефіцит робочої сили та знизити соціальне навантаження, але майже не зачіпає ключову проблему — вкрай низьку народжуваність.

    Тому цифра «менше 50%» сама по собі може створювати надто оптимістичну картину. Для демографії важливо не лише, скільки українців готові повернутися, а й скільки серед них тих, хто здатен сформувати наступне покоління. І саме цей віковий зріз може виявитися значно менш сприятливим, ніж загальна статистика повернення.

  • Росія підвищує “ціну контракту”: регіони змушують платити мільйони за нових військових

    Росія підвищує “ціну контракту”: регіони змушують платити мільйони за нових військових

    Влада Росії продовжує стимулювати набір контрактників до армії, змушуючи регіони збільшувати одноразові виплати за підписання контрактів із Міністерством оборони. При цьому багато суб’єктів РФ уже стикаються з гострими бюджетними проблемами, однак Кремль вимагає спрямовувати дедалі більше коштів саме на поповнення війська.

    Про це повідомив Центр протидії дезінформації при РНБО України.

    У Центрі зазначають, що попри погіршення фінансового становища російських регіонів федеральна влада фактично змушує місцеві адміністрації брати участь у так званому “аукціоні смерті”, постійно підвищуючи розмір виплат громадянам за укладення контракту з Міноборони РФ.

    За даними ЦПД, найбільші виплати наразі пропонують у Ханти-Мансійському автономному окрузі, де новобранцям обіцяють до 4,1 млн рублів. Аналогічні суми пропонують і в Дагестані — від 3,6 до 4,1 млн рублів. У Карачаєво-Черкесії за контракт готові виплатити 3,1 млн рублів, тоді як у Смоленській області розмір одноразової винагороди становить близько 2,1 млн рублів.

    У Центрі протидії дезінформації наголошують, що зростання виплат свідчить про дедалі гостріший дефіцит охочих вступати до російської армії. Через нестачу добровольців у деяких регіонах Росії навіть запровадили фінансові бонуси для осіб, які залучають нових контрактників до війська.

    За оцінкою ЦПД, після значних втрат російської армії у війні проти України кількість громадян, готових добровільно підписувати контракти, помітно скоротилася. Саме тому Кремль змушений компенсувати небажання росіян воювати дедалі більшими грошовими виплатами.

    Водночас така політика створює серйозний тиск на місцеві бюджети. У Центрі зазначають, що для фінансування контрактних виплат регіональна влада вимушена скорочувати або відкладати фінансування інших важливих напрямків. Йдеться насамперед про соціальні програми, розвиток освіти, систему охорони здоров’я, а також ремонт і модернізацію інфраструктури.

    У ЦПД вважають, що подібна практика матиме довгострокові негативні наслідки для самої Росії. Постійне вилучення коштів із регіональних бюджетів на військові потреби, поєднане зі значними людськими втратами на фронті, сприятиме поглибленню економічної кризи та демографічних проблем, які з часом можуть стати незворотними.

    Про фінансові труднощі Росії свідчать і останні рішення російської влади. Наприкінці липня в РФ вкотре заявили про пріоритетність фінансування військових витрат, визнавши водночас, що коштів для забезпечення всіх потреб бюджету бракує.

    Крім того, раніше повідомлялося про різке зростання попиту на оренду та купівлю житла серед громадян Росії у Вірменії. За оцінками експертів, ця тенденція нагадує хвилю виїзду росіян восени 2022 року після оголошення Кремлем “часткової мобілізації”, що може свідчити про побоювання населення щодо нових етапів набору до армії.

  • Україна опинилася серед світових антирекордсменів: народжуваність впала до критичного рівня

    Україна опинилася серед світових антирекордсменів: народжуваність впала до критичного рівня

    Україна опинилася серед трьох країн із найнижчим загальним коефіцієнтом народжуваності у світі. За даними Світового банку за 2024 рік, в Україні було зафіксовано лише 5,5 живонароджених на кожну тисячу жителів. Нижчі показники мали лише Південна Корея та Сан-Марино.

    Водночас сумарний коефіцієнт народжуваності в Україні, який показує середню кількість дітей, народжених однією жінкою протягом життя за умови збереження поточних вікових показників, становив приблизно одну дитину. Це більш ніж удвічі нижче за рівень простого відтворення населення, який зазвичай оцінюють приблизно у 2,1 дитини на одну жінку.

    Рейтинг на основі даних Групи Світового банку опублікувало видання Business Insider. Під час його укладання порівнювали два різні демографічні показники: кількість живонароджених на тисячу населення та сумарний коефіцієнт народжуваності. Україна посіла третє місце саме за першим із них — загальним коефіцієнтом народжуваності.

    Найнижчий показник у 2024 році зафіксували у Сан-Марино — 4,2 народження на тисячу жителів. На другому місці опинилася Південна Корея з показником 4,7. В Україні він становив 5,5 народження на тисячу осіб.

    У випадку Південної Кореї сумарний коефіцієнт народжуваності становив близько 0,7 дитини на одну жінку — це один із найнижчих показників у світі. В Україні він перебував приблизно на рівні однієї дитини, а у Сан-Марино — близько 1,2.

    Чим відрізняються показники народжуваності

    Загальний коефіцієнт народжуваності показує, скільки дітей народжується протягом року в розрахунку на тисячу жителів країни. На нього впливає не лише бажання сімей мати дітей, а й вікова структура населення.

    Наприклад, якщо в країні мало жінок репродуктивного віку, загальна кількість народжень буде невеликою навіть за відносно сприятливих сімейних установок. Для України це особливо актуально через багаторічне скорочення населення, низьку народжуваність у попередні десятиліття, масову міграцію та наслідки повномасштабної війни.

    Сумарний коефіцієнт народжуваності натомість оцінює середню кількість дітей, яку могла б народити одна жінка за все життя за збереження поточних вікових показників. Саме він краще демонструє, чи здатне населення відтворювати себе без урахування міграції.

    Обидва показники свідчать, що Україна опинилася в надзвичайно складній демографічній ситуації. Низька кількість народжень поєднується з високою смертністю, виїздом мільйонів громадян за кордон та зменшенням кількості людей репродуктивного віку.

    Смертність майже вчетверо перевищує народжуваність

    У першому півріччі 2026 року в Україні зареєстрували 73 292 народження і 259 853 смерті. Таким чином, на одного новонародженого припадало приблизно 3,5 померлих. У публічних повідомленнях це співвідношення зазвичай округлюють до майже чотирьох смертей на одне народження.

    Порівняно з першою половиною 2025 року кількість народжених дітей продовжила скорочуватися. Тоді в Україні за шість місяців зареєстрували близько 86,8 тисячі новонароджених і понад 249 тисяч смертей.

    За підсумками всього 2025 року в Україні народилися 168 778 дітей, тоді як кількість померлих становила 485 296 осіб. На кожну новонароджену дитину тоді припадало майже троє померлих.

    Ці цифри не охоплюють усіх українських громадян, які фактично проживають за межами країни, а також можуть не повністю відображати ситуацію на тимчасово окупованих територіях. Однак навіть доступні реєстраційні дані демонструють значне природне скорочення населення.

    Як війна поглибила демографічну кризу

    Проблема низької народжуваності в Україні виникла задовго до повномасштабного російського вторгнення. Населення країни скорочувалося ще з 1990-х років через низьку народжуваність, високу смертність, трудову міграцію та старіння суспільства.

    Проте війна різко прискорила ці процеси. Мільйони українців, переважно жінки та діти, виїхали до європейських країн. Частина сімей була розділена, а багато молодих людей відкладають народження дітей через небезпеку, нестабільність, невизначеність із житлом і доходами.

    На рішення щодо народження дитини також впливають регулярні ракетні та дронові атаки, руйнування медичної інфраструктури, ризики для вагітних жінок і неможливість довгостроково планувати майбутнє.

    За даними міжнародних оглядів, російські удари по медичних закладах, зокрема пологових будинках, додатково ускладнили доступ до безпечної допомоги під час вагітності та пологів у прифронтових регіонах.

    Водночас частина дітей громадян України народжується за кордоном. Такі народження не завжди потрапляють до української внутрішньої статистики одразу, хоча діти можуть мати українське громадянство. Тому реальна кількість дітей, народжених в українських сім’ях, може бути вищою, ніж кількість зареєстрованих народжень усередині країни.

    Однак це не усуває основної проблеми: значна частина молодих сімей фізично перебуває за межами України, а їхнє повернення після війни не гарантоване.

    Чому різкий «бебі-бум» не розв’яже проблему

    Навіть значне збільшення кількості народжених дітей не здатне швидко змінити вікову структуру українського населення. Новонародженим знадобиться щонайменше два десятиліття, щоб увійти до ринку праці, сплачувати податки та підтримувати пенсійну систему.

    Одночасно чисельність людей старшого віку залишатиметься значною, а кількість працездатного населення може продовжувати скорочуватися. Це створює ризики дефіциту працівників, зменшення податкової бази та збільшення навантаження на соціальні фонди.

    Демографи наголошують, що політика не може обмежуватися одноразовими виплатами після народження дитини. Сім’ям потрібні безпечні міста, доступне житло, стабільна робота, якісна медицина, дитячі садки, школи та можливість поєднувати професійну діяльність із батьківством.

    Окремим викликом стане повернення українців, які виїхали після початку повномасштабної війни. Частина з них уже знайшла роботу, житло, влаштувала дітей до шкіл і почала інтегруватися в інших країнах. Чим довше триває війна, тим складніше буде переконати ці родини повернутися.

    За міжнародними оцінками, демографічне скорочення може впливати не лише на економіку, а й на обороноздатність, відбудову та загальну стійкість держави.

    Де народжуваність залишається найвищою

    На протилежному кінці рейтингу Світового банку розташувалися переважно африканські держави. Найвищий загальний коефіцієнт народжуваності у 2024 році зафіксували у Центральноафриканській Республіці — 46,2 народження на тисячу жителів.

    У Чаді цей показник становив 43,3, а в Сомалі — 42,3 народження на тисячу осіб. Сумарний коефіцієнт народжуваності в цих країнах наближався до шести дітей на одну жінку.

    Проте висока народжуваність не обов’язково означає високий рівень добробуту. У багатьох таких країнах зберігаються значна дитяча смертність, обмежений доступ до медицини й освіти, високий рівень бідності та недостатнє використання сучасної контрацепції.

    Низька народжуваність, своєю чергою, характерна для багатьох економічно розвинених держав. Вона спостерігається в Південній Кореї, Японії, Китаї, Італії, Іспанії та Польщі. Серед її причин називають високу вартість житла, пізніше створення сімей, нестабільну зайнятість молоді та складність поєднання кар’єри з доглядом за дітьми.

    Що означає антирекорд для України

    Третє місце серед країн із найнижчим загальним коефіцієнтом народжуваності — це не просто статистичний показник. Він означає, що вже через кілька десятиліть Україна може зіткнутися з гострим дефіцитом працівників, скороченням кількості учнів і студентів, закриттям закладів освіти та зростанням навантаження на систему охорони здоров’я і пенсійне забезпечення.

    Водночас рейтинг не слід трактувати як абсолютно точне порівняння чисельності всіх українців. Через війну, окупацію, переміщення населення та перебування мільйонів громадян за кордоном демографічні розрахунки для України мають значну похибку.

    Однак загальна тенденція не викликає сумнівів: кількість народжень залишається критично низькою, смертність значно її перевищує, а війна посилює проблеми, які накопичувалися десятиліттями.

    Відновлення населення потребуватиме не одного року і навіть не одного десятиліття. Для цього Україні доведеться одночасно створювати умови для повернення громадян, підтримувати сім’ї з дітьми, зменшувати передчасну смертність, розвивати медицину та забезпечувати безпеку. Без комплексних рішень навіть завершення війни саме собою не зможе швидко подолати демографічну кризу.

  • “Це катастрофа”: у Мінсоцполітики назвали реальну кількість людей на підконтрольній Україні території

    “Це катастрофа”: у Мінсоцполітики назвали реальну кількість людей на підконтрольній Україні території

    На підконтрольній уряду України території нині проживає лише від 22 до 25 мільйонів людей. Таку оцінку озвучив міністр соціальної політики Денис Улютін, назвавши ситуацію “катастрофою”.

    Про це він заявив в ефірі LB Live.

    «Я вважаю, що менше. Це катастрофа. 22–25 млн», — сказав Улютін, коментуючи нинішню чисельність населення на підконтрольній Україні території.

    Озвучені цифри значно нижчі за довоєнні показники та свідчать про масштабну демографічну кризу, яка поглиблюється через війну, масову міграцію та високу смертність.

    Водночас директорка Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова наводить дещо вищі оцінки — близько 29 мільйонів людей. За її словами, ще торік населення на підконтрольній території становило приблизно 30 мільйонів.

    Лібанова наголошує, що головна причина скорочення населення — не лише виїзд українців за кордон, а й глибока демографічна криза, зростання смертності та низька народжуваність.

    Експертка також попередила про ризик нової хвилі міграції після завершення воєнного стану. За її словами, значна частина жінок із дітьми вже перебуває в країнах Європейського Союзу, а після відкриття кордонів до них можуть масово приєднатися чоловіки.

    Станом на лютий 2026 року в країнах ЄС проживає близько 4,4 мільйона українців, і ця цифра продовжує зростати.

    При цьому, за оцінками демографів, додому повернулося менш ніж мільйон громадян.

    Фахівці попереджають, що Україна вже зіткнулася з однією з найглибших демографічних криз у світі. Раніше експерти заявляли, що країна щороку втрачає сотні тисяч людей через війну, еміграцію та природне скорочення населення.

    Демографи також звертають увагу на стрімке падіння народжуваності. За їхніми оцінками, для стабільного відновлення населення кожна українська сім’я мала б народжувати значно більше дітей, ніж зараз.

    На цьому тлі влада та експерти дедалі частіше говорять про необхідність масштабної державної політики повернення українців з-за кордону, підтримки молодих сімей та стимулювання народжуваності.

    Втім, навіть за оптимістичних сценаріїв відновлення населення України може зайняти десятиліття.

  • Іспанське село пропонує житло й роботу для нових мешканців

    Іспанське село пропонує житло й роботу для нових мешканців

    У невеликому селищі Аренільяс на півночі Іспанія місцева влада запустила програму, яка пропонує новим мешканцям безкоштовне житло та роботу. Ініціатива спрямована на боротьбу з депопуляцією та поступовим занепадом сільських громад, де населення скоротилося до приблизно 40 осіб.

    Про це повідомляє Daily Mail.

    Аренільяс — типовий приклад так званої «порожніючої Іспанії», де невеликі населені пункти десятиліттями втрачають мешканців. Молодь виїжджає до великих міст у пошуках роботи, а місцева інфраструктура поступово занепадає: закриваються школи, скорочуються медичні послуги та громадський транспорт.

    Щоб зупинити цей процес, муніципалітет вирішив запропонувати не просто житло, а комплексну модель переселення з роботою та соціальною підтримкою.

    У межах програми новим мешканцям передають кілька відремонтованих муніципальних будинків без орендної плати. Йдеться не про тимчасове житло, а про можливість довгострокового проживання за умови участі в житті громади.

    Разом із житлом учасникам пропонують роботу. Найчастіше це вакансії у сфері будівництва, ремонту інфраструктури, комунального обслуговування або управління громадськими просторами. Окремо розглядається можливість для нових мешканців керувати місцевим баром — ключовим соціальним центром села.

    Крім того, програма передбачає додаткові стимули:

    • зменшені витрати на електроенергію завдяки сонячним панелям;
    • транспорт для дітей до школи;
    • базову підтримку інтеграції в громаду.

    Водночас комунальні платежі залишаються на відповідальності мешканців, тобто мова йде про часткову, а не повну фінансову підтримку.

    Програма орієнтована на людей із практичними навичками — будівельників, технічних спеціалістів, працівників сфери послуг. Обов’язковою умовою є готовність працювати та брати участь у розвитку місцевої громади.

    Кандидати повинні подати резюме та мотиваційний лист, у якому пояснюють, чому хочуть переїхати.

    Окремий акцент робиться на сім’ях із дітьми. Їхній переїзд важливий для збереження роботи місцевої школи та забезпечення мінімального демографічного балансу.

    Іноземці, зокрема українці, також можуть брати участь у програмі, однак лише за умови легального права на роботу в Іспанія. Без відповідних документів участь неможлива, навіть попри наявність вакансій і житла.

    За даними європейських досліджень, сільські регіони Іспанії вже багато років стикаються з відтоком населення. Молодь переїжджає до Мадрида, Барселони та інших великих міст, де більше можливостей для освіти та роботи.

    Як наслідок, у сотнях сіл країни залишаються переважно літні мешканці, а частина територій ризикує повністю втратити постійне населення.

    Прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес раніше наголошував, що держава має зробити життя в селі «реальною альтернативою, а не винятком». Саме тому уряд підтримує місцеві ініціативи з залучення нових жителів.

    Аренільяс — не унікальний випадок. Подібні програми останніми роками активно з’являються по всій Європі. Як зазначають Euronews та Forbes, у різних країнах — від Італії до Ірландії — муніципалітети пропонують дешеве або символічне житло, гранти на переїзд і податкові пільги.

    Мета таких програм одна: відновити економічну активність у регіонах, де населення стрімко скорочується.

    Попри привабливу назву, експерти наголошують: програма не означає повністю безкоштовне життя. Основні витрати — комунальні послуги, адаптація та можливі витрати на переїзд — залишаються за новими мешканцями.

    Крім того, життя у невеликому селі передбачає обмежений доступ до медицини, розваг і транспорту, що може стати викликом для новоприбулих.

    Схожі ініціативи в Італії, де будинки продають за символічною ціною 1 євро, показали змішані результати. Частина покупців успішно відновлює нерухомість і залишається жити в громадах, але інші стикаються з високими витратами на ремонт і складною бюрократією.

    Це демонструє, що подібні програми можуть бути як можливістю, так і серйозним викликом.

    Ініціатива Аренільяса відображає ширший процес у Європі — спробу переосмислити роль сільських територій. Уряди та місцеві громади намагаються знайти баланс між економічною доцільністю та збереженням малих поселень.

    Фактично такі програми стають експериментом: чи може поєднання житла, роботи та соціальних стимулів зупинити багаторічний відтік населення з сіл.

    Поки що відповідь на це питання залишається відкритою.

  • Україна входить у найгострішу демографічну фазу за час незалежності: чи врятують країну повернення біженців, ринок праці й обережна міграція

    Україна входить у найгострішу демографічну фазу за час незалежності: чи врятують країну повернення біженців, ринок праці й обережна міграція

    Україна стикається з однією з найскладніших демографічних криз у своїй новітній історії. Повномасштабна війна не створила цю проблему з нуля, але різко прискорила процеси, які тривали роками: населення старіє, народжуваність падає, смертність залишається високою, а мільйони громадян перебувають за кордоном. Уряд ще восени 2024 року схвалив Стратегію демографічного розвитку до 2040 року і окремий план її реалізації на 2024–2027 роки, визнавши серед головних викликів низьку народжуваність, передчасну смертність, масову вимушену міграцію та дефіцит робочої сили.

    Масштаб відтоку людей залишається величезним. За даними UNHCR, станом на осінь 2025 року за межами України було зафіксовано 5,75 млн українських біженців, із них близько 5,2 млн — у Європі. Усередині країни ще 3,75 млн людей залишалися внутрішньо переміщеними. Тобто йдеться не лише про втрату населення в абсолютних цифрах, а й про значне зменшення мобільного, економічно активного людського ресурсу, який потрібен і для поточного функціонування економіки, і для майбутнього відновлення.

    Паралельно загострюється проблема ринку праці. В інтерв’ю та коментарях українським медіа демограф і голова Офісу міграційної політики Василь Воскобойник пояснює: ще до великої війни Україна щороку втрачала природним шляхом близько 250–300 тисяч людей, оскільки народжувалося приблизно 200–250 тисяч осіб, а помирало близько пів мільйона. Саме тому, за його оцінкою, для простого утримання чисельності населення країні теоретично потрібно було б залучати до 300 тисяч мігрантів щороку. Але теоретична потреба і реальні можливості — різні речі. До війни Україна видавала приблизно 20–22 тисячі дозволів на працевлаштування іноземців на рік, а у 2025 році цей показник, за словами експерта, становив уже понад 9,5 тисячі.

    Це означає, що сценарій швидкого “заміщення” українців масовою трудовою міграцією з Азії чи Африки виглядає малоймовірним. Воскобойник прямо каже, що навіть якщо Україна спробує активніше відкриватися для іноземних працівників, вони все одно порівнюватимуть нашу країну з Польщею чи Німеччиною, де можна заробити більше і працювати в безпечніших умовах. Тому в найближчі 5–10 років реалістичніше говорити не про сотні тисяч нових працівників з-за кордону, а про десятки тисяч.

    Водночас директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи Елла Лібанова наголошує, що після завершення активної фази бойових дій потреба в працівниках лише зростатиме. Вона заявила Центру економічної стратегії, що міжнародні партнери вже працюють над масштабним планом відновлення, який передбачатиме різке збільшення попиту на робочу силу, особливо в будівництві та суміжних секторах. Але її ж позиція важлива й в іншому: Україні доведеться не лише думати про додаткові руки, а й активніше використовувати потенціал людей старшого віку, долати ейджизм і адаптовувати ринок праці до демографічного старіння.

    Ознаки кадрової напруги бізнес уже відчуває зараз. За даними Європейської Бізнес Асоціації, 75% опитаних підприємств у Дніпропетровській області стикаються з нестачею кваліфікованих працівників, а ширші бізнес-опитування EBA також фіксують масштабний дефіцит кадрів в Україні. Це збігається з оцінками, які наводить Воскобойник: за його словами, 75% представників бізнесу вже скаржаться на проблеми із закриттям вакансій.

    Ще тривожніша ситуація — у базових демографічних показниках. За даними OpenDataBot, у 2025 році в Україні зареєстрували 168 778 новонароджених, а після обвального падіння народжуваності на 25% у 2022 році темпи спаду хоч і сповільнилися, але не зупинилися: у 2024 році зниження становило 6%, а у 2025 році — ще 4,5%. Reuters із посиланням на урядові оцінки також повідомляє про різке скорочення середньої тривалості життя: у чоловіків — з 65,2 до 57,3 року, у жінок — з 74,4 до 70,9 року. Агентство додає, що населення України, яке до повномасштабного вторгнення оцінювали приблизно у 42 млн, уже впало нижче 36 млн, якщо враховувати й кілька мільйонів людей на окупованих Росією територіях.

    Довгострокові прогнози теж невтішні. Інститут демографії та проблем якості життя НАН України прогнозував восени 2024 року, що до 2051 року населення країни може скоротитися до 25,2 млн осіб. Цю ж оцінку нині знову актуалізують українські медіа у матеріалах про стан демографії. За оцінкою МВФ, яку цитує українська преса, населення України станом на 2025 рік становить 32,8 млн осіб. Навіть якщо в деталях різні методики підрахунку можуть відрізнятися, сам тренд очевидний: за чотири роки великої війни країна втратила стільки людей, скільки за попередні десятиліття скорочення.

    Чи означає це неминучий колапс? Експерти кажуть, що ні. Воскобойник підкреслює: попри драматичні тенденції, в Україні досі живе приблизно 28–30 млн людей, тож сценарій, у якому “взагалі не буде кому працювати”, він називає нереалістичним. Ключове питання не в тому, чи зникне робоча сила повністю, а в тому, якою буде її якість, структура і доступність для економіки. Якщо країна робитиме ставку на сучасне виробництво, military-tech, інженерію та складні технології, то їй будуть потрібні не просто додаткові робочі руки, а кваліфіковані фахівці — і саме тому державі доведеться створювати умови для повернення власних громадян та для точкового залучення спеціалістів з-за кордону.

    Саме повернення українців уряд вважає головним резервом. У Стратегії демографічного розвитку та плані її реалізації йдеться про розвиток соціальних послуг, доступного та безпечного дошкільного середовища, гнучких умов праці для батьків, програм доступного житла, перекваліфікації ветеранів, ВПО та людей з інвалідністю, а також про створення умов для економічної активності людей старшого віку. Окремий блок пов’язаний із поверненням громадян з-за кордону — через відбудову житла та інфраструктури, розвиток безпеки, підтримку підприємництва і зайнятості.

    На користь сценарію часткового повернення працює і часовий фактор. У червні 2025 року країни ЄС погодили продовження тимчасового захисту для українців до 4 березня 2027 року. Після цієї дати багатьом доведеться або шукати інший правовий статус для життя в Євросоюзі, або повертатися. Саме тому Воскобойник припускає, що в перші 1–2 роки після завершення активної фази бойових дій можуть повернутися 10–15% українців, а протягом п’яти років — до 30%.

    Отже, головний висновок для України нині звучить жорстко, але не безнадійно: демографічна проблема вже стала економічною, безпековою і соціальною одночасно. Іноземна міграція може допомогти лише частково. Вирішальними залишаються три речі: зменшення втрат населення, повернення частини біженців та перезапуск ринку праці під нову економіку. Без цього відновлення країни буде набагато складнішим, ніж її фізична відбудова.

  • «Країна літніх людей»: експерт прогнозує пенсію для українців з 70–75 років

    «Країна літніх людей»: експерт прогнозує пенсію для українців з 70–75 років

    Через погіршення демографічної ситуації в Україні багато громадян у майбутньому можуть бути змушені працювати значно довше — до 70–75 років. Такий прогноз озвучив виконавчий директор Центру економічної стратегії Гліб Вишлінський.

    За його словами, демографічна структура населення України вже давно втратила класичну форму піраміди. Натомість вона дедалі більше нагадує конструкцію, де верхня частина значно ширша за нижню.

    Економіст порівняв сучасну демографічну модель із «шаурмою на палці»: у верхній частині — велика кількість людей старшого віку, а внизу, де мали б бути діти та молодь, — помітний дефіцит населення.

    Серед причин такої ситуації він називає низьку народжуваність, значну трудову міграцію, а також високу передчасну смертність, особливо серед чоловіків. Повномасштабна війна, за словами Вишлінського, лише посилила ці тенденції.

    Експерт прогнозує, що з часом Україна може зіткнутися з серйозним дисбалансом у віковій структурі населення. У країні буде дедалі більше людей похилого віку, тоді як частка працездатної молоді зменшуватиметься.

    «З роками це може стати країною самотніх літніх жінок», — зазначає економіст, звертаючи увагу на різницю у тривалості життя чоловіків і жінок.

    На його думку, така демографічна ситуація неминуче вплине і на пенсійну систему. У майбутньому багато українців можуть бути змушені працювати значно довше, оскільки розміру пенсійних виплат може не вистачати для нормального життя.

    Водночас бізнес також відчуватиме дефіцит працівників. Через нестачу молодих кадрів роботодавці намагатимуться утримувати досвідчених співробітників навіть у похилому віці.

    За словами Вишлінського, роботодавці можуть буквально просити працівників не звільнятися, адже замінити їх буде просто ніким.

  • Україна переживає один із найглибших демографічних кризів — CNN

    Україна переживає один із найглибших демографічних кризів — CNN

    Україна переживає один із найглибших демографічних криз у світі. Про це повідомляє CNN, посилаючись на українських фахівців та медиків.

    За даними експертів, у країні стрімко падає народжуваність, зростає кількість проблем із фертильністю, а дедалі більше родин відкладають рішення про народження дітей через війну та невизначеність. Водночас Україна зазнає значних втрат на фронті, а мільйони громадян виїхали за кордон і частина з них уже інтегрується в інших країнах.

    Провідна українська демографиня Елла Лібанова заявила, що з початку повномасштабної війни країна втратила близько 10 мільйонів людей — через міграцію, окупацію територій і людські втрати. За її словами, ще до війни щільність населення України була невисокою і нерівномірною, а нинішня ситуація має ознаки катастрофи.

    Медики також фіксують тривожні тенденції. Директор клініки репродуктивної медицини «Надія» Валерій Зукін повідомив про зростання ускладнень під час вагітності, труднощів із зачаттям і збільшення кількості випадків, коли жінкам важко виносити дитину до повного терміну.

    За словами співробітниці клініки Алла Бараненко, лікарі спостерігають зростання випадків передчасної менопаузи у молодих жінок. Вона зазначає, що якість і кількість яйцеклітин зменшується, що може бути пов’язано з хронічним стресом, який переживає населення. Подібні зміни, за її словами, спостерігаються навіть у жінок-донорок без попередніх репродуктивних проблем.

    Також фахівці вказують на погіршення якості сперми у чоловіків, зокрема у тих, хто повернувся з фронту. Постійний стрес, травматичний досвід та загальні умови війни негативно впливають на репродуктивне здоров’я.

    Експерти наголошують: демографічні наслідки війни можуть мати довгостроковий характер. Відновлення населення потребуватиме комплексної державної політики, підтримки сімей, медичних програм та створення безпечних умов для життя.

  • Війна, еміграція та низька народжуваність загрожують майбутньому малих міст

    Війна, еміграція та низька народжуваність загрожують майбутньому малих міст

    Містечко Гоща на Рівненщині з приблизно 5 тисячами жителів наочно демонструє наслідки демографічної кризи в Україні. У сусідньому селі Садове закрилася школа, де колись навчалося понад 200 дітей — зараз там залишилося лише дев’ятеро учнів.

    «Два роки тому ми були змушені закрити цей заклад… Бо там залишилося лише дев’ятеро дітей», — розповів голова селищної ради Гощі Микола Панчук.

    За даними Інституту демографії Національної академії наук України, до початку повномасштабної війни в Україні проживало 42 мільйони людей, а сьогодні — менше 36 мільйонів, включно з мешканцями тимчасово окупованих територій. Прогнози свідчать, що до 2051 року населення країни може скоротитися до 25 мільйонів.

    Причинами зниження чисельності населення є високий рівень смертності, низька народжуваність та еміграція. Середня тривалість життя чоловіків у 2024 році знизилася до 57,3 року, жінок — до 70,9. Молодь та особливо молоді жінки виїжджають за кордон, що поглиблює проблему народжуваності.

    Уряд у 2024 році ухвалив демографічну стратегію до 2040 року. Документ передбачає дефіцит 4,5 мільйона працівників у найближче десятиліття та робить ставку на стримування еміграції, повернення українців із-за кордону, розвиток інфраструктури, покращення житлових умов та можливе залучення іммігрантів. За оптимістичним сценарієм, населення України може зрости до 34 мільйонів до 2040 року, а за поточної динаміки — зменшитися до 29 мільйонів.

    У Гощі кількість першокласників зменшується, а близько 10% випускників шкіл виїжджають за кордон. Пологове відділення місцевої лікарні втратило державне фінансування у 2023 році через низьку кількість пологів. Населення міста тримається завдяки переїзду мешканців із навколишніх сіл, але молоді люди часто відкладають народження дітей через війну та економічну нестабільність.