Gorchitsa.info

Позначка: Іран

  • Москва озброює Тегеран через Каспій: Росія допомагає Ірану відновлювати ракети та дрони

    Москва озброює Тегеран через Каспій: Росія допомагає Ірану відновлювати ракети та дрони

    Росія посилює військову підтримку Ірану та використовує Каспійське море для постачання вибухових речовин, боєприпасів і компонентів для безпілотників. Ці поставки можуть допомогти Тегерану швидше відновити ракетний і дроновий арсенал після масштабних втрат у війні зі США та Ізраїлем.

    Про новий етап російсько-іранського військового співробітництва повідомляють американські медіа з посиланням на розвідувальні та урядові дані. Інформація про маршрут через Каспій підтверджується й попередніми повідомленнями західних посадовців: ще навесні стало відомо, що Москва перевозить до Ірану компоненти для безпілотників саме цим шляхом.

    Каспійський маршрут має для обох країн принципове значення. Росія та Іран не мають спільного сухопутного кордону, однак обидві держави мають довгі узбережжя Каспійського моря. Воно фактично дозволяє їм організувати прямий транспортний коридор, який значно складніше контролювати або перехоплювати західним державам.

    На відміну від Перської затоки або Червоного моря, у Каспії немає постійної військової присутності США та інших західних країн. Його узбережжя належить Росії, Ірану, Азербайджану, Казахстану та Туркменістану. Саме тому ця акваторія перетворилася на важливу логістичну ланку російсько-іранської співпраці.

    Іран втратив значну частину дронів

    Потреба Тегерана у швидкому переозброєнні виникла після масштабних бойових дій із США та Ізраїлем.

    За оцінками американських посадовців, які з’являлися ще у травні, Іран міг втратити приблизно 60% свого дронового арсеналу. За таких умов регулярні поставки комплектуючих із Росії дозволяють значно швидше відновлювати запас безпілотників.

    Йдеться не тільки про готові апарати. Для масового виробництва ударних БпЛА критично важливими є двигуни, електроніка, системи навігації, вибухові компоненти та інші комплектуючі.

    Якщо ці поставки відбуваються стабільно, Іран може швидше компенсувати втрати та знову накопичувати засоби для тривалих ударних кампаній.

    Тепер до компонентів для безпілотників, за новою інформацією, додаються вибухові речовини та боєприпаси, що робить допомогу Москви значно ширшою.

    Поставки вже намагалися зупинити ударами

    Важливість Каспійського маршруту добре розуміє і Ізраїль.

    18 березня ізраїльські ВПС завдали ударів по портовій інфраструктурі Бандар-Анзалі на півночі Ірану. Ізраїльські військові підтверджували атаки на об’єкти іранського флоту в районі порту на узбережжі Каспійського моря.

    Західні джерела тоді повідомляли, що Бандар-Анзалі був одним із ключових пунктів російсько-іранського транспортного маршруту. Через нього могли проходити російські озброєння, боєприпаси та інші товари, які Москва передавала Тегерану.

    Після ударів з’являлися припущення, що логістичний канал вдалося щонайменше тимчасово порушити.

    Однак подальші повідомлення свідчать, що транспортування через Каспій не припинилося. Навпаки, Росія, схоже, продовжує використовувати цей маршрут для допомоги Ірану у відновленні військових запасів.

    Іран уже використовує ракети та дрони проти американців

    Для США російські поставки мають безпосередній військовий вимір.

    Після початку масштабного конфлікту Іран неодноразово атакував американські об’єкти на Близькому Сході ракетами та безпілотниками.

    У липні американські сили повідомляли про чергові пуски іранських балістичних ракет у напрямку військових об’єктів США. Також удари та спроби атак фіксували у Кувейті, Бахрейні та Іраку.

    У середині липня Тегеран заявляв про удари дронами по американських військових позиціях у Кувейті. Одночасно під атаками опинялися об’єкти критичної інфраструктури регіону.

    Ще на початку липня американські військові завдали ударів приблизно по 90 іранських цілях. У відповідь Корпус вартових ісламської революції заявив про запуск ракет і дронів по базах США у Кувейті та Бахрейні.

    Тобто озброєння, яке Іран зараз намагається відновити за допомогою Росії, використовується не лише як стратегічний резерв. Воно безпосередньо необхідне Тегерану для продовження протистояння зі Сполученими Штатами та їхніми союзниками на Близькому Сході.

    Росія могла піти ще далі — до передачі розвідданих

    Постачання боєприпасів і компонентів — не єдина форма можливої російської допомоги Ірану.

    Ще в березні американські посадовці повідомляли, що Росія передавала Тегерану інформацію про розташування американських військових об’єктів, кораблів та літаків на Близькому Сході.

    За даними The Washington Post, йшлося про досить масштабну розвідувальну підтримку. Росія нібито передавала Ірану координати американських військових активів після початку бойових дій.

    Це суттєво змінює характер співпраці Москви і Тегерана.

    Якщо Росія одночасно допомагає Ірану відновлювати ракети й безпілотники та передає інформацію про потенційні цілі, вона фактично може впливати не лише на здатність Тегерана виробляти зброю, а й на ефективність її застосування.

    Остаточних публічних висновків американської розвідки щодо всіх епізодів такої підтримки немає.

    Водночас сам факт передачі Росією інформації про розташування американських сил підтверджували одразу кілька американських посадовців.

    Зеленський теж говорив про російську допомогу Ірану

    Україна також звертала увагу на зв’язок між російсько-іранським військовим партнерством та атаками на американські сили.

    Президент Володимир Зеленський заявляв, що Москва передає Ірану супутникову інформацію про американські та союзницькі військові об’єкти в регіоні.

    У липні він говорив, що російська розвідка могла здійснювати спостереження за базами у Бахрейні, Йорданії та Кувейті, після чого відповідна інформація передавалася Ірану для планування атак. Reuters також повідомляв про ці заяви на тлі українських ударів по суднах, які Київ пов’язував із перевезенням військових вантажів у Каспії.

    Таким чином, для України російсько-іранська співпраця перетворюється на своєрідне дзеркало попередніх років.

    На початку повномасштабної війни саме Іран постачав Росії сотні ударних безпілотників, які Москва застосовувала проти українських міст та енергетичної інфраструктури. Білий дім ще у 2023 році підтверджував отримання Росією сотень іранських БпЛА.

    Пізніше Reuters повідомляв і про передачу Іраном Росії великої кількості балістичних ракет.

    Тепер напрям допомоги частково змінився — Росія постачає озброєння та технології Ірану.

    Москва отримує вигоду від війни США з Іраном

    У російської допомоги Тегерану є не лише союзницький, а й стратегічний мотив.

    Продовження конфлікту на Близькому Сході відволікає військові ресурси США від інших напрямків.

    Ще навесні американські медіа повідомляли, що частина російських еліт бачить у затяжній війні США з Іраном вигоду для Москви. Такий конфлікт може підвищувати світові ціни на нафту та одночасно змушувати Вашингтон перекидати ракети, літаки, системи ППО та інші ресурси на Близький Схід замість їх використання в Європі.

    Американська військова присутність у регіоні вже суттєво зросла.

    На початку року США концентрували біля Ірану десятки літаків і близько 12 бойових кораблів. У лютому кількість перекинутих до Європи та Близького Сходу американських літаків перевищила 150.

    Війна також змушує Вашингтон витрачати значні запаси засобів протиракетної оборони.

    Для Росії це потенційно означає менше американських ресурсів, які могли б бути спрямовані на підтримку України.

    Військове партнерство Росії та Ірану змінилося

    Відносини Москви й Тегерана протягом кількох років пройшли суттєву трансформацію.

    Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Іран став одним із ключових постачальників зброї для Москви. Саме іранські Shahed стали основою російської кампанії далекобійних дронових ударів.

    Згодом Росія розгорнула власне масштабне виробництво безпілотників на основі іранських технологій.

    Тепер уже Москва здатна допомагати Ірану відновлювати втрачений потенціал.

    Каспійське море при цьому перетворюється на ключову транспортну артерію між двома країнами. Воно дозволяє переміщувати вантажі фактично без ризику прямого перехоплення американським флотом.

    Навіть удари Ізраїлю по Бандар-Анзалі не змогли остаточно перекрити цей канал.

    Саме тому нові поставки можуть мати довгострокове значення для всієї війни на Близькому Сході: Москва допомагає Тегерану швидше відновлювати потенціал, який США та Ізраїль намагаються системно знищувати.

    А для Росії продовження війни дає ще одну стратегічну перевагу — чим більше американської зброї, уваги й ресурсів буде спрямовано на Іран, тим складніше Вашингтону одночасно підтримувати інші напрямки, передусім Україну.

  • «Ормуз не захопиш твітом»: Іран жорстко відповів Трампу і пригрозив не відкривати протоку

    «Ормуз не захопиш твітом»: Іран жорстко відповів Трампу і пригрозив не відкривати протоку

    Протистояння США та Ірану навколо Ормузької протоки переходить у нову фазу. Після заяви президента США Дональда Трампа про намір «дуже скоро» оголосити один із найважливіших морських маршрутів світу американською територією Тегеран відповів, що протоку неможливо захопити ані політичною декларацією, ані демонстрацією військової сили. Іранська сторона також дала зрозуміти, що не збирається відновлювати нормальне судноплавство, доки Вашингтон не змінить своєї позиції.

    Різку заяву зробив заступник міністра закордонних справ Ірану Казем Гарібабаді. Він відкинув слова Трампа та заявив, що Тегеран і надалі сам визначатиме режим проходження суден через стратегічний водний шлях.

    «Ормузьку протоку не можна захопити твітом чи авіаносцем, виданням наказу чи передвиборчою промовою», — заявив іранський дипломат. Він також наголосив, що Іран не має наміру відступати під тиском американських погроз.

    Гарібабаді пішов ще далі, заявивши, що протока відкриватиметься та закриватиметься «лише за командою Ірану». За його словами, блокада триватиме, доки Сполучені Штати не відмовляться від того, що Тегеран називає «фантазіями», та не визнають реальність ситуації.

    Приводом для такої реакції став виступ Трампа 14 серпня в Гарден-Сіті у штаті Нью-Йорк. Американський президент заявив, що після завершення протистояння з Іраном планує оголосити Ормузьку протоку територією Сполучених Штатів. При цьому конкретного юридичного чи політичного механізму реалізації такого задуму він не представив.

    Заява має надзвичайно резонансний характер ще й через географію протоки. Вона з’єднує Перську затоку з Оманською затокою та далі з Аравійським морем. Узбережжя протоки належить Ірану та Оману, а сам маршрут десятиліттями має критичне значення для міжнародного судноплавства.

    Саме через Ормуз до нинішньої війни проходила приблизно п’ята частина світових поставок нафти. Тому будь-яка ескалація навколо протоки майже миттєво відбивається на світових енергетичних ринках.

    І цього разу наслідки вже відчутні.

    За даними судноплавної аналітичної компанії Kpler, у п’ятницю, 14 серпня, через Ормузьку протоку пройшли лише два судна, причому серед зафіксованих переходів не було танкерів із сирою нафтою. Для порівняння: до початку війни протокою щодня проходили понад 130 суден. Частина кораблів теоретично може пересуватися з вимкненими транспондерами, однак навіть з урахуванням цього нинішній рівень активності незрівнянно нижчий за довоєнний.

    Ще 12 серпня Reuters повідомляв, що рух через Ормуз упав до тижневого мінімуму. За інформацією Kpler, тоді вдалося відстежити лише вісім суден. До війни нормальним показником були приблизно 130–140 проходів на добу.

    Ситуацію додатково загострюють атаки на цивільне судноплавство. Державна нафтова компанія Об’єднаних Арабських Еміратів ADNOC повідомила про напад на її судно під час проходження Ормузькою протокою. За даними Reuters, це був уже третій напад на судна компанії протягом тижня. Постраждалих у найсвіжішому інциденті не було.

    За даними Reuters, судна, які намагаються пройти без дозволу Тегерана, стикаються з ризиком атак ракетами або безпілотниками. 14 серпня також повідомлялося про атаки на судна, пов’язані з ОАЕ.

    Усе це вже позначається на нафтовому ринку. 14 серпня ф’ючерси на Brent подорожчали на $1,45 — до $88,52 за барель, а американська WTI додала $1,15 і торгувалася приблизно по $82,40. За підсумками тижня Brent рухалася до зростання приблизно на 6%, WTI — на 5,4%. Одним із головних чинників залишаються саме ризики для поставок через Ормузьку протоку.

    Наслідки протистояння відчувають і американські споживачі. Середня ціна галона бензину у США станом на 14 серпня становила близько $4,08, що приблизно на 29% більше, ніж роком раніше. Трамп під час свого виступу закликав американців змиритися з дещо дорожчим пальним, пояснюючи це ціною протистояння з Іраном та необхідністю не допустити отримання Тегераном ядерної зброї.

    Проблеми виникли й у самої іранської економіки. Президент Ірану Масуд Пезешкіан пов’язував високу інфляцію в країні з американською блокадою портів і санкціями проти експорту іранської нафти. Вашингтон, зі свого боку, готується ще більше посилити економічний тиск. Міністр фінансів США Скотт Бессент заявляв, що нові заходи проти Тегерана можуть бути оголошені вже наступного тижня.

    Водночас дипломатичний шлях фактично зайшов у глухий кут. Міністр закордонних справ Ірану Аббас Аракчі заявив, що рішення про відновлення переговорів зі Сполученими Штатами не ухвалене. За його словами, Вашингтон повинен виконати умови Тегерана щодо протоки, перш ніж нормальне судноплавство буде відновлено.

    Раніше Іран висунув цілу низку вимог. Серед них — послаблення або скасування американських санкцій, розблокування заморожених іранських активів, припинення військового тиску та питання компенсації завданих війною збитків. Тегеран паралельно веде переговори з Оманом щодо майбутнього режиму судноплавства через протоку. За повідомленнями останніх днів, сторони наблизилися до домовленості щодо маршрутів руху суден, але навіть такий компроміс автоматично не означатиме відкриття Ормузу.

    США та Іран намагалися домовитися про припинення бойових дій раніше. Попередня домовленість, досягнута у червні, фактично розвалилася, а зараз сторони навіть по-різному трактують її статус. Аракчі заявляє, що формального режиму припинення вогню, який можна було б просто продовжити, не існувало.

    Війна США та Ізраїлю проти Ірану почалася 28 лютого 2026 року. Після початку бойових дій Тегеран різко обмежив рух через Ормузьку протоку, перетворивши контроль над ключовою нафтовою артерією на один із головних важелів тиску в конфлікті.

    Наслідки вже виходять далеко за межі регіону. Через проблеми з постачанням азійські нафтопереробні компанії почали активніше шукати альтернативу близькосхідній нафті. За даними Reuters, щонайменше чотири азійські НПЗ збільшили закупівлі американської сировини, а постачання американської нафти до Азії у липні досягло рекордних 2,35 млн барелів на добу. До війни понад половина сирої нафти, яку отримувала Азія, надходила з Близького Сходу.

    Таким чином, за гучною суперечкою Трампа й Тегерана стоїть значно більше, ніж дипломатична риторика. Ормузька протока перетворилася на один із центральних фронтів американсько-іранського протистояння: рух суден скоротився з понад сотні на день до одиниць, танкери стають цілями атак, нафта дорожчає, а найбільші імпортери вже перебудовують ланцюги постачання.

    І поки Трамп говорить про майбутню «американську територію», відповідь Тегерана залишається протилежною: Іран наполягає, що саме він вирішуватиме, коли Ормуз знову буде відкритий. За відсутності нового політичного компромісу одна з найважливіших енергетичних артерій планети ризикує залишатися практично паралізованою.

  • США готують повний вихід з Іраку

    США готують повний вихід з Іраку

    США планують завершити виведення своїх військових із Іраку до 30 вересня 2026 року. Таким чином може завершитися багаторічна військова присутність Сполучених Штатів у країні, яка розпочалася після американського вторгнення у 2003 році та повалення режиму Саддама Хусейна.

    Про це повідомляє ABC News із посиланням на американських та іракських посадовців. Інформацію також підтверджує The Times of Israel. За даними американського чиновника, Вашингтон розраховує завершити виведення військ саме до 30 вересня, однак він не став уточнювати, скільки американських військовослужбовців нині залишається на території Іраку та куди саме їх планують передислокувати.

    Питання завершення американської військової місії в Іраку обговорювалося протягом останніх років. У 2024 році Вашингтон і Багдад домовилися про поступове згортання операцій міжнародної коаліції, очолюваної США, яка займалася боротьбою проти терористичного угруповання «Ісламська держава» — ІДІЛ.

    Після досягнення домовленостей американські військові почали скорочувати свою присутність. Протягом минулого року США вивели підрозділи з військових баз у більшості регіонів Іраку. Водночас певна американська військова присутність зберігалася в напівавтономному Курдистані на півночі країни, зокрема в районі Ербіля.

    За інформацією ABC News, виведення американських військовослужбовців і військової техніки з Ербіля фактично вже триває. Двоє представників іракського Курдистану повідомили журналістам, що цей процес розпочався приблизно три тижні тому.

    Ситуація навколо американських військових у регіоні залишається складною через загострення на Близькому Сході. Після початку війни США та Ізраїлю проти Ірану 28 лютого американські військові об’єкти в іракському Курдистані регулярно зазнавали атак.

    Попри це, американська сторона вважає, що іракські сили безпеки вже здатні самостійно відігравати провідну роль у боротьбі з терористичними угрупованнями на території країни. Один із представників США заявив, що Вашингтон, Багдад та партнери по міжнародній коаліції досягли значного прогресу в боротьбі з ІДІЛ.

    «Сполучені Штати, Ірак та партнери по коаліції досягли величезного успіху в розгромі ІДІЛ, і тепер іракські сили безпеки, включаючи пешмерга та інші сили безпеки Іракського Курдистану, очолять боротьбу з терористами в Іраку», — заявив американський чиновник.

    Остаточну дату завершення військової місії назвав іракський прем’єр-міністр Алі аль-Заїді після зустрічі з адміралом Бредом Купером, який очолює Центральне командування США. За словами іракського прем’єра, 30 вересня є «фіксованою й остаточною датою» завершення військової місії міжнародної коаліції проти ІДІЛ в Іраку та виведення її військовослужбовців.

    Водночас реалізація цього плану може зіткнутися з внутрішньополітичними проблемами Іраку. Як зазначає ABC News, іракський уряд, імовірно, не встигне до встановленого терміну виконати домовленості щодо роззброєння недержавних озброєних угруповань.

    Йдеться, зокрема, про потужні воєнізовані формування, частина яких має тісні зв’язки з Іраном. Деякі з них уже заявили, що не мають наміру добровільно складати зброю. Це створює додаткові ризики для безпеки країни після скорочення американської військової присутності.

    Повний вихід американських військ стане важливою зміною для Іраку та всього регіону. США зберігали військову присутність у країні в різних форматах із часів вторгнення 2003 року, хоча масштаби цієї присутності суттєво змінювалися.

    Після повалення режиму Саддама Хусейна американські війська залишалися ключовою складовою міжнародної військової присутності в Іраку. У 2011 році США завершили основний вивід військ, однак згодом американські військовослужбовці знову повернулися до країни у складі міжнародної коаліції для боротьби з ІДІЛ, який у 2014 році захопив значні території Іраку та Сирії.

    Тепер Вашингтон і Багдад переходять до нового етапу відносин, за якого основна відповідальність за боротьбу з терористичними загрозами всередині Іраку має перейти до місцевих сил безпеки. Водночас поки невідомо, чи означатиме завершення військової місії повну відсутність американських військових у регіоні та якою буде подальша роль США у забезпеченні безпеки Іраку.

    Переговори про майбутнє американської військової присутності в Іраку офіційно розпочалися ще на початку 2024 року. Тоді Багдад і Вашингтон провели перший раунд переговорів щодо поступового виведення американських військ із країни. Через понад два роки цей процес може завершитися остаточним виведенням військових підрозділів США до кінця вересня.

  • Президент-приманка і три літаки: як спецслужби США ховали Трампа від можливого замаху

    Президент-приманка і три літаки: як спецслужби США ховали Трампа від можливого замаху

    Президент США Дональд Трамп після липневого саміту НАТО в Туреччині залишив країну зовсім не так, як тоді повідомляв Білий дім і як це виглядало перед телекамерами. Через розвідувальну інформацію про серйозну загрозу з боку Ірану американські служби безпеки організували складну операцію з дезінформації: Трамп демонстративно піднявся на борт традиційного Air Force One, а потім непомітно залишив літак через кейтерингову машину та пересів на значно менший військовий Boeing C-32A. Старий президентський Boeing 747 тим часом полетів до Великої Британії як приманка — з журналістами та частиною співробітників Білого дому, які навіть не знали, що президента поруч із ними немає.

    Операція відбулася 8 липня 2026 року після саміту НАТО в Анкарі. Трамп прибув до Туреччини на новому Boeing 747-8, який раніше був переданий США Катаром і після переобладнання почав використовуватися як президентський літак. Однак на момент відльоту ситуація змінилася: американська розвідка отримала інформацію про конкретну загрозу президентові, пов’язану з Іраном. Саме після цього служби безпеки вирішили максимально ускладнити відстеження його реального маршруту.

    За даними The Washington Post, Трамп перед камерами піднявся трапом до старого синьо-білого Boeing 747, який традиційно асоціюється з Air Force One. Для зовнішнього спостерігача все виглядало абсолютно звичайно: президент помахав журналістам, зайшов усередину, а команда готувалася до перельоту до Великої Британії.

    Але далі почалася частина операції, про яку публічно стало відомо лише через місяць.

    На протилежному від камер боці літака до одного з виходів підняли аеропортову кейтерингову машину — той самий тип спеціального транспорту, яким у літаки завантажують їжу, напої та обладнання. Трамп разом із невеликою групою супроводу перейшов до машини, після чого платформа опустилася, а транспорт поїхав через перон до іншого літака.

    Цим літаком був C-32A ВПС США — модифікований Boeing 757, який американські високопосадовці використовують для урядових перевезень. Саме на ньому Трамп таємно вилетів із Туреччини. За повідомленнями американських медіа, разом із президентом на борту перебував, зокрема, міністр війни Піт Гегсет.

    Air Force One став приманкою

    Поки Трамп уже перебував у C-32A, традиційний президентський Boeing 747 продовжив підготовку до польоту.

    На ньому залишилися представники американської адміністрації та журналісти, які супроводжували президента. Більше того, частина людей на борту, за інформацією Washington Post, не знала, що Трамп перейшов на інший літак. Білий дім зовні підтримував враження, ніби президент летить саме разом із ними.

    Журналістам під час польоту наказали тримати шторки ілюмінаторів закритими. Такий захід додатково ускладнював можливість зрозуміти, що відбувається навколо літака і чи справді президент перебуває на його борту.

    Обидва літаки попрямували до британської авіабази RAF Mildenhall.

    C-32A, на якому насправді перебував Трамп, приземлився приблизно о 22:20. Старий Air Force One-приманка прибув приблизно через дев’ять хвилин — близько 22:29.

    Після цього відбулася ще одна прихована частина операції.

    Трамп якимось чином знову приєднався до офіційної президентської групи, а приблизно через 25 хвилин після посадки з’явився перед камерами так, ніби весь час перебував на звичайному президентському борту. Точний механізм його переміщення між літаками на британській базі повністю не розкритий.

    Пізніше президент уже пересів на новий Boeing 747-8, який раніше належав Катару, і продовжив подорож. Таким чином під час одного маршруту служби безпеки фактично використали три різні літаки: катарський Boeing 747-8, старий VC-25A як публічну приманку та C-32A для реального таємного перевезення президента.

    Чому Трампа ховали настільки ретельно

    Ключова причина операції — загроза можливого замаху з боку Ірану.

    За інформацією Washington Post та інших американських медіа, спецслужби отримали дані про конкретну загрозу президенту після різкого загострення відносин між Вашингтоном і Тегераном. Частину інформації, за повідомленнями медіа, американська сторона могла отримати від ізраїльської розвідки.

    Саме тому безпекова операція була спрямована не просто на захист літака, а на приховування точного місця перебування самого Трампа.

    У разі підготовки ракетної, безпілотної чи іншої атаки потенційний противник мав бачити очевидну ціль — великий Boeing 747 із президентським забарвленням, журналістами та урядовою делегацією. Реальний президент тим часом перебував у значно менш помітному C-32A.

    Важливо, однак, не перебільшувати відомі дані. У відкритих повідомленнях ідеться про достовірну розвідувальну загрозу, пов’язану з Іраном, але немає публічного підтвердження, що конкретна ракета вже була підготовлена до запуску або що американські спецслужби встановили точну групу виконавців, яка перебувала в Туреччині.

    Новий літак із Катару теж став частиною проблеми

    Додатковий контекст історії — суперечки навколо нового Boeing 747-8, який адміністрація Трампа отримала від Катару.

    Літак оцінювали приблизно у $400 млн. Після передачі його почали переобладнувати для використання президентом США, і 1 липня він здійснив перший політ як Air Force One. Уже наступного тижня літак доставив Трампа до Туреччини на саміт НАТО.

    Однак його швидке введення в експлуатацію викликало питання щодо рівня захищеності.

    Американські медіа повідомляли, що літак ще потребував додаткового обладнання та модернізації систем безпеки. Пізніше сам Трамп заявив, що борт буде тимчасово виведений із експлуатації для додаткових оновлень і стане максимально оснащеним.

    Втім, Білий дім заперечував, що секретна пересадка в Туреччині була прямим доказом ненадійності катарського літака.

    Представники адміністрації наголошували, що президент стикається з численними загрозами, а служби безпеки використовують усі доступні методи, щоб гарантувати його безпеку.

    Подібний трюк США вже використовували

    Операція з Трампом має історичний прецедент.

    У березні 2000 року адміністрація Білла Клінтона організувала складну схему безпеки під час його візиту до Пакистану — країни, де існувала значна терористична загроза.

    Тоді офіційний Air Force One використовувався як елемент обману, а Клінтона перевозили іншим, менш помітним літаком. Мета була та сама: потенційні нападники не повинні були точно знати, де знаходиться президент. Саме цю історію нинішні американські медіа згадують як найближчий аналог липневої операції Трампа.

    Але деталь із кейтеринговою машиною робить турецьку операцію особливо незвичайною.

    Такі вантажівки є абсолютно звичною частиною аеропортового руху. Вони під’їжджають безпосередньо до фюзеляжу літаків, їхні кузови підіймаються на рівень дверей, а після завантаження вони спокійно від’їжджають від борту. Серед десятків машин обслуговування на великому міжнародному аеродромі такий транспорт практично не привертає уваги.

    Саме це й дозволило вивезти президента з одного з найбільш упізнаваних літаків у світі, не проводячи його відкрито через трап або автомобільний кортеж.

    Білий дім тижнями не розкривав операцію

    Найцікавіше, що про справжній маршрут Трампа громадськість не знала понад місяць.

    У день відльоту офіційна картина виглядала так, ніби президент просто змінив новий катарський Boeing на старий Air Force One. Повна схема стала відома лише після розслідування The Washington Post, оприлюдненого 10 серпня. Reuters згодом підтвердило ключові деталі повідомлення з посиланням на Washington Post і New York Times.

    Білий дім після публікації не заперечив сам факт незвичайної операції.

    Історія демонструє, наскільки серйозно американські спецслужби оцінювали загрозу в липні. Президент однієї з найбільш захищених держав світу публічно зайшов до Air Force One, після чого був непомітно вивезений через службовий транспорт, посаджений на інший військовий літак, а офіційний президентський борт відправився в повітря як приманка.

    Тож найефектніша деталь — Трамп у кейтеринговій машині — насправді була лише маленькою частиною значно масштабнішої операції. Її головна мета полягала в тому, щоб протягом кількох критичних годин ніхто за межами дуже вузького кола американських службовців не міг із упевненістю сказати, у якому саме літаку перебуває президент США.

  • Трамп оголосив про «100% контроль» над Ормузькою протокою: що насправді відбувається з головною нафтовою артерією світу

    Трамп оголосив про «100% контроль» над Ормузькою протокою: що насправді відбувається з головною нафтовою артерією світу

    Президент США Дональд Трамп заявив, що американські військово-морські сили фактично встановили повний контроль над Ормузькою протокою та очистили стратегічний водний шлях від мін, передає CNN.  За його словами, протока тепер відкрита для судноплавства, а саме ВМС США є силою, яка контролює ситуацію в районі одного з найважливіших енергетичних маршрутів планети. Водночас дані про рух комерційних суден та заяви Ірану свідчать, що говорити про повне повернення Ормузу до нормальної роботи поки зарано.

    Гучну заяву Трамп зробив 10 серпня під час спілкування з журналістами в Овальному кабінеті Білого дому. Американський президент стверджує, що Сполучені Штати провели масштабну операцію з пошуку та знешкодження мін, встановлених у районі протоки.

    «Єдиний, хто зараз контролює Ормузьку протоку, — це ВМС США», — заявив Трамп, додавши, що американські сили контролюють водний шлях «на 100%».

    За словами американського президента, загроза мінування все ще може виникати: окремі міни можуть з’являтися у воді, однак американські військові їх виявляють та знешкоджують. Трамп при цьому заявив, що США «прочистили всю протоку».

    Однак саме формулювання президента про повне відкриття Ормузу потребує обережності. За даними ЗМІ, які відстежують ситуацію із судноплавством, рух через стратегічний маршрут усе ще не повернувся до довоєнного режиму. Тому слова Трампа наразі передусім відображають позицію американської адміністрації щодо військового контролю над водним шляхом, а не остаточне політичне врегулювання статусу протоки.

    Чому Ормузька протока настільки важлива

    Ормуз — вузький морський прохід між Іраном та Оманом, який з’єднує Перську затоку з Оманською затокою та далі з Індійським океаном. У найвужчій частині протока має приблизно 30 кілометрів завширшки.

    У нормальних умовах через цей маршрут проходить близько п’ятої частини світових поставок нафти та значні обсяги скрапленого природного газу. Саме тому будь-яка загроза блокування Ормузу практично миттєво стає проблемою не лише для країн Перської затоки, а й для глобальної економіки.

    Через протоку проходять танкери, що перевозять енергоресурси з Саудівської Аравії, Іраку, Кувейту, Об’єднаних Арабських Еміратів, Катару та інших держав регіону. Тривале порушення судноплавства здатне впливати на ціни на нафту, страхування танкерів, вартість фрахту та зрештою — на ціни енергоносіїв далеко за межами Близького Сходу.

    Саме контроль над Ормузом став одним із головних важелів Тегерана у протистоянні зі США. Європейський Союз ще навесні розширив санкційний механізм, щоб отримати можливість запроваджувати обмеження проти осіб та структур, причетних до перешкоджання свободі судноплавства в регіоні. ЄС прямо заявляв, що дії проти суден у протоці суперечать міжнародному праву.

    У червні Євросоюз також запровадив санкції проти командування ВМС Корпусу вартових ісламської революції в провінції Хормозган. За даними Ради ЄС, іранська сторона запроваджувала систему контролю, за якої судна мали передавати інформацію про себе, вантаж і пункт призначення, після чого вирішувалося питання щодо їхнього проходження.

    Розмінування Ормузу триває не перший місяць

    Американська операція в районі протоки розпочалася значно раніше за нинішню заяву Трампа. Ще у квітні Центральне командування США повідомляло про підготовку умов для розмінування Ормузу та прокладання безпечних маршрутів для комерційного судноплавства.

    До операції залучалися американські військові кораблі та спеціалізовані засоби, включно з безпілотними підводними системами. Вашингтон заявляв, що після визначення безпечних маршрутів відповідну інформацію передаватимуть судноплавній галузі.

    Сам Трамп тоді визнавав, що у воді можуть залишатися міни, які необхідно знайти та ліквідувати.

    Тепер президент США стверджує, що ця робота фактично завершена.

    Але Іран не відмовився від претензій на контроль

    Ключова проблема полягає в тому, що фізичне розмінування протоки не означає автоматичного політичного врегулювання.

    Іран раніше наполягав, що судна повинні використовувати маршрути, схвалені Тегераном. Корпус вартових ісламської революції також вимагав від кораблів підтримувати зв’язок з іранськими військово-морськими силами під час проходження Ормузу.

    Ситуацію додатково ускладнила спроба Оману запропонувати альтернативний механізм. Маскат виступив за регіональне управління протокою та добровільні платежі за певні послуги замість моделі, за якої Іран фактично контролював би водний шлях і стягував плату за його використання. За інформацією Reuters від 28 липня, саме питання контролю над Ормузом залишалося одним із головних каменів спотикання в процесі врегулювання американсько-іранського конфлікту.

    Раніше досягнуті домовленості передбачали тимчасове безкоштовне проходження комерційних суден протягом 60 днів та проведення операцій із розмінування. Водночас остаточна модель управління протокою після завершення цього періоду залишилася невизначеною.

    Тегеран висунув Вашингтону додаткові умови

    Ще одна проблема для заявленого Трампом «відкриття» Ормузу — позиція самого Ірану.

    Міністр закордонних справ Ірану Аббас Аракчі заявляв, що домовленості між Тегераном та Маскатом щодо маршруту недостатньо для повного відновлення роботи стратегічного водного шляху. Іран пов’язує остаточне врегулювання з ширшим комплексом питань у відносинах зі Сполученими Штатами.

    Таким чином, навіть після заяви Вашингтона про завершення розмінування залишається принципова суперечність: США наполягають на свободі проходу міжнародною протокою, тоді як Тегеран прагне зберегти значний вплив на правила судноплавства.

    Вашингтон раніше прямо відкидав можливість обов’язкової плати за прохід. Держсекретар США Марко Рубіо заявляв, що жодна держава не може одноосібно претендувати на міжнародний водний шлях або вимагати плату лише за право його використання.

    Заява Трампа може бути сигналом не лише Ірану

    Твердження президента США про «100% контроль» має також політичне та економічне значення. Для Вашингтона критично важливо переконати судноплавні компанії та енергетичні ринки у тому, що Ормуз поступово стає безпечнішим.

    Трамп уже використовував подібну риторику раніше. У березні він закликав нафтові компанії відновлювати перевезення через протоку, стверджуючи, що американські сили суттєво послабили можливості Ірану загрожувати судноплавству. Водночас уже тоді залишалися питання щодо реального масштабу розмінування та готовності комерційних перевізників повернутися на маршрут.

    Нинішня заява є значно категоричнішою: Трамп уже не говорить про часткове відновлення безпеки, а заявляє про повний контроль американського флоту.

    Проте остаточним тестом стане не політична заява Білого дому, а фактичне повернення танкерів і торговельних суден до нормального режиму роботи. Поки цього не сталося, ситуація навколо Ормузької протоки залишається частиною ширшого протистояння США та Ірану.

    Фактично зараз існують дві паралельні реальності. Вашингтон заявляє, що військова загроза мінування значною мірою усунена і протока перебуває під контролем ВМС США. Тегеран, своєю чергою, не відмовляється від претензій на участь у визначенні правил проходу суден та пов’язує повне відкриття Ормузу з ширшими політичними домовленостями.

    Тому слова Трампа про «100% контроль» можуть означати важливий військовий перелом навколо Ормузу, але ще не ставлять крапку в боротьбі за один із найважливіших морських маршрутів світу.

  • Трамп готувався оголосити про перемогу у війні з Іраном: що стало на заваді плану США

    Трамп готувався оголосити про перемогу у війні з Іраном: що стало на заваді плану США

    Про це повідомляє The Wall Street Journal.

    За інформацією видання, адміністрація Трампа останнім часом намагалася знайти спосіб якнайшвидше вийти з військового конфлікту, водночас зберігши можливість представити його завершення як результат успішної американської політики. Одним із ключових елементів такого плану стало питання Ормузької протоки, через яку проходить значна частина світових поставок нафти та газу.

    Однак спроби Білого дому швидко завершити конфлікт зіткнулися з новою проблемою. У суботу Іран висунув жорсткі вимоги, пов’язавши відновлення повноцінного судноплавства через протоку з низкою умов. Зокрема, Тегеран вимагає мільярдних репарацій, виведення американських військ із регіону та припинення морської блокади.

    Такі вимоги значно ускладнюють для адміністрації Трампа пошук сценарію завершення війни, який можна було б представити як дипломатичний та військовий успіх США.

    Директорка програми Близького Сходу Центру стратегічних та міжнародних досліджень Мона Якубян зазначила, що жорстка позиція Ірану створює для американського президента дедалі більше труднощів. За її словами, нові вимоги Тегерана ускладнюють можливість для Трампа сформувати прийнятний для Вашингтона шлях виходу з конфлікту.

    Водночас експерт з питань Ірану консалтингової компанії Eurasia Group Грегорі Брю вважає, що Тегеран усвідомлює зацікавленість Трампа у якнайшвидшому відновленні роботи Ормузької протоки. Саме тому, на його думку, іранська сторона намагається максимально посилити свої позиції на переговорах і висуває жорсткі умови.

    Питання Ормузької протоки поступово стало одним із центральних елементів американської політики щодо Ірану. Ще з квітня адміністрація Трампа намагалася включити питання іранської ядерної програми до ширшого переговорного процесу. Проте досягти домовленостей виявилося значно складніше, ніж очікували у Вашингтоні.

    Через це останніми тижнями американська сторона змістила акцент із комплексної ядерної угоди на практичне відновлення комерційного судноплавства через Ормузьку протоку. Для США та світової економіки це питання має стратегічне значення, оскільки перекриття цього морського маршруту безпосередньо впливає на міжнародні поставки енергоносіїв та ціни на нафту й газ.

    Іран, зі свого боку, використовує контроль над можливістю безпечного проходження суден через протоку як важливий інструмент тиску. Ракетні атаки та застосування безпілотників продемонстрували здатність Тегерана створювати серйозні ризики для міжнародного судноплавства.

    Трамп неодноразово заявляв про необхідність повного відкриття Ормузької протоки. Однак, як зазначає WSJ, попередні заяви американського президента про швидке відновлення судноплавства виявилися передчасними.

    Віце-президент США Джей Ді Венс також визнав, що ситуація залишається невизначеною. За його словами, адміністрація перебуває в процесі переговорів і продовжить чинити тиск на Іран, якщо домовитися про відкриття протоки не вдасться.

    У Вашингтоні водночас наполягають, що США вже досягли основних військових цілей, які ставили перед собою під час операції проти Ірану. Американські чиновники заявляють, що Сполучені Штати зможуть виявити будь-які спроби Тегерана відновити ядерну програму, а перспектива нових американських ударів має стримувати Іран від таких дій.

    Однак тривалість конфлікту створює для Вашингтона додаткові проблеми. Військова кампанія на Близькому Сході призвела до значного використання американських запасів озброєння та змусила адміністрацію Трампа активніше шукати дипломатичні механізми для зниження напруги.

    Раніше повідомлялося, що війна з Іраном уже суттєво виснажила американські арсенали. Це потенційно може вплинути на здатність США одночасно реагувати на інші масштабні геополітичні виклики, зокрема з боку Росії та Китаю.

    Для Вашингтона важливим залишається і питання цін на енергоносії. Перебої з постачанням через Ормузьку протоку здатні створити додатковий тиск на світові нафтові ринки та, відповідно, на американських споживачів. Саме тому адміністрація Трампа зацікавлена у якнайшвидшому відновленні стабільного руху танкерів.

    Венс заявляв, що Вашингтон розраховує на повернення судноплавства Ормузькою протокою до рівня, який існував до початку війни. За його словами, сторони досягли певного прогресу у переговорах із Тегераном.

    Втім, останні вимоги Ірану свідчать про те, що остаточної домовленості поки немає. Тегеран прагне отримати економічні та військово-політичні поступки, тоді як Вашингтон намагається домогтися відкриття ключового морського маршруту без необхідності погоджуватися на умови, які могли б виглядати як значна поступка Ірану.

    Таким чином, майбутнє Ормузької протоки може стати одним із головних факторів, від якого залежатиме подальший розвиток конфлікту. Для Трампа її повне відкриття могло б стати підставою заявити про досягнення головної практичної мети війни. Водночас жорстка позиція Тегерана та вимоги щодо компенсацій, виведення американських військ і припинення блокади поки що залишають сценарій швидкого завершення конфлікту невизначеним.

  • Нова Зеландія ввела нові санкції проти прихильників війни РФ

    Нова Зеландія ввела нові санкції проти прихильників війни РФ

    Нова Зеландія оголосила про черговий пакет санкцій проти Росії та осіб і організацій, які сприяють її війні проти України. Нові обмеження стосуються 33 фізичних та юридичних осіб.

    Про це повідомив уряд Нової Зеландії.

    Про запровадження санкцій оголосив міністр закордонних справ країни Вінстон Пітерс. За його словами, новий пакет спрямований не лише проти безпосередніх учасників російської агресії, а й проти тих, хто допомагає Москві обходити міжнародні обмеження, веде кібератаки, поширює пропаганду або причетний до незаконного переміщення українських дітей.

    Окрему увагу в новому санкційному пакеті приділили особам та структурам, причетним до примусового переселення, викрадення та так званого «перевиховання» українських дітей на окупованих територіях та в Росії.

    Вінстон Пітерс наголосив, що діти не повинні використовуватися як інструмент війни.

    «Дітей ніколи не слід використовувати як знаряддя війни. Нова Зеландія, як і раніше, глибоко стурбована спробами викрадення та перевиховання українських дітей за допомогою примусових державних програм», — заявив глава новозеландського МЗС.

    Питання незаконної депортації українських дітей залишається одним із ключових міжнародних звинувачень на адресу Росії. Україна та її міжнародні партнери неодноразово заявляли про необхідність повернення дітей, яких російська влада вивезла з тимчасово окупованих українських територій.

    У 2023 році Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав ордери на арешт президента РФ Володимира Путіна та російської уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової. Суд пов’язав ордери, зокрема, з підозрами у незаконній депортації та переміщенні українських дітей.

    Ще одним важливим напрямком нового пакета стали російські кіберзагрози. Обмеження запровадили проти суб’єктів, яких Нова Зеландія вважає причетними до шкідливої кібердіяльності.

    За словами Пітерса, кіберпростір дедалі частіше використовується Росією для збору розвідувальної інформації, обходу санкцій та протидії державам і організаціям, які виступають проти російської агресії.

    «Діяльність, що здійснюється за клавіатурою, може мати реальні наслідки», — заявив міністр.

    Новозеландська влада також запровадила обмеження проти осіб і структур, які сприяють створенню та поширенню антиукраїнської пропаганди. Йдеться про інформаційну діяльність, спрямовану на виправдання або легітимізацію російського вторгнення в Україну.

    До нового санкційного списку також увійшли особи та структури, які, за оцінкою Нової Зеландії, роблять внесок у російський військово-промисловий комплекс.

    Крім того, санкції стосуються окремих представників російського політичного середовища та суб’єктів з Північної Кореї та Ірану, які підтримують військові зусилля Москви.

    Таким чином, новий пакет охоплює одразу кілька напрямків підтримки російської війни — від військово-промислового виробництва та політичної підтримки до кібероперацій, пропаганди й незаконного переміщення українських дітей.

    Уряд Нової Зеландії продовжує використовувати санкційний механізм як один із ключових інструментів тиску на Росію та її партнерів. Обмеження мають ускладнювати доступ підсанкційних осіб та організацій до фінансових ресурсів і міжнародної співпраці.

    Новий пакет став уже 36-м раундом санкцій Нової Зеландії проти Росії від початку повномасштабного вторгнення.

    З моменту набуття чинності Законом про санкції проти Росії у березні 2022 року Нова Зеландія запровадила обмеження щодо понад 2000 фізичних та юридичних осіб, а також суден.

    Таким чином, Веллінгтон продовжує розширювати санкційний режим, зосереджуючись не лише на російських посадовцях і компаніях, а й на міжнародних мережах, які допомагають Кремлю підтримувати військові можливості та обходити санкції.

    Нові обмеження також демонструють, що питання незаконної депортації українських дітей залишається одним із напрямків міжнародного тиску на Росію. Поряд із санкціями проти представників військово-промислового комплексу та кіберзлочинців це формує ширший підхід Нової Зеландії до протидії російській агресії.

  • «Напад на одного — напад на всіх»: Саудівська Аравія, Туреччина і Пакистан створили новий оборонний блок

    «Напад на одного — напад на всіх»: Саудівська Аравія, Туреччина і Пакистан створили новий оборонний блок

    Саудівська Аравія, Туреччина та Пакистан 7 серпня підписали у Мецці масштабну угоду про взаємну оборону, яка може суттєво змінити архітектуру безпеки на Близькому Сході та в ширшому мусульманському світі. Головний принцип документа нагадує статтю 5 Північноатлантичного договору: збройний напад на одну з трьох держав розглядатиметься як напад на всіх учасників пакту.

    Так звана Мекканська спільна оборонна угода була підписана за участі саудівського кронпринца і прем’єр-міністра Мохаммеда бін Салмана, президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана та прем’єр-міністра Пакистану Шехбаза Шаріфа. Сторони заявили, що її мета — посилення спільного стримування, поглиблення оборонної співпраці та зміцнення стабільності в регіоні.

    Саме формула колективної оборони робить домовленість значно важливішою за звичайний меморандум про військове співробітництво. Водночас повний текст пакту поки не оприлюднений, а тому невідомо, які конкретно військові дії буде зобов’язана здійснити кожна зі сторін у разі нападу на одного з партнерів.

    Турецький посадовець, якого цитує Reuters, наголосив, що угода має виключно оборонний характер і не спрямована проти конкретної країни. За його словами, вона також не скасовує чинних двосторонніх чи багатосторонніх зобов’язань її учасників і залишається відкритою для приєднання інших держав регіону.

    Чому ця угода настільки важлива

    Склад учасників сам по собі робить новий формат безпрецедентним.

    Туреччина має одну з найбільших армій НАТО — за чисельністю вона поступається в Альянсі лише Сполученим Штатам. Анкара також володіє потужною оборонною промисловістю, виробляючи безпілотники, ракети, бронетехніку, кораблі та інші види озброєння.

    Пакистан є єдиною мусульманською державою, яка офіційно володіє ядерною зброєю. Країна має одну з найбільших армій світу та розвинену ракетну програму.

    Саудівська Аравія, своєю чергою, є найбільшою політичною та економічною силою Перської затоки, одним із провідних експортерів нафти у світі й державою, на території якої розташовані Мекка і Медина — два найсвятіші міста ісламу.

    Об’єднання саме цих трьох держав означає появу формату, який поєднує фінансові ресурси Ер-Ріяда, військово-промислові можливості Анкари та ядерний статус Ісламабада.

    При цьому Reuters окремо наголошує: у тексті та офіційних поясненнях немає положень про створення спільного ядерного механізму чи поширення пакистанської ядерної парасольки на партнерів. Тому говорити про «ядерний союз» наразі немає підстав.

    Пакт з’явився не на порожньому місці

    Нова тристороння угода стала результатом майже року переговорів і фактично розширила вже існуючу систему військових домовленостей.

    Ще 17 вересня 2025 року Саудівська Аравія та Пакистан уклали двосторонню Strategic Mutual Defence Agreement. Вона вже містила принцип, за яким агресія проти однієї держави вважається агресією проти обох.

    Навесні 2026 року ця домовленість перейшла у практичну площину. У квітні пакистанські військові прибули на авіабазу короля Абдулазіза в Саудівській Аравії в межах двосторонньої угоди. До складу сил входили винищувачі та літаки забезпечення ВПС Пакистану, а офіційною метою називалося підвищення оперативної готовності та координації двох армій.

    Паралельно Саудівська Аравія різко активізувала оборонний діалог із Туреччиною.

    Після візиту Ердогана до Ер-Ріяда у лютому 2026 року сторони домовилися активізувати наявні угоди у сфері оборони та посилити військову співпрацю.

    Таким чином, Мекканський пакт фактично зв’язав між собою вже наявні двосторонні механізми.

    Війна з Іраном прискорила процес

    Головним каталізатором домовленості стала різка ескалація на Близькому Сході.

    Reuters пов’язує укладення пакту з війною, яка почалася після американсько-ізраїльських ударів по Ірану та подальших ударів Тегерана і його союзників по державам Перської затоки. Саудівська Аравія та інші країни регіону зіткнулися з атаками на інфраструктуру, судноплавство та енергетичні маршрути.

    У квітні лідери країн Ради співробітництва арабських держав Перської затоки окремо обговорювали іранські атаки на країни GCC та Йорданію й необхідність створення довгострокової системи регіональної безпеки.

    Додатковим фактором стали єменські хусити. У день підписання угоди Associated Press повідомляло про нове загострення: удари хуситів зачепили єменську провінцію Маріб і саудівський регіон Наджран, де були поранені люди.

    Для Ер-Ріяда це особливо болісне питання. Саудівська економічна модель значною мірою залежить від стабільного експорту нафти, безпеки портів, танкерних маршрутів і великих інфраструктурних проєктів.

    Будь-яка тривала війна в Перській затоці безпосередньо загрожує цим планам.

    Це «мусульманське НАТО»?

    Після появи угоди в міжнародних медіа та експертному середовищі вже з’явилися порівняння з «ісламським НАТО».

    Таке визначення виглядає ефектно, але поки є передчасним.

    НАТО має постійні військові структури, інтегроване командування, спільне оборонне планування, визначені процедури консультацій та десятиліттями відпрацьовані механізми взаємодії.

    Щодо нової тристоронньої угоди таких деталей поки немає.

    Відомо лише, що вона містить принцип колективної оборони та передбачає поглиблення військового співробітництва. Чи з’явиться постійний секретаріат, спільне командування, інтегрована система ППО або регулярні об’єднані сили — офіційно не повідомлялося.

    Тому наразі правильніше говорити про новий регіональний оборонний пакт, а не про повноцінний аналог НАТО.

    Туреччина опинилася в особливій позиції

    Участь Анкари робить домовленість ще цікавішою.

    Туреччина залишається членом НАТО і юридично вже має колективні гарантії безпеки за статтею 5 Вашингтонського договору.

    Одночасно Анкара створює додатковий оборонний механізм із двома державами, які до НАТО не входять.

    Турецька сторона саме тому окремо підкреслює, що нова угода не замінює і не скасовує чинних міжнародних зобов’язань.

    Фактично Туреччина отримує можливість бути містком між євроатлантичною системою безпеки та новою мережею регіональних союзів.

    Чому Саудівська Аравія шукає нових партнерів

    Окремий підтекст угоди — дедалі більші сумніви країн Перської затоки щодо того, чи може їхня безпека й надалі майже повністю спиратися на США.

    Протягом десятиліть основою оборони Саудівської Аравії були американські системи озброєння, військові бази та стратегічне партнерство з Вашингтоном.

    Але затяжні кризи в регіоні та нові удари змушують Ер-Ріяд диверсифікувати свої гарантії.

    Reuters прямо вказує на прагнення трьох держав зміцнити власну регіональну безпекову конструкцію в умовах напружених відносин і перевантаженості традиційної американської системи союзів.

    Це не означає розриву із США. Усі три держави мають важливі відносини з Вашингтоном, а Туреччина взагалі є членом НАТО.

    Але новий пакт показує: регіональні столиці більше не хочуть залежати лише від одного зовнішнього гаранта.

    Пакистан отримує нову роль далеко за межами Південної Азії

    Для Ісламабада угода відкриває можливість значно посилити геополітичний вплив.

    Традиційно пакистанська безпекова політика була зосереджена насамперед на Індії та Афганістані.

    Тепер країна дедалі активніше вбудовується у систему безпеки Близького Сходу.

    Водночас це створює чутливе питання для Індії, яка має стратегічні відносини і з Саудівською Аравією, і з ОАЕ.

    Саме положення «напад на одного — напад на всіх» неминуче викликає питання, як воно застосовуватиметься у випадку можливої нової індійсько-пакистанської військової кризи.

    Офіційні пояснення поки не дають відповіді на це питання. Турецька сторона лише наголошує, що пакт спрямований на оборону та не створений проти конкретної держави.

    Угода відкрита для інших держав

    Ще одна принципова деталь — новий формат не обмежується трьома засновниками.

    За словами турецького посадовця, до угоди можуть приєднатися інші країни регіону.

    Якщо це станеться, нинішній трикутник Анкара–Ер-Ріяд–Ісламабад може перетворитися на значно ширший безпековий блок.

    Саме тому найбільше значення матимуть наступні місяці: чи залишиться Мекканська угода політичним сигналом, чи отримає постійні військові механізми, спільні навчання, обмін розвідданими, координацію ППО та реальне оборонне планування.

    Голова саудівського Gulf Research Center Абдулазіз Сагер, якого цитує Reuters, звернув увагу саме на це: символізм зустрічі трьох великих мусульманських держав уже є значним, але справжній геополітичний ефект залежатиме від того, чи буде формат інституціоналізований і наповнений конкретною співпрацею.

    Поки ж факт залишається безпрецедентним: країна з ядерною зброєю, друга за чисельністю армія НАТО та найбільша держава Перської затоки формально домовилися вважати напад на будь-яку з них нападом на всіх. На тлі найбільшої за десятиліття нестабільності на Близькому Сході це може стати початком значно глибшого переформатування регіональної системи безпеки.

  • США готують «економічний молот» для Кремля: Сенат узявся за санкції проти Росії та її нафтових партнерів

    США готують «економічний молот» для Кремля: Сенат узявся за санкції проти Росії та її нафтових партнерів

    Сенат США перейшов до активного розгляду масштабного санкційного пакета, покликаного посилити економічний тиск не лише безпосередньо на Росію, а й на країни та компанії, які допомагають Москві заробляти на експорті нафти й газу. Законодавці розглядають документ, який передбачає первинні та вторинні санкції, обмеження проти російських банків і «тіньового флоту», а також можливість запровадження великих мит проти найбільших покупців російських енергоносіїв.

    Йдеться про Lindsey O. Graham Sanctioning Russia and Iran Act of 2026 — санкційний законопроєкт, який отримав широку двопартійну підтримку. Його просування стало одним із найсерйозніших за останній час сигналів Конгресу про готовність тиснути на джерела фінансування російської війни проти України.

    Лідер демократичної меншості в Сенаті Чак Шумер під час обговорення наголосив, що одних попереджень Кремлю вже недостатньо. За його словами, російський президент Володимир Путін оцінює не риторику Заходу, а його реальні кроки. Саме тому санкційний пакет має показати, що підтримка України та економічний тиск на Москву мають довгостроковий характер.

    Сенат уже продемонстрував потужну підтримку

    Нинішній етап розгляду не починається з нуля.

    Наприкінці липня Сенат провів ключове процедурне голосування щодо просування документа. За продовження роботи над санкційним пакетом проголосували 86 сенаторів, проти — 12. Такий результат показав рідкісний для нинішнього американського Конгресу рівень двопартійної згоди.

    Законопроєкт підтримують сенатори від обох партій, серед яких Річард Блументаль, Кеті Брітт, Джин Шахін, Роджер Вікер та Джим Ріш.

    Його головна логіка полягає в тому, щоб ударити не тільки по російських компаніях, які безпосередньо отримують прибуток від продажу енергоносіїв, а й по міжнародній системі, що дозволяє Кремлю обходити обмеження.

    Це принципово відрізняє новий пакет від значної частини попередніх санкцій.

    Під санкціями можуть опинитися банки, олігархи та «тіньовий флот»

    У погодженій сенаторами редакції законодавство передбачає первинні й вторинні санкції проти Росії та осіб, які підтримують її війну.

    До потенційних цілей належать російські посадовці, олігархи та пов’язані з ними особи, банки і фінансові установи, а також судна так званого «тіньового флоту», через який Москва продовжує експортувати нафту попри західні обмеження.

    «Тіньовий флот» став одним із головних інструментів російського санкційного обходу після запровадження нафтового ембарго та цінової стелі.

    Росія використовує сотні старих танкерів, часто зі складними структурами власності, змінами прапора та страхуванням поза традиційними західними системами.

    Саме тому санкціонування окремих російських компаній уже не вважається достатнім. Вашингтон дедалі більше зосереджується на посередниках, судах, фінансових структурах та покупцях російської сировини.

    Найболючіша частина — мита для покупців російської нафти

    Одним із найсильніших інструментів законопроєкту є можливість карати найбільших покупців російських енергоносіїв.

    У нинішній версії документа президент США отримує право запроваджувати цільові тарифи на товари з країн, які входять до числа найбільших покупців російської нафти або газу чи допомагають обходити енергетичні санкції. Законопроєкт обмежує механізм п’ятьма найбільшими покупцями та п’ятьма державами, що найбільше сприяють обходу обмежень.

    Axios повідомляє, що тариф може сягати 100%. Такий механізм фактично дасть Білому дому окрему законодавчу основу для економічного тиску на держави, які продовжують масштабно купувати російську енергію.

    Раніші версії ініціативи Грема та Блументаля були ще жорсткішими й передбачали можливість тарифів до 500%. Саме через це в медіа законопроєкт часто називали «пекельними» або «нищівними» санкціями. У попередніх заявах автори прямо називали серед потенційних адресатів таких заходів Китай, Індію та Бразилію — великі економіки, які продовжують купувати російські енергоресурси.

    Чому ключова ставка зроблена саме на нафту

    Нафтовий експорт залишається одним із найважливіших джерел валютних доходів Росії.

    Навіть після введення масштабних санкцій Москва змогла перенаправити значну частину потоків із Європи до Азії. Насамперед російську нафту купують Китай та Індія.

    Тому американські законодавці намагаються змінити саму економіку таких закупівель.

    Якщо країна отримує дешеву російську нафту, але натомість ризикує зіткнутися з великими митами при експорті своїх товарів до США, вигода від співпраці з Москвою може різко зменшитися.

    Саме в цьому полягає логіка вторинних санкцій: змусити треті держави самостійно обирати між доступом до американського ринку та масштабною економічною співпрацею з РФ.

    Трамп отримає сильніший юридичний інструмент

    Окреме значення законопроєкту полягає в тому, що він може розширити можливості президента США щодо тарифної політики.

    Адміністрація Дональда Трампа вже використовувала мита як інструмент зовнішньополітичного тиску. Однак такі рішення нерідко ставали предметом юридичних суперечок.

    Axios зазначає, що новий закон може надати Білому дому значно чіткішу законодавчу основу для запровадження тарифів проти покупців російської енергії. Це посилить позиції президента не лише політично, а й юридично.

    Для України це особливо важливо, оскільки санкції в такому разі не залежатимуть виключно від президентських указів, які наступна адміністрація потенційно може швидко переглянути.

    Закон, ухвалений Конгресом, створює значно стійкіший механізм.

    Законопроєкт одночасно стосується Ірану

    Документ має ще один великий напрям — Іран.

    Сенатори погодилися продовжити санкційні повноваження, які обмежують фінансування іранського енергетичного та військового секторів.

    Це особливо актуально на тлі поглиблення військової співпраці між Москвою й Тегераном та загальної нестабільності на Близькому Сході.

    Таким чином Вашингтон фактично об’єднує тиск на дві держави, які розглядає як взаємопов’язані безпекові загрози.

    Чому санкції просувають саме зараз

    У Конгресі дедалі більше занепокоєні тим, що Росія продовжує війну, попри багаторічні санкції та дипломатичний тиск.

    Одночасно в американському політичному середовищі зростають побоювання щодо ширших планів Кремля.

    Шумер під час сенатських дебатів послався на оцінки потенційних загроз для країн НАТО та заявив, що Путін продовжує перевіряти межі готовності Заходу до протидії.

    Звідси й аргумент прихильників закону: якщо Кремль не реагує на попередження, потрібно бити по економічній основі російської військової машини.

    Європа також може піти слідом

    Для Києва важливо не тільки безпосереднє запровадження американських санкцій.

    Рішення Вашингтона може спричинити ланцюгову реакцію серед союзників.

    США мають найбільший фінансовий ринок світу і контроль над значною частиною міжнародних доларових операцій, тому американські вторинні санкції часто змушують компанії та банки змінювати поведінку навіть у країнах, які формально не приєдналися до санкцій.

    Саме тому потенційний пакет розглядається як можливість підштовхнути до нових кроків Європейський Союз, країни G7 та інших партнерів України.

    Раніше Грем прямо закликав європейські країни посилити тиск, заявляючи, що численні санкційні пакети ЄС не дали достатнього ефекту без потужнішого удару по покупцях російської енергії.

    Але голосування — ще не кінець процесу

    Навіть якщо Сенат остаточно схвалить документ, він ще має пройти весь законодавчий шлях.

    Для набуття чинності закон необхідно погодити з Палатою представників та передати президенту США на підпис.

    Крім того, практичний вплив санкцій залежатиме від того, наскільки активно Білий дім застосовуватиме надані йому повноваження.

    Саме ця президентська гнучкість була одним із ключових елементів переговорів навколо документа.

    Прихильники санкцій намагалися одночасно дати президентові потужний «економічний молот» і залишити достатньо простору для дипломатичних домовленостей.

    Для Москви головна небезпека — не черговий список прізвищ

    Якщо закон буде ухвалений у нинішньому вигляді, його потенційна сила полягає не стільки в появі чергових російських банків чи олігархів у санкційних списках.

    Найсерйознішим ударом може стати зміна поведінки третіх країн.

    Росія зуміла пережити значну частину санкційного тиску саме тому, що після втрати європейського ринку знайшла нових великих покупців в Азії.

    Якщо Вашингтон зробить співпрацю з російським нафтовим сектором занадто дорогою для цих держав, Кремль може зіткнутися із зовсім іншим рівнем тиску на доходи.

    Саме тому законодавці й роблять ставку на вторинні санкції.

    І результат процедурного голосування 86 проти 12 показує, що ідея такого підходу має надзвичайно широку підтримку в американському Сенаті.

    Тепер ключове питання — чи перетвориться ця підтримка на остаточно ухвалений закон і наскільки швидко новий механізм почне впливати на головних покупців російської нафти.

  • Хусити фактично паралізували Баб-ель-Мандеб: судноплавство через ключову протоку обвалилося у 20 разів

    Хусити фактично паралізували Баб-ель-Мандеб: судноплавство через ключову протоку обвалилося у 20 разів

    Судноплавство через дві ключові морські артерії Близького Сходу різко скоротилося на тлі нового загострення навколо Ірану та його союзників. Найдраматичніша ситуація склалася у Баб-ель-Мандебській протоці, де 5 серпня за добу пройшло лише одне торговельне судно, тоді як днем раніше їх було двадцять.

    Паралельно різко впав рух і через Ормузьку протоку — головний морський вихід із Перської затоки. За даними аналітичної компанії Kpler, які наводить Reuters, у середу там зафіксували всього два торговельні судна проти восьми днем раніше. До нинішнього конфлікту через Ормуз щодня проходило приблизно 130–140 суден.

    Таке падіння відбулося після заяв єменських хуситів, яких підтримує Іран, про ракетні удари по двох саудівських нафтових танкерах. Один із них, за твердженням угруповання, атакували біля саудівського Янбу на Червоному морі, інший — в Аденській затоці. Саудівська Аравія станом на 6 серпня не підтвердила жодного з цих ударів.

    Через Баб-ель-Мандеб за добу пройшов лише один корабель

    Найбільш показовою стала ситуація у Баб-ель-Мандебській протоці.

    5 серпня через неї пройшло лише одне торговельне судно — суховантаж під прапором Багамських островів. За день до цього було зафіксовано 20 проходів.

    Таким чином, за одну добу інтенсивність комерційного руху впала приблизно у 20 разів.

    Баб-ель-Мандеб має критичне значення для світової торгівлі, адже з’єднує Червоне море з Аденською затокою та далі з Індійським океаном. Через нього проходить маршрут до Суецького каналу, яким користуються судна між Азією, Близьким Сходом та Європою.

    Якщо цей шлях стає небезпечним, судноплавні компанії змушені відправляти кораблі в обхід Африки через мис Доброї Надії. Такий маршрут довший, дорожчий і збільшує витрати на паливо, страхування та екіпажі.

    Хусити раніше оголосили «морську блокаду» Саудівської Аравії

    Нинішнє скорочення руху відбулося не раптово.

    Ще у липні єменські хусити заявили про запровадження морської блокади Саудівської Аравії у Червоному морі. Вони звинуватили Ер-Ріяд у блокаді Ємену — Саудівська Аравія ці твердження відкидає.

    Хусити також попереджали міжнародні судноплавні компанії, щоб ті не заходили до саудівських портів і не здійснювали там навантаження чи розвантаження. За даними Reuters, відповідні попередження надсилалися безпосередньо компаніям.

    Фактично це створило ситуацію, коли навіть без фізичного перекриття протоки сама загроза атак почала змушувати судновласників змінювати маршрути.

    Для морської торгівлі такого ефекту іноді достатньо: компанії оцінюють не тільки ймовірність прямого удару, а й можливу втрату судна, життя екіпажу та різке зростання страхових премій.

    Ормузька протока теж майже спорожніла

    Паралельно критично низьким залишається судноплавство через Ормузьку протоку.

    5 серпня Kpler зафіксував лише два торговельні судна: одне панамське вантажне судно з вугіллям заходило до протоки, а інше, під прапором Маршаллових островів, виходило з неї.

    Днем раніше було вісім проходів. Тобто лише за добу трафік скоротився ще приблизно вчетверо.

    Контраст із довоєнними показниками ще разючіший. За даними Reuters, до нинішньої близькосхідної кризи через Ормузьку протоку щодня проходило приблизно 130–140 суден.

    Це одна з найважливіших транспортних артерій світу для нафтового ринку. Через протоку проходить експорт енергоносіїв із Саудівської Аравії, Іраку, Кувейту, Катару, ОАЕ та інших виробників Перської затоки.

    Тому будь-яке значне порушення руху через Ормуз швидко перетворюється з регіональної військової проблеми на глобальну економічну.

    Чому одночасна проблема з двома протоками особливо небезпечна

    Головна загроза нинішньої ситуації полягає в тому, що проблеми виникли одночасно на двох стратегічних напрямках.

    У разі перебоїв в Ормузькій протоці частина саудівської нафти може транспортуватися трубопроводом East-West Pipeline до порту Янбу на Червоному морі. Звідти танкери можуть іти на світові ринки, частково оминаючи Ормуз.

    Але тепер саме Янбу та маршрути через Червоне море опинилися під загрозою хуситських атак.

    У березні Lloyd’s List уже відзначав різке зростання кількості танкерів, які прямували до Янбу через проблеми в Ормузі. Саме цей порт почав виконувати роль одного з головних альтернативних каналів експорту саудівської нафти.

    Якщо одночасно небезпечними стають і Ормуз, і Баб-ель-Мандеб, можливості для швидкого перенаправлення потоків значно скорочуються.

    Атаки на танкери можуть підняти ціни навіть без повної блокади

    Для того щоб вплинути на світові ціни на нафту, хуситам необов’язково фізично перекривати протоку.

    Reuters раніше зазначав, що навіть загроза ефективної блокади Баб-ель-Мандеба здатна підштовхнути нафтові котирування вгору. Основний механізм — збільшення транспортних і страхових витрат та відмова частини компаній від небезпечних маршрутів.

    Судновласники можуть бути змушені:

    • переорієнтовувати судна навколо Африки;
    • сплачувати підвищені страхові премії;
    • збільшувати запаси палива;
    • закладати додаткові дні на доставку;
    • відмовлятися від заходу до портів, пов’язаних із підвищеним ризиком.

    Усі ці витрати зрештою можуть впливати на ціни енергоносіїв, вантажних перевезень і товарів у різних країнах.

    Для Саудівської Аравії ситуація особливо складна

    Нинішня ескалація ставить Ер-Ріяд у непросте становище.

    З одного боку, Ормузька протока залишається одним із головних маршрутів для експорту нафти з Перської затоки. З іншого — альтернативний західний напрямок через Янбу та Червоне море тепер опинився під тиском хуситів.

    Саме тому заявлений напад біля Янбу має особливе стратегічне значення, навіть якщо Саудівська Аравія поки його не підтвердила.

    Якщо судноплавні компанії почнуть вважати і цей маршрут небезпечним, одна з основних альтернатив Ормузу може втратити частину своєї привабливості.

    Поки що це не означає повної фізичної блокади

    Водночас нинішню ситуацію важливо описувати точно.

    Хусити заявили про блокаду Саудівської Аравії та атаки на її танкери, але Баб-ель-Мандебська протока не була фізично перекрита. Через неї все ще можуть проходити судна.

    Те, що 5 серпня пройшло лише одне торговельне судно, радше свідчить про де-факто параліч комерційного трафіку через різке зростання ризиків, ніж про формально закритий морський шлях.

    Так само Саудівська Аравія не підтвердила заявлених хуситами атак на два танкери.

    Це важливе уточнення, оскільки хусити регулярно заявляють про результати власних операцій, які не завжди незалежно підтверджуються.

    Світова торгівля отримала ще один небезпечний сигнал

    Однак самі дані про рух суден уже демонструють реальний ефект ескалації.

    Один корабель через Баб-ель-Мандеб замість двадцяти за день і лише два через Ормуз — це не просто військова статистика. Це показник того, наскільки швидко геополітичний конфлікт може змінювати поведінку міжнародного бізнесу.

    Судноплавні компанії не чекають офіційного оголошення закриття протоки. Якщо ризик удару стає надто високим, вони просто перестають туди заходити.

    Саме це, схоже, зараз і відбувається.

    Якщо тенденція збережеться протягом наступних днів, наслідки можуть поширитися далеко за межі Близького Сходу — від нафтових котирувань і вартості морських перевезень до цін на паливо, промислову сировину та товари в Європі й Азії.

    Поки ж головним показником залишається надзвичайно різке падіння трафіку: після заявлених атак хуситів через Баб-ель-Мандеб за цілу добу пройшов фактично один торговельний корабель, а рух через Ормузьку протоку скоротився до рівня, який у десятки разів нижчий за звичайний довоєнний.