Gorchitsa.info

Позначка: Кремль

  • Телефонна дипломатія після візиту переговірників: у Кремлі заявили про нову розмову Путіна з Трампом

    Телефонна дипломатія після візиту переговірників: у Кремлі заявили про нову розмову Путіна з Трампом

    Російська сторона заявила про чергову телефонну розмову між російським диктатором Володимиром Путіним та президентом США Дональдом Трампом. Контакт відбувся після того, як американські переговірники Стів Віткофф та Джаред Кушнер здійснили візити до Києва та Москви. Про деталі розмови повідомив помічник очільника Кремля Юрій Ушаков.

    Ключові тези переговорів та кремлівські наративи

    За словами представника Кремля, обидва лідери позитивно оцінили підсумки поїздки американської переговорної групи. Під час діалогу було окреслено низку позицій:

    • Військова риторика Москви: Путін озвучив Трампу своє бачення щодо нібито «просування на полі бою та досягнення цілей» війни проти України, попри реальну відсутність суттєвих успіхів окупаційних військ на фронті ще з весни;
    • Мирний прорив та прагматизм США: Трамп підкреслив зацікавленість у досягненні реального прогресу щодо врегулювання конфлікту під час своєї каденції, наголосивши, що припинення війни відкриє шлях до масштабного перезавантаження відносин між США та РФ;
    • Вимоги до Вашингтона: диктатор окреслив власні вимоги щодо того, які кроки Сполучені Штати мають зробити для якнайшвидшого згортання військових дій;

    Подальший контакт: політики погодилися залишатися на прямому зв’язку та проводити координацію за потреби.

  • «Щоб у Європі не було нацизму»: Лавров озвучив чергову умову завершення війни

    «Щоб у Європі не було нацизму»: Лавров озвучив чергову умову завершення війни

    Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров на тлі нової спроби відновити переговори про завершення війни проти України знову повернувся до однієї з головних пропагандистських тез Кремля. Під час виступу перед студентами Московського державного інституту міжнародних відносин 7 вересня він заявив, що війну нібито необхідно завершити так, щоб у Європі «більше не було нацизму».

    За словами глави російського МЗС, те, що Москва називає «нацизмом», нібито знову поширюється Європою. Лавров також заявив, що збереження нинішнього українського керівництва при владі начебто означало б «зраду» пам’яті тих, хто переміг нацистську Німеччину у Другій світовій війні. Аналогічні тези він використав і в контексті Німеччини, звинувачуючи Берлін у мілітаризації та конфронтації з Росією.

    Фактично Лавров повторив аргументацію, яку російська влада використовує ще від початку повномасштабного вторгнення. 24 лютого 2022 року Володимир Путін, оголошуючи про початок так званої «спеціальної військової операції», назвав серед її цілей «демілітаризацію» та «денацифікацію» України. Саме ці формулювання згодом стали одним із центральних елементів офіційної російської пропаганди.

    Водночас міжнародні спостерігачі не давали підстав характеризувати українську політичну систему як «нацистську». Наприклад, місія ОБСЄ після президентських виборів 2019 року назвала їх конкурентними та зазначала, що фундаментальні свободи загалом були дотримані. Другий тур завершився мирною передачею влади після перемоги Володимира Зеленського.

    Таким чином, використання Лавровим терміну «нацизм» стосовно української влади є не новою умовою переговорів у юридичному сенсі, а продовженням політичної риторики Кремля, якою Москва роками намагається обґрунтовувати вторгнення.

    Заява пролунала саме в момент нового дипломатичного руху

    Особливо показовим є час, коли Лавров озвучив цю тезу.

    На початку вересня 2026 року після тривалої паузи активізувалися американські спроби відновити переговори між Росією та Україною. Представники президента США Дональда Трампа Стів Віткофф і Джаред Кушнер спочатку провели понад три години переговорів із Путіним у Москві, після чого вирушили до Києва. Конкретного прориву після московської зустрічі оголошено не було.

    7 вересня Кремль уже заявив, що не виключає нового раунду переговорів за участю Росії, України та США. Речник Путіна Дмитро Пєсков назвав американські зусилля «маленьким кроком до миру», однак визнав, що говорити про конкретну дату або місце наступної зустрічі ще зарано.

    Віткофф і Кушнер тим часом завершили перший у цьому форматі візит до Києва. За підсумками консультацій Зеленський заявив, що сторони обговорювали нові дипломатичні пропозиції, посилення протиповітряної оборони та підготовку України до зими. Водночас повідомлень про досягнення політичного прориву також не було.

    Саме на цьому тлі Лавров фактично повернув до публічного простору одну з найбільш ідеологізованих вимог Москви.

    «Денацифікація» залишається зручною формулою Кремля

    Проблема російської тези про «денацифікацію» полягає ще й у тому, що Москва ніколи не запропонувала однозначного міжнародно-правового визначення того, що саме має означати виконання цієї умови.

    У різні періоди російські чиновники пов’язували її із забороною певних політичних сил, змінами українського законодавства, мовної та історичної політики, демонтажем окремих державних інституцій або навіть зміною влади в Києві.

    Нинішня заява Лаврова робить поняття ще ширшим. Якщо раніше Кремль переважно говорив про «нацизм» в Україні, тепер глава МЗС РФ переносить його на всю Європу.

    І це важлива зміна риторики. Москва дедалі частіше описує не лише Україну, а й провідні європейські держави як країни, що нібито відроджують небезпечні історичні практики.

    Напередодні Лавров різко атакував Німеччину. Після того як Берлін заявив про причетність Росії до інциденту з безпілотником поблизу аеропорту Лейпциг/Галле, російський міністр звинуватив канцлера Фрідріха Мерца у мілітаризації країни та фактично назвав дії ФРН початком «справжньої війни» проти Росії.

    Відносини Москви й Берліна останніми тижнями різко погіршилися. Росія оголосила про закриття німецьких культурних центрів у відповідь на дії німецької влади після інциденту в Лейпцигу. AP повідомляло, що ситуація розгортається на тлі ширших європейських побоювань щодо можливих російських диверсій і гібридних операцій.

    Міжнародна оцінка війни принципово інша

    Російська аргументація про боротьбу з «нацизмом» також різко відрізняється від міжнародно-правової оцінки подій лютого 2022 року.

    Генеральна асамблея ООН у березні 2022 року ухвалила резолюцію, яка прямо охарактеризувала дії Росії як агресію проти України та вимагала негайно, повністю й безумовно вивести російські війська з української території в міжнародно визнаних кордонах. За документ проголосувала 141 держава.

    У листопаді того самого року Генасамблея ООН також визнала необхідність притягнення Росії до відповідальності за порушення міжнародного права та підтримала створення механізму для фіксації завданих Україні збитків.

    Тобто в міжнародних документах причиною війни не називається жодна необхідність боротьби з «нацизмом». Навпаки, основною юридичною рамкою є агресія Росії проти суверенної держави.

    Москва не відмовляється від максималістської логіки

    Нові заяви Лаврова показують ще одну проблему для переговорного процесу.

    Навіть коли Кремль демонструє готовність до нових контактів із Вашингтоном і Києвом, у публічній площині Росія продовжує використовувати формулювання, які можуть передбачати значно більше, ніж просто припинення вогню чи врегулювання територіальних питань.

    Якщо «відсутність нацизму» Москва трактує як необхідність усунути нинішнє керівництво України або змінити внутрішній політичний устрій держави, така вимога фактично виходить далеко за межі класичної мирної угоди.

    При цьому Путін 3 вересня заявляв, що бачить можливість досягнення мирної домовленості і позитивно оцінював нову дипломатичну активність США. Зеленський зі свого боку також говорив про появу нового імпульсу в переговорах, хоча конкретних домовленостей сторони поки не оголосили.

    Війна паралельно продовжується. Reuters повідомляє, що Росія останнім часом посилила атаки на Київ, зокрема із застосуванням швидкісних реактивних безпілотників, через що в столиці почастішали тривалі повітряні тривоги, перебої з енергопостачанням і транспортні проблеми.

    Тож заява Лаврова пролунала в доволі суперечливий момент: Москва одночасно допускає нові переговори про завершення війни і повторює одну з тез, якою виправдовувала саме її початок.

    Поки невідомо, чи є слова Лаврова частиною конкретної переговорної позиції Росії в нинішніх консультаціях зі США. Кремль не оприлюднював повного переліку положень, які обговорювалися з Віткоффом і Кушнером, а американська сторона також не розкрила зміст нового мирного пакета.

    Тому говорити, що «боротьба з нацизмом у Європі» стала формальною новою умовою мирної угоди, наразі підстав немає. Коректніше трактувати висловлювання Лаврова як продовження кремлівської пропагандистської риторики і сигнал, що Москва поки не відмовилася від ідеологічних обґрунтувань, які використовує від 2022 року.

  • «Готові до миру», але на своїх умовах: у Кремлі повторили вимоги до України

    «Готові до миру», але на своїх умовах: у Кремлі повторили вимоги до України

    У Кремлі знову заявили про нібито готовність Росії перейти до мирного врегулювання війни проти України. Водночас Москва не відмовляється від умов, які Володимир Путін висунув ще у червні 2024 року і які Київ тоді відкинув як фактичну вимогу капітуляції.

    Речник Кремля Дмитро Пєсков 4 вересня заявив журналістам, що можливість переходу до мирного врегулювання нібито існує, однак конкретних передумов для цього Москва наразі не бачить. Він додав, що контакти продовжуються, а США, за його словами, зберігають готовність виступати посередником.

    При цьому Пєсков наголосив, що позиція Росії, озвучена Путіним два роки тому під час виступу в російському МЗС, залишається незмінною. Тобто Москва продовжує пов’язувати можливе завершення війни з виконанням Україною низки політичних і територіальних вимог.

    У червні 2024 року Путін заявляв, що для припинення вогню Україна повинна вивести свої війська з усієї території Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей у їхніх адміністративних межах, включно з районами, які Росія на той момент навіть не контролювала. Також Москва вимагала від Києва офіційно відмовитися від прагнення вступити до НАТО.

    До ширшого переліку російських умов входили також нейтральний і без’ядерний статус України, зняття західних санкцій проти РФ та визнання територіальних претензій Москви. Путін тоді також повторював вимоги щодо так званої «демілітаризації» та «денацифікації» України — формулювань, які Росія використовує у своїй пропаганді від початку повномасштабного вторгнення.

    Україна ці умови категорично відкинула. У червні 2024 року українська сторона назвала їх ультимативними та такими, що фактично передбачають відмову від суверенітету і передачу Росії українських територій. Тодішній радник глави Офісу президента Михайло Подоляк заявляв, що російські пропозиції зводяться до вимоги капітуляції.

    Нинішня заява Пєскова пролунала на тлі нового пожвавлення дипломатичних контактів. За даними Reuters, американські представники Стів Віткофф і Джаред Кушнер можуть найближчими днями відвідати Росію та Україну в межах чергової спроби посередництва. Кремль поки публічно не підтвердив російську частину їхньої поїздки.

    Президент України Володимир Зеленський напередодні повідомив, що зустрічі з американськими переговорниками очікуються найближчими днями. За його словами, попередні дати контактів уже визначені.

    На цьому тлі риторика Москви залишається суперечливою. Лише кілька днів тому Путін заявляв, що бачить можливість мирної угоди, однак одночасно звинувачував Україну у зриві переговорного процесу та продовжував наполягати на російських умовах.

    Ще 1 вересня Путін заявляв, що Росія нібито має перевагу на полі бою, а українське керівництво назвав «терористами», ставлячи під сумнів можливість переговорів із Києвом. При цьому він одночасно допускав продовження контактів із представниками США.

    Схожу подвійність у російській позиції Кремль демонстрував і раніше. У липні Пєсков говорив, що Москва відкрита до переговорів, але паралельно наголошував, що російська армія продовжуватиме бойові дії для досягнення поставлених цілей.

    Таким чином, нинішня заява Кремля поки не свідчить про зміну російської позиції. Москва допускає можливість дипломатичного процесу, але водночас не відмовляється від вимог, які передбачають територіальні поступки України, відмову від курсу на НАТО та інші принципові обмеження українського суверенітету.

    Сам Пєсков прямо визнав, що конкретних передумов для мирного врегулювання наразі немає. Тому на цьому етапі йдеться радше про продовження дипломатичних контактів, а не про досягнення реального компромісу між сторонами.

  • Путін говорив — Пєсков спав: курйозне відео із саміту ШОС розлетілося мережею

    Путін говорив — Пєсков спав: курйозне відео із саміту ШОС розлетілося мережею

    Речник Кремля Дмитро Пєсков став героєм курйозного епізоду на саміті Шанхайської організації співробітництва у Бішкеку. Під час виступу Володимира Путіна камери зафіксували Пєскова із заплющеними очима — він сидів позаду російського лідера і виглядав так, ніби задрімав просто посеред засідання. Короткий фрагмент швидко розійшовся соцмережами та став приводом для жартів.

    На кадрах Путін продовжує промову перед учасниками саміту, тоді як Пєсков сидить зі складеними руками та заплющеними очима. Польське видання Fakt, яке також звернуло увагу на відео, уточнює, що речник Кремля перебував за кілька рядів від Путіна. Водночас із самого короткого відеофрагмента неможливо достеменно встановити, чи Пєсков справді спав, тому коректніше говорити, що він виглядав так, ніби задрімав.

    Епізод стався під час саміту ШОС у столиці Киргизстану Бішкеку. Зустрічі відбувалися 31 серпня та 1 вересня і були присвячені, зокрема, 25-річчю організації. У заходах брали участь лідери держав-членів ШОС, серед яких Росія, Китай, Індія, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Узбекистан, Пакистан, Іран та Білорусь.

    Сам Путін у виступі приділив значну частину уваги розвитку організації. Він заявив, що за чверть століття ШОС нібито стала одним із «самостійних і впливових центрів» так званого багатополярного світу. За словами російського лідера, країни організації охоплюють майже половину населення планети та понад третину світового ВВП.

    Однак у соцмережах увагу частини користувачів привернули не геополітичні заяви Путіна, а саме поведінка його прессекретаря. Відео з Пєсковим почали поширювати різні акаунти, супроводжуючи його іронічними коментарями про тривалі виступи російського лідера. Про те, що запис набув розголосу саме як курйозний момент із саміту, написали одразу кілька європейських та українських медіа.

    Користувачі, зокрема, жартували, що тепер нібито зрозуміло, чому речник Кремля так часто відповідає журналістам, що Кремлю про щось «невідомо». Інші згадували багаторічну роботу Пєскова поруч із Путіним та численні тривалі промови російського лідера.

    Сам Пєсков публічно курйозний епізод наразі не коментував.

    Водночас відео не варто трактувати як свідчення будь-якого політичного конфлікту всередині Кремля. Запис демонструє лише короткий момент, коли Пєсков сидить із заплющеними очима. Підтверджень того, що його поведінка мала будь-який політичний підтекст, немає.

    Саміт ШОС цього року проходив на тлі російської війни проти України та спроб Москви демонструвати збереження міжнародних партнерств поза західним світом. У Бішкеку Путін проводив і двосторонні переговори з низкою іноземних лідерів. Associated Press зазначало, що серед ключових учасників зустрічі були голова КНР Сі Цзіньпін та прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді.

    Шанхайську організацію співробітництва створили у 2001 році Росія, Китай, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан та Узбекистан. Пізніше до неї приєдналися Індія та Пакистан, у 2023 році — Іран, а у 2024-му — Білорусь. Нині ШОС об’єднує десять держав.

    Проте після саміту однією з найбільш обговорюваних сцен стала зовсім не офіційна частина переговорів. Поки Путін розповідав про 25-річний шлях ШОС і новий «багатополярний світ», його багаторічний речник потрапив у кадр із заплющеними очима — і саме цей момент дав соцмережам новий привід для іронії.

  • «Хтось відкрив скриньку Пандори»: Путін назвав удари по Україні «відповіддю» і пригрозив їх продовженням

    «Хтось відкрив скриньку Пандори»: Путін назвав удари по Україні «відповіддю» і пригрозив їх продовженням

    Президент РФ Володимир Путін 3 вересня вкотре спробував представити російські удари по Україні як нібито відповідь на дії Києва. Коментуючи взаємні атаки на об’єкти в тилу, він заявив, що Росія завдає ударів, «щоб не кортіло нам шкодити», а також використав метафору про «скриньку Пандори», яку, за його версією, нібито відкрила інша сторона.

    За словами Путіна, російська «відповідь» на українські удари має бути достатньо відчутною для тих, хто, як він висловився, відкрив цю «скриньку Пандори». При цьому глава Кремля не згадав, що саме Росія у лютому 2022 року розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, а російські ракети та безпілотники відтоді систематично атакують українські міста, енергетичну, транспортну та іншу інфраструктуру.

    Риторика про «відповідні удари» у виступах Путіна звучить не вперше. Ще 1 вересня він погрожував новими масштабними атаками на українську енергетику, пов’язуючи їх з ударами України по російських нафтопереробних заводах. Російський президент тоді фактично дав зрозуміти, що Москва розглядає енергетичну інфраструктуру України як одну з можливих цілей для подальших атак.

    Такі заяви пролунали на тлі активізації українських далекобійних ударів по об’єктах на території Росії. Київ пояснює ці операції необхідністю послаблювати російський воєнний потенціал, зокрема уражати підприємства, паливну та логістичну інфраструктуру, яка забезпечує російську армію. Росія, своєю чергою, дедалі частіше намагається використовувати ці удари як інформаційне обґрунтування власних масованих атак.

    Напередодні Путін також різко відреагував на заяву президента України Володимира Зеленського про те, що російський повітряний простір стає дедалі небезпечнішим через війну. Після саміту Шанхайської організації співробітництва російський президент назвав такі слова «заявкою на державний тероризм». Водночас Зеленський наголошував, що Україна не ставить за мету атакувати цивільну авіацію, а попередження стосується ризиків, які створює продовження війни та робота українських далекобійних засобів по військових цілях у РФ.

    Саме на цьому тлі вислів Путіна про «скриньку Пандори» фактично продовжує лінію Кремля, за якою нинішню ескалацію намагаються пояснювати українськими ударами вглиб Росії. Однак хронологічно повномасштабна війна та масовані удари по українських містах почалися задовго до того, як Україна отримала можливість регулярно уражати об’єкти на значній відстані від кордону.

    Особливо показовими слова російського президента стали саме 3 вересня, коли в Україні знову повідомляли про загиблих і поранених унаслідок російських атак.

    Вдень російський удар припав на Дніпро. Унаслідок атаки були знищені депо та відділення «Нової пошти». Компанія повідомила про загибель одного свого працівника. Ще п’ятеро співробітників отримали осколкові поранення різного ступеня тяжкості. Один із постраждалих, 20-річний чоловік, був госпіталізований у важкому стані.

    Після удару «Нова пошта» запустила резервну логістичну схему, щоб зменшити затримки доставки. Масштаб пошкодження або знищення відправлень ще встановлювався. Компанія заявила, що у випадку втрати посилки внаслідок атаки компенсуватиме клієнтам її оголошену вартість.

    У ніч проти 3 вересня під російськими атаками перебувала й Хмельницька область. За даними місцевої влади, після падіння уламків збитого ударного безпілотника загорілися складські приміщення одного з підприємств. Площа пожежі сягнула близько 200 квадратних метрів. Під час іншої атаки постраждав водій вантажівки — у нього діагностували уламкові поранення спини та плеча.

    Також у ніч на 3 вересня російська атака спричинила серйозні руйнування на Київщині. У Бориспільському районі були пошкоджені складські приміщення, адміністративна будівля, магазин та інші об’єкти. Згодом стало відомо, що під удар потрапив, зокрема, великий фармацевтичний логістичний комплекс «Біокон».

    Тобто буквально в той день, коли Путін публічно пояснював російські удари бажанням дати Україні «значущу відповідь», наслідками атак РФ знову стали загиблі, поранені та руйнування цивільної інфраструктури.

    Заяви Кремля про нібито виключно «відповідний» характер ударів також не пояснюють багаторічних російських атак на Україну. Масовані ракетні та дронові удари Росія проводить з перших місяців повномасштабного вторгнення, а цілями неодноразово ставали житлові будинки, електростанції, лікарні, транспортні об’єкти, підприємства й логістичні центри.

    Водночас останнім часом Москва дедалі частіше акцентує саме на українських ударах по російській нафтовій та промисловій інфраструктурі. Це пов’язано з тим, що Україна нарощує власні далекобійні можливості й регулярно атакує НПЗ, склади пального, військові виробництва та інші об’єкти, які мають значення для забезпечення російської армії.

    Київ наголошує, що такі удари є частиною самооборони держави, яка протистоїть російській агресії. Українська влада також заявляє про намір надалі розвивати далекобійні засоби та збільшувати частку озброєння власного виробництва.

    Путін натомість намагається представити нову реальність, коли російська територія дедалі частіше опиняється під ударами, як певну межу, яку нібито перейшла Україна. Саме в такому контексті він і використав метафору зі «скринькою Пандори».

    Однак війна на територію Росії у вигляді регулярних ударів почала повертатися вже після багатьох років російських атак на Україну. Тому слова Путіна про те, що Москва лише «відповідає», залишають поза контекстом саму першопричину нинішньої війни — рішення Кремля розпочати повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року.

    Водночас нові погрози російського президента можуть свідчити, що Кремль і надалі намагатиметься обґрунтовувати удари по українській інфраструктурі атаками Києва на російські об’єкти. Путін уже окремо згадував українські удари по НПЗ і натякав на можливу масштабну відповідь по українській енергетиці.

    На практиці це означає збереження високої загрози нових ракетних і дронових атак по Україні. Російська сторона не демонструє відмови від далекобійних ударів, попри паралельні публічні заяви Кремля про можливість переговорів і завершення війни.

    Таким чином, слова про «скриньку Пандори» стали ще одним елементом російської риторики, яка намагається поміняти місцями причину й наслідок війни. Путін представляє удари РФ як реакцію на дії України, тоді як сама необхідність українських атак по військовому та економічному потенціалу Росії виникла вже після початку російської агресії та багаторічних обстрілів української території.

  • «Коли війна добігатиме кінця»: Трамп пояснив, чому не поспішає на нову зустріч із Путіним

    «Коли війна добігатиме кінця»: Трамп пояснив, чому не поспішає на нову зустріч із Путіним

    Президент США Дональд Трамп заявив, що готовий провести нову зустріч із російським лідером Володимиром Путіним, однак не хоче організовувати черговий саміт лише заради переговорів. За словами американського президента, зустріч має відбутися тоді, коли сторони наблизяться до реальної мирної угоди, а війна Росії проти України буде на шляху до завершення. Ця заява пролунала на тлі нової дипломатичної активності Вашингтона та повідомлень про спробу організувати тристоронню зустріч Трампа, Володимира Зеленського та Путіна.

    Спілкуючись із журналістами 2 вересня, Трамп дав зрозуміти, що технічно може домовитися про зустріч із Путіним практично одразу. Однак американський президент вважає, що для такого контакту спочатку мають виникнути умови для укладення мирної угоди. Він також заявив, що хотів би мати хороші відносини і з Росією, і з Україною, пов’язавши нормалізацію відносин, зокрема, з майбутніми економічними можливостями.

    Фактично Трамп тепер прив’язує наступний саміт із Путіним не просто до бажання російського президента зустрітися, а до конкретного прогресу в питанні війни. Це помітний нюанс, оскільки попередня особиста зустріч двох президентів не принесла припинення бойових дій.

    Трамп і Путін уже проводили великий саміт 15 серпня 2025 року на Алясці. Переговори тривали близько трьох годин і завершилися без угоди про припинення вогню в Україні. Обидва президенти тоді говорили про продуктивність переговорів, однак конкретного мирного документа або навіть домовленості про паузу в бойових діях оголошено не було. Сам Трамп після зустрічі визнав, що сторони не досягли кінцевої домовленості.

    Через рік Вашингтон, схоже, намагається уникнути повторення ситуації, коли зустріч на найвищому рівні створює потужний політичний і медійний ефект, але не завершується практичним результатом. Принаймні нинішні слова Трампа свідчать, що він хотів би проводити наступний саміт уже на фінальнішій стадії переговорів.

    Водночас американський президент вкотре закликав Київ і Москву припинити війну. За його словами, Зеленському та Путіну потрібно зупинити бойові дії. Трамп також повторив свою тезу про те, що одним із чинників, які ускладнюють переговорний процес, є надзвичайно погані особисті відносини між президентами України та Росії.

    Ці заяви пролунали лише через кілька днів після незвичайного дипломатичного маневру Вашингтона. Наприкінці серпня директор ЦРУ Джон Реткліфф здійснив неанонсований візит до Москви. Reuters повідомляв, що це був перший відомий візит директора американської розвідслужби до Росії від часу поїздки Вільяма Бернса у 2021 році. Реткліфф зустрічався з російськими представниками на тлі війни проти України та загального погіршення відносин між Москвою і Заходом.

    Згодом Axios із посиланням на два поінформовані джерела повідомив значно важливішу деталь: під час московської місії Реткліфф запропонував провести тристоронній саміт за участю Трампа, Зеленського та Путіна. За інформацією видання, директор ЦРУ також намагався з’ясувати, чи можуть керівники російських спецслужб сприяти відновленню переговорів між Москвою та Києвом за посередництва США.

    У Москві Реткліфф зустрічався, зокрема, з директором Служби зовнішньої розвідки Росії Сергієм Наришкіним та директором ФСБ Олександром Бортниковим. За даними Axios, після московських контактів американські посадовці поінформували Зеленського про переговори та ідею тристороннього саміту. Сам президент України 28 серпня підтвердив, що американська сторона передала Києву інформацію про зустрічі в Москві, хоча деталей їхнього змісту не розкрив.

    Але Москва поки не демонструє готовності перетворити саміт трьох президентів на майданчик для безпосереднього пошуку компромісу.

    31 серпня речник Кремля Дмитро Пєсков заявив, що зустріч Путіна, Трампа та Зеленського може відбутися лише для фінального оформлення вже підготовлених домовленостей. За його словами, врегулювання війни складається з великої кількості деталей, тому зустріч президентів для обговорення всіх цих питань Москва вважає недоцільною. Іншими словами, Кремль хоче, щоб основний масив переговорної роботи був виконаний до саміту, а не під час нього.

    У цьому позиції Вашингтона і Москви зараз принаймні частково збігаються. І Кремль, і Трамп фактично говорять про зустріч лідерів як про подію, яка має відбутися після істотного прогресу на нижчих рівнях. Проте це ще не означає зближення позицій щодо змісту потенційної мирної угоди.

    Більше того, нинішня дипломатична активність розгортається на тлі відсутності очевидного прориву у припиненні війни. Сам візит Реткліффа до Москви відбувався за умов збереження високої напруги між Росією та Заходом. Reuters зазначав, що серед питань навколо цієї місії були не лише Україна, а й ширший комплекс безпекових проблем, включно з відносинами Москви з Іраном.

    За даними The Wall Street Journal, поїздка директора ЦРУ мала й іншу складову: Реткліфф мав донести до Москви американські застереження щодо НАТО та водночас сприяти відновленню дипломатичного треку навколо України. Видання зазначало, що попри дипломатичні контакти ознак швидкого прориву у мирному процесі не з’явилося.

    Саме тому нинішня заява Трампа важлива передусім зміною акценту. Президент США не відмовляється від особистого контакту з Путіним і переконаний, що здатний швидко організувати таку зустріч. Проте тепер він публічно ставить її ближче до фіналу переговорного процесу, а не до його початку.

    Для України принциповим залишається й питання формату. Ідея, яку, за інформацією Axios, привіз до Москви Реткліфф, передбачає участь Зеленського разом із Трампом і Путіним. Раніше адміністрація Трампа вже пропонувала такий формат: Зеленський його підтримував, тоді як Путін від нього відмовлявся.

    Отже, новий саміт поки залишається лише можливістю. Публічно не оголошені ані його дата, ані місце, ані погоджений склад учасників. Немає й підтвердження, що Москва погодилася на тристоронній формат. Натомість сформувалася нова умова самого Трампа: зустріч із Путіним він хоче провести не просто для чергової розмови про війну, а в момент, коли з’явиться реальна перспектива угоди.

    Після досвіду Аляски це суттєва відмінність. Тоді Путін і Трамп зустрілися, але залишили переговорний стіл без домовленості навіть про припинення вогню. Тепер Білий дім через різні канали знову зондує Москву, директор ЦРУ особисто включився в дипломатичний трек, а тристоронній саміт знову опинився серед можливих сценаріїв. Однак ключове питання залишається незмінним: чи готова Росія перейти від переговорів про переговори до умов, за яких війна справді може завершитися.

  • У Росії заговорили про удари по Європі: WSJ назвав перевагу України, яка дратує Кремль

    У Росії заговорили про удари по Європі: WSJ назвав перевагу України, яка дратує Кремль

    Україна має у війні проти Росії стратегічну перевагу, яку Кремль практично не може відтворити: за її західним кордоном розташований величезний економічний, військовий і логістичний тил. Європейські держави забезпечують Україну пальним, зброєю, фінансуванням, виробничими потужностями та логістичними маршрутами, які Росія не може атакувати без ризику прямого конфлікту з НАТО. Саме ця геополітична асиметрія частково нівелює перевагу Москви у вогневій потужності та дедалі сильніше впливає на російську стратегію. The Wall Street Journal пише, що через це Кремль посилює гібридні операції проти Європи, а в російських політичних колах усе гучніше звучать заклики перейти до ударів по військовій та логістичній інфраструктурі країн, які підтримують Київ.

    На перший погляд Росія все ще має значну перевагу в ракетах, авіації та інших засобах далекого ураження. Вона систематично атакує українські міста, електростанції, порти, підприємства та логістичні об’єкти, намагаючись завдати економічної шкоди й послабити здатність держави продовжувати війну. Проте стратегічний результат таких ударів часто виявляється меншим, ніж могла б розраховувати Москва, оскільки частину втраченої інфраструктури та ресурсів Україна компенсує завдяки доступу до європейського ринку. WSJ називає саме цю можливість одним із ключових факторів, які дозволяють Києву витримувати тривалу кампанію російського тиску.

    Особливо показовою є ситуація з пальним. Росія ще у 2022 році завдала серйозних ударів по українській нафтопереробній інфраструктурі, однак це не призвело до тривалого паралічу паливного ринку: Україна переорієнтувалася на імпорт нафтопродуктів із Європи, і мережі АЗС продовжують працювати. Росія ж стикається з протилежною проблемою — українські далекобійні дрони регулярно атакують її НПЗ та інші елементи паливної інфраструктури, а компенсувати втрати за рахунок такого самого масштабного зовнішнього тилу Москві значно складніше. Саме тому удари України по російській мілітаризованій економіці можуть мати пряміший вплив на здатність РФ фінансувати та забезпечувати війну.

    Схожа асиметрія існує й у військовій логістиці. Україна користується логістичними центрами та інфраструктурою у Польщі, Німеччині, Румунії та інших країнах НАТО, через які надходять озброєння, боєприпаси, техніка, запасні частини й інші критично важливі вантажі. Частина українських оборонних компаній також розгорнула виробництво на європейській території. Для Росії такі об’єкти фактично перебувають за межами нинішнього театру бойових дій: удар по території держави НАТО створив би ризик зовсім іншого рівня ескалації.

    При цьому сама Росія не має співставної системи союзницької підтримки. Білорусь і Північна Корея допомагають Москві, однак їхні можливості значно поступаються економічному та промисловому потенціалу західної коаліції, яка стоїть за Україною. Китай зберігає з Росією стратегічні та економічні зв’язки, але не перетворився на повноцінний військовий тил Кремля, а водночас використовує ослаблення позицій Москви у власних економічних інтересах. WSJ зазначає, що саме ця нерівність дедалі сильніше відчувається російським керівництвом.

    На думку німецького депутата Європарламенту Сергія Лагодинського, Кремль бачить, що Україна здатна виживати й продовжувати боротьбу саме тому, що має доступ до зовнішніх ресурсів і міжнародної солідарності. Відповідно Москва намагається бити не лише безпосередньо по Україні, а й по самій системі її підтримки. Західні уряди протягом останніх місяців фіксують посилення диверсій, кібератак, шпигунської діяльності, інцидентів із дронами та інших операцій так званої «сірої зони». Їхня мета, за оцінками західних експертів і розвідслужб, може полягати в тому, щоб налякати європейські суспільства, посіяти сумніви щодо підтримки України та підвищити політичну ціну допомоги Києву.

    Саме на цьому тлі всередині Росії дедалі гучніше лунають заклики зробити ще один крок — перейти від прихованої гібридної активності до безпосередніх ударів по європейській логістиці. Директорка з питань Євразії Центру досліджень нерозповсюдження імені Джеймса Мартіна Ганна Нотте розповіла WSJ, що в російських колах набирає популярності думка: для досягнення цілей у війні Москва повинна атакувати військові й логістичні об’єкти в європейських державах. Поки це не означає, що Кремль уже ухвалив відповідне рішення, однак сама поява такої дискусії свідчить про небезпечне розширення рамок війни.

    За інформацією WSJ, частина західних посадовців не виключає сценарію, за якого Росія могла б спробувати здійснити обмежену одноразову атаку на одну або кілька логістичних цілей у Європі. Серед можливих способів у виданні згадується використання захоплених українських безпілотників або інших засобів, які могли б ускладнити швидке встановлення виконавця. Це лише один із потенційних сценаріїв, який обговорюють чиновники й експерти, а не підтверджений план Кремля. Проте навіть такий обмежений удар по території НАТО міг би мати надзвичайно серйозні наслідки та поставити перед Альянсом питання про відповідь.

    Ризик поширення російської агресії за межі України, за даними видання, був одним із ключових питань і під час нещодавньої поїздки директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви. WSJ повідомляє, що одним із головних послань американської сторони було застереження не переносити бойові дії на територію країн НАТО. Водночас це не означає, що американська розвідка очікує неминучого великого вторгнення Росії до однієї з держав Альянсу. НАТО станом на кінець серпня також заявляло, що не бачить ознак підготовки Росії до неминучої звичайної військової атаки, хоча фіксує посилення російських гібридних операцій.

    Саме тому нинішня російська стратегія балансує на межі. З одного боку, Кремль зацікавлений у тому, щоб послабити європейську допомогу Києву і зробити її максимально дорогою політично та економічно. З іншого — прямий удар по державі НАТО може мати протилежний результат і не розколоти Захід, а навпаки, різко посилити його рішучість. Частина європейських політиків уже зазначає, що російські диверсії та інші гібридні операції дедалі більше переконують громадян їхніх країн у тому, що Москва є загрозою не лише для України, а й безпосередньо для Європи.

    У підсумку головна перевага України полягає не в конкретній ракеті чи дроні, а у доступі до величезного зовнішнього тилу. Поки Україна може отримувати пальне, зброю, фінансування, промислову продукцію та логістичну підтримку з Європи, Росії надзвичайно складно досягти стратегічної ізоляції Києва лише ударами по українській території. Москва водночас не має свого аналога такої системи підтримки і змушена значною мірою сама оплачувати наслідки війни та українських ударів. Саме цей дисбаланс, за оцінкою WSJ, і підштовхує Кремль дедалі активніше шукати способи тиснути вже не тільки на Україну, а й на її союзників.

    Тож головне питання зараз полягає в тому, де Москва проведе межу між гібридною війною та прямою атакою. Поки Росія переважно використовує диверсії, кібератаки, інформаційні операції та інші методи нижче порогу відкритого військового зіткнення з НАТО. Але те, що в російських політичних та інформаційних колах дедалі частіше обговорюють удари по європейській логістиці, робить ризик подальшої ескалації значно серйознішим. І саме здатність НАТО переконливо показати, що така атака матиме неприйнятну для Москви ціну, може стати одним із головних факторів стримування Росії.

  • «Вони мене повісять»: The Economist назвав головний страх Путіна і його новий план війни

    «Вони мене повісять»: The Economist назвав головний страх Путіна і його новий план війни

    Російський правитель Володимир Путін після кількох тижнів внутрішніх дискусій у Кремлі, ймовірно, обрав подальшу ескалацію війни проти України замість спроби зупинити бойові дії. Москва може спробувати залучити до війни ще 300–400 тисяч людей, посилити удари по українській енергетиці та розширити гібридні операції проти європейських держав, які допомагають Києву.

    Однією з причин такої стратегії може бути страх самого Путіна перед наслідками завершення війни без результату, який він зміг би представити російському суспільству та елітам як перемогу.

    Про це пише The Economist із посиланням на джерела, близькі до Кремля, представників російських еліт та західних розвідувальних структур.

    За версією видання, головною метою Путіна залишається збереження власної влади, а зрештою — і особистої безпеки.

    Саме в цьому контексті The Economist наводить особливо показовий епізод.

    За словами неназваного співрозмовника видання, у певний момент війни Путін нібито сказав людям зі свого оточення: «Вони мене повісять».

    Коли саме прозвучала ця фраза та за яких обставин, видання не уточнює. Незалежного підтвердження цих слів немає, тому йдеться саме про переказ джерела The Economist, а не про публічну заяву російського правителя.

    Проте автори видання пов’язують цей епізод із ширшою логікою функціонування російського режиму.

    На їхню думку, Путін може вважати, що завершення війни без досягнення хоча б мінімальної поставленої мети — захоплення всього Донбасу — продемонструє його слабкість і потенційно створить загрозу вже для нього самого.

    The Economist описує російську політичну систему як таку, що здатна витримувати надзвичайно високий рівень насильства, але значно гірше сприймає очевидну невдачу лідера.

    Проблема для Кремля полягає в тому, що майже п’ять років повномасштабної війни не дали Росії вирішального результату.

    За інформацією співрозмовників видання серед російської еліти, дедалі сильніше відчувається розчарування. Причому питання вже не лише в економічних проблемах чи ситуації на фронті.

    Один зі співрозмовників The Economist назвав одним із головних факторів втрачений час: незалежно від остаточного результату, майже п’ять років війни без вирішальної перемоги дедалі складніше представляти як успіх.

    Інший представник російської еліти описав атмосферу словами про зростання відчуття, що «король голий».

    Однак і просте продовження війни у нинішньому форматі не розв’язує проблем Кремля.

    Затяжна війна виснажує фінансові ресурси Росії, потребує дедалі більше людей та одночасно витрачає політичний капітал режиму.

    На цьому тлі Путін, за даними The Economist, після кількох тижнів обговорень улітку схилився до іншого варіанта — нової ескалації.

    Одним із її головних напрямів може стати різке збільшення кількості російських військових на фронті.

    Російські джерела видання стверджують, що Кремль може залучити до війни додатково від 300 до 400 тисяч людей.

    Водночас для цього Москва може не оголошувати нову офіційну хвилю мобілізації на кшталт тієї, яка відбулася восени 2022 року.

    Початковий указ про «часткову мобілізацію» формально не був скасований. The Economist припускає, що Кремль спробує перекласти основне навантаження з набору людей на регіональну владу.

    Це дозволить Москві локалізувати можливе невдоволення і не створювати в суспільстві ефекту одночасного загальнонаціонального оголошення мобілізації.

    За даними видання, новий механізм набору вже випробовують у Пензенській області.

    Ці повідомлення збігаються з іншими ознаками дедалі серйознішої кадрової проблеми російської армії.

    Служба зовнішньої розвідки України раніше повідомляла, що Росія почала відставати від власного плану набору контрактників. План на 2026 рік становить 409 тисяч людей, але станом на початок липня російська влада не виконувала необхідний темп набору.

    За оцінками західних посадовців, які наприкінці серпня наводила британська преса, останнім часом Росія втрачає приблизно на 6 тисяч військових на місяць більше, ніж може набрати.

    Москва все ще залучає близько тисячі людей на день, однак цього вже недостатньо для компенсації втрат убитими та пораненими.

    Українська розвідка також повідомляла про підготовку Росії до можливого залучення приблизно 600 тисяч людей протягом 2026–2027 років — близько 300 тисяч цього року та ще 300 тисяч наступного.

    Ці оцінки не повністю збігаються з інформацією The Economist про можливі додаткові 300–400 тисяч військових, оскільки походять із різних джерел і можуть стосуватися різних механізмів комплектування. Однак усі вони вказують на одну тенденцію: Кремлю потрібно дедалі більше людського ресурсу для продовження війни.

    Паралельно Москва може посилити удари по Україні.

    The Economist звертає особливу увагу на українську енергетичну інфраструктуру, яка вже неодноразово ставала однією з головних цілей російських масованих атак.

    Проте потенційна ескалація може не обмежитися територією України.

    Західні розвідувальні служби, на які посилається видання, очікують посилення російської гібридної активності проти європейських союзників Києва.

    Йдеться передусім про диверсії, атаки на логістичні маршрути, якими до України надходить військова допомога, а також можливі операції проти підприємств європейського оборонно-промислового комплексу.

    При цьому західні спецслужби наразі не вважають, що Путін прагне прямого військового зіткнення Росії з НАТО.

    Тобто ставка може бути зроблена саме на дії нижче порогу відкритої війни з Альянсом.

    На цьому тлі особливої уваги набув неанонсований візит директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви 25 серпня.

    Сам факт поїздки підтверджений незалежно.

    Кремль повідомляв, що Реткліфф провів переговори з представниками російських спецслужб. Особистої зустрічі з Путіним не було, однак, за словами речника Кремля Дмитра Пєскова, російському правителю доповіли про результати контактів.

    Президент США Дональд Трамп назвав поїздку «напіврутинною» і припустив, що вона може мати значення для спроб завершити війну проти України.

    Конкретний зміст переговорів публічно не розкривався.

    Однак The Economist звертає увагу на те, як такий крок Вашингтона могли сприйняти у Кремлі.

    Один із давніх знайомих Путіна припустив, що російський правитель міг розцінити приїзд керівника ЦРУ як прояв американської слабкості.

    За словами співрозмовника, схожим чином у Кремлі сприйняли візит тодішнього директора ЦРУ Вільяма Бернса восени 2021 року, коли Вашингтон намагався попередити Москву про наслідки можливого вторгнення в Україну.

    Нинішня ситуація створює для Кремля складну дилему.

    З одного боку, продовження війни в нинішньому вигляді дедалі дорожче обходиться Росії людьми, грошима та політичними ресурсами.

    З іншого — завершення війни без результату, який можна було б продати російському суспільству як перемогу, може сприйматися самим Путіним як прояв слабкості.

    Саме тому The Economist вважає подальшу ескалацію одним із найбільш імовірних сценаріїв.

    Водночас важливо відокремлювати підтверджені факти від оцінок та інформації анонімних джерел.

    Візит директора ЦРУ до Москви підтверджений Кремлем, Reuters та AP. Проблеми Росії з темпами набору військових підтверджуються даними української розвідки та оцінками західних посадовців.

    Натомість намір Путіна залучити саме 300–400 тисяч додаткових людей, його мотиви та фраза «Вони мене повісять» походять від джерел The Economist і не мають незалежного публічного підтвердження.

    Проте загальна картина, яку описує видання, свідчить про небезпечну тенденцію: замість пошуку способу завершити війну Кремль може спробувати вийти з нинішнього глухого кута шляхом ще більшої ескалації — збільшення армії, посилення ударів по Україні та розширення гібридного протистояння із Заходом.

  • Китай поставив Путіну ядерну «червону лінію»: Стубб розкрив розмову з главою МЗС КНР

    Китай поставив Путіну ядерну «червону лінію»: Стубб розкрив розмову з главою МЗС КНР

    Китай не зацікавлений у застосуванні Росією ядерної зброї проти України і дав зрозуміти, що не дозволить Москві перейти цю межу. Про це заявив президент Фінляндії Александр Стубб, розповідаючи про свою особисту розмову з міністром закордонних справ Китаю Ван Ї. На думку фінського президента, позиція Пекіна сьогодні є одним із найсерйозніших факторів стримування Кремля від ядерної ескалації.

    Стубб зробив цю заяву в інтерв’ю німецькому Bild, оприлюдненому наприкінці серпня. Він не лише оцінив ризик використання ядерної зброї, а й висловився про можливість російського нападу на НАТО та подальші кроки Кремля у війні проти України.

    За словами президента Фінляндії, питання потенційного застосування ядерної зброї він безпосередньо порушив під час літнього візиту глави китайської дипломатії до Фінляндії. Ван Ї справді відвідував країну 5 липня 2026 року та зустрічався зі Стуббом. Офіційно серед тем переговорів називали війну Росії проти України, європейську безпеку та міжнародні питання.

    Стубб розповів, що під час тієї розмови запитав китайського міністра про можливість застосування Росією ядерної зброї проти України.

    За його словами, відповідь була однозначною: «Ми ніколи не дозволимо, щоб це сталося».

    Фінський президент назвав таку позицію Пекіна «досить ефективним фактором стримування».

    Ця заява має особливе значення через відносини Китаю та Росії. Пекін залишається одним із найважливіших партнерів Москви, а Росія після початку повномасштабної війни дедалі більше залежить від китайської економіки, торгівлі та політичної підтримки.

    Саме тому відверта незгода Китаю з можливим застосуванням ядерної зброї могла б мати для Кремля значно більшу вагу, ніж чергове попередження з боку західних держав.

    Водночас слова Стубба не означають, що Пекін має юридичний або фізичний механізм, який автоматично здатен «заборонити» Москві ядерний удар. Йдеться насамперед про політичний вплив та потенційні наслідки для російсько-китайських відносин.

    Саме тому коректніше говорити не про формальну «гарантію» Китаю, а про те, що китайське керівництво, за словами Стубба, чітко виступає проти такого сценарію.

    Фінський президент також вважає, що Росія свідомо використовує ядерну тему як інструмент психологічного тиску на Європу.

    На його думку, Москва хоче змусити європейські суспільства постійно обговорювати найгірші сценарії: чи застосує Кремль ядерну зброю, чи піде на новий виток ескалації, чи наважиться атакувати одну з країн НАТО.

    Стубб розглядає це як частину російської інформаційної стратегії — підтримувати у Європі постійний страх і таким чином послаблювати готовність західних країн підтримувати Україну.

    Водночас сам президент Фінляндії оцінює можливості Росії для подальшої військової ескалації як досить обмежені.

    Він не бачить реалістичного сценарію, за якого Москва найближчим часом розпочне повномасштабний напад на одну з країн НАТО. Стубб пояснює це як військовими втратами Росії в Україні, так і колосальною різницею у потенціалі між РФ та Північноатлантичним альянсом.

    Президент Фінляндії підкреслив, що НАТО має значну перевагу над Росією у звичайних озброєннях, ракетних спроможностях та ядерному стримуванні. Крім того, за його словами, він спирається на розвідувальну інформацію, яка не дає підстав очікувати прямого нападу РФ на Альянс найближчим часом.

    Це помітно відрізняється від більш тривожних прогнозів, які звучали в Німеччині та інших країнах Європи.

    Наприклад, генеральний інспектор Бундесверу Карстен Бройер припускав, що Росія приблизно до 2029 року може відновити спроможності для масштабної військової операції проти НАТО. Генеральний секретар Альянсу Марк Рютте раніше також попереджав про необхідність готуватися до потенційної російської загрози протягом найближчих років.

    Стубб із цими оцінками не погоджується. Він заявив, що не бачить конкретних фактів, які підтверджували б сценарій російського нападу на НАТО вже до 2029 року.

    При цьому президент Фінляндії не пропонує Європі розслаблятися. Навпаки, він наголошує, що західні країни повинні готуватися до найгірших сценаріїв саме для того, щоб вони не стали реальністю.

    Найімовірнішим способом ескалації з боку Кремля Стубб назвав зовсім не ядерну зброю і не напад на НАТО, а нову хвилю мобілізації в Росії.

    За його оцінкою, вона може відбутися вже восени.

    Стубб звернув увагу на зміни російського законодавства, зокрема заходи, які можуть ускладнювати виїзд громадян і обмежувати свободу пересування. На його думку, такі рішення можуть бути частиною підготовки влади до нового масштабного набору людей до армії.

    Він також навів свою оцінку російських втрат і поповнення армії. За словами Стубба, російські війська щомісяця втрачають близько 30–35 тисяч військовослужбовців, тоді як рекрутувати вдається приблизно 27 тисяч.

    Якщо ці темпи зберігатимуться, Москві буде дедалі складніше підтримувати нинішню інтенсивність бойових дій без додаткового набору людей.

    Ці припущення збігаються з недавніми заявами українського керівництва.

    23 серпня Володимир Зеленський заявив, що Росія, за українськими даними, готується після вересневих виборів мобілізувати ще близько 300 тисяч людей. Президент України також говорив про плани Кремля надалі збільшувати чисельність російської армії. Москва офіційно заперечує підготовку нової масштабної мобілізації.

    Прессекретар Кремля Дмитро Пєсков 25 серпня назвав повідомлення про можливу мобілізацію інформаційними вкидами української сторони. Однак Стубб вважає, що економіка втрат сама підштовхує Москву до такого рішення.

    При цьому нова мобілізація, на його думку, може мати серйозні внутрішньополітичні наслідки для Росії.

    Це добре видно на прикладі осені 2022 року, коли після оголошення «часткової мобілізації» сотні тисяч росіян залишили країну або намагалися уникнути призову.

    Саме тому Кремль протягом наступних років робив ставку переважно на контрактників, високі одноразові виплати та набір людей у регіонах, намагаючись уникати нового масштабного примусового призову.

    Однак, якщо оцінка Стубба правильна, ця модель може дедалі гірше компенсувати втрати російської армії.

    Показово, що його заява пролунала на тлі нового загострення ядерної теми навколо війни.

    Російські чиновники протягом останніх років неодноразово погрожували Заходу ядерною ескалацією, а Москва змінила власну ядерну доктрину, розширивши перелік умов, за яких теоретично допускається застосування такого озброєння.

    Водночас Китай послідовно публічно наголошував на необхідності уникнення ядерної ескалації. Саме позиція Пекіна є особливо важливою через те, що Китай — постійний член Ради Безпеки ООН, ядерна держава та ключовий міжнародний партнер Росії.

    Стубб фактично стверджує, що за публічною китайською риторикою існує й значно пряміший сигнал Москві: застосування ядерної зброї проти України для Пекіна є неприйнятним.

    Втім, перевірити точний зміст закритих переговорів Ван Ї та Стубба незалежно неможливо. Китайське МЗС у своєму офіційному повідомленні про зустріч 5 липня не наводило цієї конкретної репліки. Воно лише підтвердило сам факт переговорів та обговорення міжнародної безпеки. Тому слова про «ми ніколи цього не дозволимо» наразі відомі саме з переказу фінського президента.

    У підсумку Стубб малює сценарій, у якому ядерна ескалація залишається малоймовірною не тільки через західне стримування, а й через позицію Китаю. Натомість значно реальнішим він вважає інший крок Кремля — нову мобілізацію, необхідну для компенсації великих втрат і продовження війни на нинішньому рівні.

    І якщо прогноз президента Фінляндії справдиться, саме осінь 2026 року може показати, наскільки далеко Москва готова піти не у ядерній, а у людській ескалації війни.

  • «Накидаються зграєю і розривають»: Путін пояснив війну проти України історією про косаток і ведмедів

    «Накидаються зграєю і розривають»: Путін пояснив війну проти України історією про косаток і ведмедів

    Російський правитель Володимир Путін запропонував учителям пояснювати дітям причини війни проти України за допомогою несподіваної аналогії зі світом дикої природи. Під час зустрічі з педагогами та студентами Московського педагогічного державного університету він заговорив про білих ведмедів і косаток, а потім раптово пов’язав «харчовий ланцюг» в Арктиці з російським вторгненням в Україну. При цьому перевірка наукових джерел показує: описана Путіним картина, за якої косатки нібито регулярно полюють зграями на білих ведмедів і «розривають їх на частини», не є встановленою моделлю взаємодії цих видів.

    Заява пролунала 29 серпня під час візиту Путіна до Московського педагогічного державного університету напередодні початку нового навчального року. Російські державні та незалежні медіа опублікували практично однаковий фрагмент розмови, а стенограма зустрічі також була оприлюднена Кремлем.

    Все почалося з розповіді вчителя китайської мови Дмитра Баланчукова з Бєлгородської області. Педагог розповів Путіну про свою поїздку на Північний полюс. За даними російських ЗМІ, таку можливість він отримав після перемоги в конкурсі «Учитель року Росії».

    Путін поцікавився, чи вдалося Баланчукову побачити білих ведмедів. Учитель відповів, що бачив двох. Після цього розмова отримала зовсім несподіване продовження.

    Російський правитель заявив, що неподалік мешкають косатки, які нібито полюють на білих ведмедів. За його словами, вони «накидаються зграєю» і розривають ведмедів. Далі Путін назвав це прикладом харчового ланцюга і одразу пов’язав розповідь із війною проти України.

    «Про це теж дітям потрібно розповідати, щоб вони розуміли, в якому світі ми живемо і чому ми проводимо спеціальну військову операцію», — заявив він. Саме терміном «спеціальна військова операція» російська влада продовжує офіційно називати повномасштабну війну, яку Росія розпочала проти України.

    Примітно, що російські державні та прокремлівські видання не приховали дивну аналогію. Навпаки, низка ресурсів подала слова Путіна саме як пояснення «необхідності СВО». «Российская газета», «Коммерсантъ» та інші російські медіа повідомили, що Путін провів паралель між поведінкою хижаків в Арктиці та причинами російської військової операції.

    Однак окреме питання виникає щодо самого твердження про косаток та білих ведмедів.

    Наукові джерела справді описують косаток як надзвичайно потужних арктичних хижаків. Вони полюють на різних морських ссавців, зокрема тюленів, нарвалів, моржів та китів. Через скорочення площі морського льоду косатки також дедалі активніше проникають у райони Канадської Арктики, де раніше їхню присутність обмежував щільний лід. Канадське Міністерство рибальства та океанів навіть зазначає, що в окремих районах косатки можуть поступово витісняти білого ведмедя з позиції головного морського хижака.

    Але це зовсім не означає, що білі ведмеді є звичайною здобиччю косаток.

    Офіційна канадська оцінка стану популяції білого ведмедя описує взаємодію цих двох великих хижаків як непряму. І тут є особливо цікавий момент: науково описаний зв’язок між ними фактично може бути протилежним картині, яку намалював Путін. Після того як косатки вбивають гренландських китів, залишки китових туш можуть ставати додатковим джерелом їжі для білих ведмедів.

    Дослідження харчування білих ведмедів у канадській затоці Фокс також показало, що туші гренландських китів, які залишаються після атак косаток, можуть забезпечувати ведмедям важливе додаткове харчування в періоди відсутності льоду. Тобто в науковій літературі задокументовано передусім ситуацію, коли косатка вбиває кита, а білий ведмідь отримує можливість харчуватися його рештками, а не усталений «харчовий ланцюг» косатка — білий ведмідь, про який говорив Путін.

    Це важливе уточнення, оскільки сам Путін подав історію не як теоретично можливу зустріч двох великих хижаків, а як звичайну картину арктичної природи: косатки нібито «їдять цих ведмедів» і зграєю розривають їх на частини.

    У доступних авторитетних наукових матеріалах, які описують раціон косаток та взаємодію великих арктичних хижаків, білі ведмеді не фігурують як їхня типова здобич. Натомість добре задокументоване полювання косаток на китів, тюленів, нарвалів та інших морських ссавців. Наприклад, науковці безпосередньо документували атаки косаток на молодих гренландських китів у Канадській Арктиці.

    Тому категорично стверджувати, що напад косатки на білого ведмедя фізично неможливий, було б некоректно: обидва види можуть опинитися в одних арктичних водах, а косатка значно краще пристосована до полювання у відкритому морі. Однак наукові дані не дають підстав описувати білих ведмедів як звичайну частину раціону косаток або типовий елемент такого «харчового ланцюга».

    Ще показовіший контекст самої заяви Путіна. Вона прозвучала не на науковій конференції чи зустрічі з біологами, а під час спілкування з педагогами — і була безпосередньо пов’язана з тим, що саме, на його думку, потрібно розповідати російським дітям.

    Зустріч у Московському педагогічному державному університеті проходила напередодні Дня знань. Путін також брав участь у відкритті нових шкіл у російських регіонах у режимі відеозв’язку та говорив із педагогами про виховання школярів і збереження пам’яті про російських військових, які беруть участь у війні проти України.

    Таким чином, історія про косаток і ведмедів стала не випадковим жартом у сторонній розмові. Путін сам запропонував використовувати її саме під час спілкування з дітьми — як спосіб пояснити їм, «у якому світі ми живемо» і чому Росія веде війну.

    Це відбувається на п’ятому році повномасштабного російського вторгнення, протягом якого офіційне пояснення причин війни в російській риториці неодноразово змінювалося. Кремль говорив про «демілітаризацію» і «денацифікацію» України, розширення НАТО, нібито необхідність захисту Донбасу та загрози безпеці Росії. Тепер до цього ряду фактично додалася ще одна, значно більш несподівана аналогія — із законами дикої природи.

    І саме вона привернула значну увагу медіа: не лише через дивність формулювання, а й через те, що Путін запропонував використовувати цю картину для пояснення війни дітям.

    При цьому наукові дані додають історії ще один вимір. Косатки справді є одними з найпотужніших хижаків світового океану, а кліматичні зміни збільшують їхню присутність в Арктиці. Проте твердження про білих ведмедів як їхню звичайну здобич не підтверджується науковими описами арктичних харчових мереж. Навпаки, дослідження фіксують інший зв’язок між цими тваринами: білі ведмеді можуть отримувати їжу завдяки залишкам китів, убитих косатками.

    У результаті спроба Путіна пояснити війну законами природи породила більше запитань, ніж відповідей. І тепер фраза про косаток, які нібито «їдять ведмедів як дрібноту», ризикує стати одним із найдивніших публічних пояснень російського вторгнення в Україну за весь час повномасштабної війни.