Позначка: Матеуш Моравецький

  • Туск різко змінив курс: чому Польща за рік до виборів дедалі жорсткіше говорить про Україну

    Туск різко змінив курс: чому Польща за рік до виборів дедалі жорсткіше говорить про Україну

    Ще кілька років тому Дональд Туск був одним із найбільш послідовних прихильників підтримки України серед європейських лідерів. Саме його уряд після повернення до влади наприкінці 2023 року в Києві сприймали як шанс на відновлення стабільних відносин після багаторічного конфлікту з консервативною партією «Право і справедливість» (PiS). Однак літо 2026 року демонструє зовсім іншу картину. Польський прем’єр дедалі частіше робить жорсткі заяви щодо України, говорить про необхідність «доброї волі з боку Києва», підтримує обмеження соціальних пільг для українців, а його уряд дедалі активніше використовує теми історичної пам’яті, міграції та безпеки.

    На перший погляд така трансформація може виглядати несподіваною. Проте якщо розглядати її крізь призму польської внутрішньої політики, стає зрозуміло: головною причиною є не зміна геополітичних орієнтирів Варшави, а початок тривалої парламентської кампанії, яка фактично вже стартувала.

    Чому Польща входить у найважчий політичний цикл

    Парламентські вибори в Польщі мають відбутися восени 2027 року. Попри те, що до них ще більше року, польські партії вже фактично перейшли у передвиборчий режим. Саме цим пояснюється різке загострення політичної боротьби, зміна риторики та дедалі активніше використання теми України у внутрішній дискусії.

    Після перемоги на виборах 2023 року коаліція Дональда Туска обіцяла масштабні реформи, відновлення верховенства права, покращення відносин із Європейським Союзом та модернізацію держави. Частину цих обіцянок вдалося реалізувати, однак багато ключових реформ або затягнулися, або залишилися незавершеними. Додаткові труднощі створило співіснування уряду з президентом Каролем Навроцьким, який представляє правоконсервативний табір і неодноразово демонстрував готовність використовувати президентські повноваження для стримування уряду.

    На цьому тлі польський політичний простір дедалі більше поляризується. До традиційного протистояння між «Громадянською коаліцією» та PiS додалося стрімке зростання популярності ультраправих сил.

    Праві дедалі сильніші

    Останні соціологічні дослідження свідчать, що дедалі більше поляків підтримують сили, які займають жорсткішу позицію щодо міграції, Європейського Союзу та України.

    Насамперед ідеться про «Конфедерацію» та політичне середовище Гжегожа Брауна, які активно використовують антиімміграційну та антиукраїнську риторику. Для цих політичних сил українська тематика стала одним із головних інструментів мобілізації електорату.

    У такій ситуації Дональд Туск опинився перед складним вибором. Якщо залишатися виключно на ліберальних позиціях, частина центристського електорату може перейти до правих партій. Якщо ж частково переймати їхню риторику, можна спробувати зменшити втрати виборців.

    Саме цим багато польських оглядачів пояснюють жорсткі заяви уряду останніх місяців.

    Чому змінилася риторика щодо України

    Показовою стала заява Дональда Туска про те, що добрі польсько-українські відносини відповідають інтересам обох держав, однак вони потребують «доброї волі також із боку Києва». Прем’єр наголосив, що більше не буде ситуації, коли лише Варшава демонструє поступливість.

    Подібні заяви стали суттєво жорсткішими порівняно з риторикою польського уряду 2024–2025 років.

    Йдеться насамперед про кілька чутливих тем:

    • історичну пам’ять;
    • соціальні виплати українським біженцям;
    • медичне забезпечення;
    • аграрні суперечки;
    • питання вступу України до ЄС.

    Водночас навіть за більш жорсткої риторики офіційна Варшава не відмовляється від стратегічної підтримки України у війні проти Росії. Польща залишається одним із ключових логістичних хабів військової допомоги та продовжує співпрацю із союзниками по НАТО.

    Президент Навроцький задає новий політичний тон

    Додатковим фактором стала поява нового президента Польщі Кароля Навроцького.

    Після вступу на посаду він швидко став одним із найпопулярніших польських політиків. Згідно з опитуванням IBRiS, рівень довіри до нього перевищив 54%, що стало рекордним показником. При цьому сам Туск має значно вищий антирейтинг, ніж президент, хоча залишається одним із найвпливовіших політиків країни.

    Навроцький ще під час виборчої кампанії заявляв про намір жорсткіше відстоювати польські інтереси у відносинах з Україною, особливо в історичних питаннях.

    Для уряду це створює додатковий політичний тиск.

    Українське питання стало внутрішньою політикою

    Сьогодні українська тема у Польщі вже давно перестала бути лише питанням зовнішньої політики.

    Вона використовується практично у всіх внутрішніх дискусіях:

    • соціальна політика;
    • медицина;
    • ринок праці;
    • аграрний сектор;
    • бюджет;
    • міграція;
    • історична пам’ять.

    Через це практично будь-яка політична сила вимушена формувати власну позицію щодо України.

    Чи означає це зміну польської політики

    Не зовсім. Попри жорсткі заяви, жодна з основних парламентських партій Польщі не виступає за припинення допомоги Україні у війні.

    Навіть коли між Києвом і Варшавою виникають гострі суперечки, польська влада продовжує підтверджувати підтримку української оборони та членства України у західних безпекових структурах за виконання необхідних умов.

    Фактично нинішня жорсткіша риторика більше стосується двосторонніх політичних відносин і внутрішнього електорального позиціонування, ніж перегляду стратегічного курсу держави.

    Вибори визначатимуть тон до 2027 року

    У найближчі місяці політична конкуренція в Польщі лише посилюватиметься.

    Праві партії намагатимуться показати уряд Туска занадто поступливим щодо України.

    Натомість сам Туск, імовірно, й надалі балансуватиме між стратегічною підтримкою Києва та дедалі жорсткішою риторикою для внутрішньої аудиторії.

    Саме тому українсько-польські відносини, найімовірніше, ще неодноразово переживатимуть періоди політичного загострення. При цьому важливо розрізняти електоральну риторику та реальну державну політику. Попри гострі заяви окремих політиків, Польща залишається одним із ключових союзників України в Європі, а її безпекові інтереси, як і раніше, тісно пов’язані з успішним спротивом України російській агресії. Саме тому нинішня жорсткість Варшави значною мірою є відображенням внутрішньої боротьби за голоси виборців напередодні парламентських виборів, а не свідченням кардинальної зміни стратегічного курсу польської держави.

  • «Пустити Путіна до кордонів Польщі»: антиукраїнська заява Чарнека розколола «ПіС»

    «Пустити Путіна до кордонів Польщі»: антиукраїнська заява Чарнека розколола «ПіС»

     

    Заява кандидата на посаду прем’єр-міністра Польщі від партії «Право і справедливість» Пшемислава Чарнека про можливе припинення фінансування українського озброєння спричинила масштабний політичний скандал. Пропозицію розкритикували не лише представники чинної польської влади, а й впливові політики самої «ПіС», включно з її лідером Ярославом Качинським та колишнім прем’єром Матеушем Моравецьким.

    Конфлікт виявився значно серйознішим за звичайну суперечку навколо України. Він оголив внутрішню боротьбу за вплив у найбільшій опозиційній партії Польщі, поставив під сумнів політичне майбутнє Чарнека та посилив припущення, що «Право і справедливість» може знову змінити свого кандидата на главу уряду перед парламентськими виборами.

    Приводом для кризи стали слова Чарнека в ефірі Telewizja Republika. Політик заявив, що Європейський Союз, зокрема під тиском Польщі, повинен тимчасово зупинити фінансування озброєння України та її післявоєнної відбудови. Такі обмеження він запропонував зберігати доти, доки українська влада, за його формулюванням, не повернеться на шлях «гуманних цінностей».

    Свою пропозицію Чарнек пов’язав із польськими претензіями до української політики історичної пам’яті, зокрема з темою ОУН, УПА та Степана Бандери. Представники «ПіС» і раніше погрожували блокувати вступ України до Європейського Союзу через історичні суперечки. Однак ідея використати військову допомогу як інструмент тиску стала значно радикальнішим кроком. На початку липня Качинський також заявляв, що його партія не погодиться на вступ України до ЄС без зміни українського підходу до цих історичних питань, але тоді не закликав припиняти постачання зброї.

    Реакція польської влади

    Представники уряду Дональда Туска звинуватили Чарнека у проведенні політики, яка суперечить безпековим інтересам Польщі. Сам Туск назвав висловлювання політика «ідіотичними» та охарактеризував боротьбу польських правих сил за найбільш жорстку позицію щодо України як небезпечне «змагання в антиукраїнськості».

    Міністр закордонних справ Радослав Сікорський заявив, що реалізація подібного плану фактично наблизила б Росію до польських кордонів. Міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш також наголосив: ті, хто переконує, що підтримка України шкодить Польщі, насправді діють проти польської безпеки та інтересів НАТО.

    Ще різкіше висловився міністр-координатор польських спеціальних служб Томаш Сємоняк. На його думку, Чарнек почав говорити мовою Кремля, оскільки припинення допомоги Україні відповідає стратегічним інтересам Москви.

    Однак справжнім ударом для Чарнека стала не критика політичних опонентів, а реакція керівництва його власної партії.

    Качинський публічно відмежувався

    Лідер «Права і справедливості» Ярослав Качинський заявив, що військова допомога Україні, включно з підтримкою через механізми Європейського Союзу, є безумовно необхідною. За його словами, це питання безпосередньо пов’язане з польськими державними інтересами та національною безпекою.

    Качинський також повідомив, що висловлювання Чарнека окремо розгляне керівництво партії. Таким чином, він не лише дистанціювався від заяви свого кандидата на посаду прем’єра, а й фактично визнав, що між позиціями провідних представників «ПіС» виникла серйозна суперечність.

    Пізніше представники партії намагалися применшити масштаб конфлікту. У «ПіС» стверджували, що ситуацію вже з’ясовано і відкритого спору між Качинським та Чарнеком нібито немає. Сам Чарнек заявив, що ніколи не заперечував стратегічної зацікавленості Польщі у перемозі України над Росією. Водночас він не відмовився від ідеї зупинки європейського фінансування української зброї і запевнив, що готовий повторити свої слова.

    Така позиція створила для партії ще одну проблему. З одного боку, Качинський підтвердив необхідність військової допомоги Україні. З іншого — офіційний кандидат «ПіС» у прем’єри продовжив просувати протилежну пропозицію.

    Лідер «Конфедерації» Славомір Менцен використав цей конфлікт, щоб поставити під сумнів політичну самостійність Чарнека. Він іронічно заявив, що кандидат від «ПіС» може самостійно вирішувати хіба що, яке вино — біле чи червоне — пити на офіційних прийомах, тоді як справжні рішення все одно ухвалює Качинський.

    Моравецький пішов проти Чарнека

    Скандал дозволив відкрито виступити колишньому прем’єр-міністру Польщі Матеушу Моравецькому, який тривалий час конкурує з Чарнеком за вплив у «Праві і справедливості».

    Моравецький наголосив, що Польща підтримувала Україну не через наївність і не в очікуванні вдячності, а виходячи з холодного геополітичного розрахунку. За його словами, в інтересах Варшави, щоб між Польщею та Росією існувала держава, здатна стримувати російський імперіалізм. Тому Україна має продовжувати захищатися, зокрема за кошти Європейського Союзу.

    Експрем’єр також публічно застеріг свою партію від копіювання риторики «Конфедерації» та ультраправого середовища Гжегожа Брауна. Моравецький заявив, що, говорячи мовою радикальних правих, «ПіС» лише відкриває власним виборцям шлях до відмови від підтримки партії.

    Це стало прямою атакою на стратегію, яку уособлює Чарнек. Його жорстка риторика мала допомогти «ПіС» повернути виборців, що перейшли до «Конфедерації» та ще радикальніших політичних сил. Проте тепер усередині партії побоюються, що така тактика може дати протилежний результат: помірковані прихильники відійдуть, а радикальний електорат усе одно залишиться з оригінальними ультраправими партіями.

    Внутрішня боротьба загрожує розколом

    Суперечка навколо України наклалася на вже наявний конфлікт між різними групами впливу у «ПіС». Навколо Моравецького сформувалося об’єднання «Розвиток Плюс». Конкурентне середовище, пов’язане з Чарнеком та Яцеком Сасіним, створило організацію «Насамперед Польща».

    Керівництво «ПіС» ухвалило рішення заборонити членам партії участь у політичних асоціаціях, фондах та інших подібних структурах. Політикам дали сім днів, щоб припинити таку діяльність. Речник партії Рафал Бохенек підтвердив, що рішення стосується, зокрема, об’єднань Моравецького та Сасіна.

    Представники «Насамперед Польща» погодилися виконати вимогу Качинського. Водночас серед прихильників Моравецького пролунали сигнали, що вони можуть не підкоритися. Польські ЗМІ повідомляли, що після завершення семиденного терміну керівництво «ПіС» може розпочати процедуру виключення непокірних політиків із партії.

    Така ситуація підсилює припущення про можливе створення Моравецьким окремого політичного проєкту. Навіть якщо формального розколу не станеться найближчим часом, боротьба між колишнім прем’єром і кандидатом Качинського вже стала публічною.

    Чи замінять Чарнека

    Польські медіа повідомляють, що восени Чарнек може втратити статус кандидата «Права і справедливості» на посаду прем’єр-міністра. Його слабким місцем називають не лише суперечливі висловлювання, а й обмежену здатність залучати виборців за межами найбільш відданого партійного електорату.

    Серед можливих альтернатив раніше згадували керівника канцелярії президента Польщі Збігнева Богуцького. Качинський підтверджував, що його кандидатуру дійсно розглядали, однак домовленості тоді досягти не вдалося. До ширшого списку потенційних кандидатів також потрапляли Анна Крупка та Тобіаш Бохенський.

    Заміна кандидата не означатиме автоматичного повернення «ПіС» до проукраїнської риторики. Партія зберігає жорсткі претензії до Києва в питаннях історичної пам’яті та європейської інтеграції. Проте скандал навколо Чарнека показав межу, яку навіть значна частина польських консерваторів поки не готова перейти: військову допомогу Україні у «ПіС» усе ще розглядають як інструмент захисту не лише Києва, а й самої Польщі.

    Саме тому спроба Чарнека використати зброю як засіб політичного шантажу перетворилася для нього на серйозну загрозу. Заява, яка мала сподобатися радикальним виборцям, натомість послабила його позиції, загострила внутрішню боротьбу та поставила перед Качинським питання, чи здатен нинішній кандидат привести партію до перемоги на наступних парламентських виборах.

  • Навроцький встановив рекорд довіри в Польщі

    Навроцький встановив рекорд довіри в Польщі

    Президент Польщі Кароль Навроцький очолив рейтинг довіри серед польських політиків із рекордним показником 54,8%, що стало найвищим результатом за весь час проведення подібних соціологічних вимірювань. За даними опитування IBRiS, проведеного на замовлення видання Onet, рівень довіри до нього зріс одразу на 8,4 відсоткового пункта за один місяць, що аналітики називають одним із найрізкіших стрибків у політичних рейтингах останніх років у Польщі.

    Соціологічні дані свідчать, що 23,8% респондентів висловили до президента “однозначну довіру”, тоді як ще 31% заявили, що “скоріше довіряють” йому. Водночас 39,3% опитаних висловили недовіру, а 8,8% не змогли визначитися зі своєю позицією. Попри значну частку критично налаштованих громадян, загальний баланс підтримки виявився позитивним і забезпечив Навроцькому перше місце серед усіх політиків, включених до дослідження.

    Поточний результат польського президента перевищив попередній рекорд, який належав лідеру партії “Польща-2050” Шимон Головня, котрий на піку своєї популярності мав 54,4% довіри. Таким чином, Навроцький встановив нову планку суспільної підтримки в межах польських політичних рейтингів, фактично оновивши історичний максимум цього показника.

    Соціологи та політичні оглядачі звертають увагу, що настільки різке зростання рейтингу може бути пов’язане з низкою політичних рішень і публічних заяв президента у попередні тижні. Зокрема, у польському інформаційному просторі активно обговорюється його рішення щодо відкликання державної відзнаки — ордену Білого орла — врученого президенту України Володимир Зеленський. Хоча офіційно причинно-наслідковий зв’язок між цими подіями та рейтингами не підтверджений, збіг у часі між ухваленням рішення та проведенням опитування (19–21 червня) дозволяє припускати вплив політичного контексту на зміну суспільних настроїв.

    Друге місце в рейтингу довіри посів міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський із результатом 42,6%. Його позиція залишилася відносно стабільною, оскільки зміни у порівнянні з попереднім місяцем становлять лише мінус 0,1 відсоткового пункта. Третю сходинку рейтингу зайняв прем’єр-міністр Дональд Туск, якому довіряють 38,1% опитаних громадян. Попри помірне зростання довіри на 1,5 пункта, рівень недовіри до нього залишається високим і становить 57,6%.

    Далі у списку розташувався спікер Сейму Влодзімеж Чажастий із 36% довіри, за ним — експрем’єр від опозиційної партії “Право і справедливість” Матеуш Моравецький із 35,3%. Обидва політики утримують середні позиції рейтингу, демонструючи відносну стабільність підтримки без різких коливань.

    Водночас помітні зміни зафіксовані у показниках окремих політиків. Мер Варшави Рафал Тшасковський втратив 5,6 відсоткового пункта довіри, опустившись до 32,5%. Такий спад аналітики пов’язують із внутрішніми політичними суперечками та резонансними подіями у міському управлінні, які активно обговорювалися у польських медіа.

    Подібну негативну динаміку показав і один із лідерів ультраправої “Конфедерації” Кшиштоф Босак, рейтинг якого знизився на 5,1 пункта до 29,9%. Натомість інший представник цього політичного спектра Гжегож Браун навпаки продемонстрував суттєве зростання довіри — плюс 7,3 пункта, до рівня 23,7%, що стало одним із найбільш помітних позитивних змін у нижній частині рейтингу.

    У цілому опитування IBRiS фіксує доволі високу динаміку суспільних настроїв у Польщі, де рейтинги провідних політиків змінюються під впливом як внутрішньополітичних подій, так і міжнародного контексту. Результати дослідження також демонструють збереження високого рівня поляризації суспільства, оскільки практично кожен із лідерів рейтингу має значну частку як прихильників, так і критиків.