Gorchitsa.info

Позначка: воєнні злочини

  • Суди над військовими після війни, СЗЧ, злочини та відповідальність за рішення на фронті

    Суди над військовими після війни, СЗЧ, злочини та відповідальність за рішення на фронті

    14 січня 2026 року Михайло Федоров, який ще не вступив на посаду міністра оборони, назвав у Верховній Раді цифру, яка дала уявлення про масштаб однієї з майбутніх проблем України. За його словами, близько 200 тисяч військовослужбовців числилися у СЗЧ. Ця цифра не означає, що після війни 200 тисяч людей одночасно опиняться на лаві підсудних. Статистика правоохоронців рахує не людей, а кримінальні провадження. Одна особа може фігурувати у кількох справах, частина проваджень реєструється до встановлення конкретного підозрюваного, а частина закінчується поверненням військовослужбовця до частини або звільненням від кримінальної відповідальності.

    Але масштаб все одно величезний. Із січня 2022 року по жовтень 2025-го, за відповіддю Офісу Генерального прокурора на запит NV, правоохоронці зареєстрували 255 тисяч проваджень щодо СЗЧ і ще 56,2 тисячі — щодо дезертирства. Разом — 311 327 проваджень. За перші десять місяців 2025 року лише за статтею 407 зареєстрували 162,5 тисячі справ. Підозру отримали близько дев’яти тисяч людей, до суду пішло близько 7,7 тисячі.

    Держава реєструє сотні тисяч порушень, але лише невелика частина перетворюється на повноцінне кримінальне переслідування. Це відбувається не лише тому, що слідство не справляється з обсягом. Під час війни держава використовує кримінальне право інакше, ніж у мирний час. У випадку із СЗЧ їй одночасно потрібно покарати порушення служби та зберегти можливість повернути людину до армії. Тому частина проваджень закінчується не вироком, а поверненням військовослужбовця до підрозділу.

    Але СЗЧ — лише найпомітніша частина майбутнього масиву. Уже зараз українські правоохоронці розслідують злочини військовослужбовців проти цивільних, корупцію, незаконне насильство, зловживання командирів та інші порушення. Після війни до них додадуться справи, які сьогодні неможливо або надто складно розслідувати в повному обсязі.

    Масштаб СЗЧ і дезертирства у кримінальній статистиці

    У 2024 році СЗЧ і дезертирство стали одними з наймасовіших категорій зареєстрованих кримінальних проваджень в Україні. У 2025 році зростання продовжилося. Але сама реєстрація ще нічого не говорить про майбутній вирок. Якщо військовослужбовець залишив частину, командування має повідомити про це. Слідство реєструє провадження та встановлює обставини. Якщо людина повернулася, з’ясовується тривалість відсутності, причини та інші обставини. Якщо вона пішла повторно, з’являються нові епізоди. Якщо людина перебуває в іншій частині або на лікуванні, ситуація може виявитися складнішою, ніж спочатку виглядає у рапорті.

    За таблицею ОГП, яку оприлюднило «Дзеркало тижня», у 2024 році з 66 240 проваджень щодо СЗЧ підозру отримали 7 398 людей. До суду з обвинувальним актом направили 2 147 справ. Ще 3 382 провадження направили до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності. За дезертирством із 23 209 проваджень підозру отримали менше трьох відсотків фігурантів, а до суду потрапило близько 1,4 відсотка.

    Більша частина початкового масиву до обвинувального вироку не доходить. Причина частково в тому, що під час війни держава сама створила механізм, який дозволяє зменшувати кримінальне навантаження за рахунок повернення військовослужбовців до строю. Закон №3902-IX, ухвалений 20 серпня 2024 року, дозволив у певних випадках звільнити від кримінальної відповідальності людину, яка вперше вчинила СЗЧ або дезертирство, добровільно заявила про намір повернутися та отримала письмову згоду командира. Механізм згодом змінювався.

    За словами директора ДБР Олексія Сухачова, з 29 листопада 2024 року по серпень 2025 року до частин повернулися понад 29 тисяч військовослужбовців. Для воєнного часу це має очевидний сенс. Людина, яка повернулася до підрозділу, продовжує виконувати завдання. Людина, яка отримала строк, з армії вибуває. Тому нинішня статистика відображає не лише роботу кримінальної системи. Вона відображає й рішення держави, ухвалене під час війни. У певних випадках повернення військовослужбовця важливіше за покарання. Після завершення бойових дій цей аргумент зміниться. Але це не означає, що всі зареєстровані справи автоматично мають бути доведені до суду.

    Серед них будуть люди, які вчинили один епізод і повернулися. Будуть ті, хто неодноразово залишав частину. Будуть справи, у яких слідство не встановило людину або не змогло зібрати достатніх доказів. І будуть випадки, коли за формальним складом СЗЧ стоять абсолютно різні обставини. Саме тому цифра у 311 тисяч проваджень важлива не як прогноз кількості майбутніх ув’язнених. Вона показує розмір масиву, який державі у будь-якому разі доведеться розібрати.

    Злочини у підрозділах та поза межами військової служби

    Те, що зараз розслідують українські правоохоронці, показує, що майбутня проблема набагато ширша за СЗЧ. Уже сьогодні військовослужбовці стають фігурантами справ про насильство, катування, вбивства, корупцію та зловживання. Причому щодо деяких із них уже є остаточні вироки, а інші лише дійшли до суду.

    Показовий приклад — справа військовослужбовця, який двічі самовільно залишав частину, а після останнього уходу вбив сусіда по гуртожитку. У липні 2026 року, за повідомленням ДБР, Заводський районний суд Запоріжжя засудив його до 11 років позбавлення волі. Вирок набрав законної сили. В одній справі тут опинилися одразу два різні злочини: порушення порядку служби та вбивство, вчинене вже після залишення частини.

    Ще важчий випадок стався у січні 2022 року на території заводу «Південмаш» у Дніпрі. Військовослужбовець строкової служби відкрив вогонь з автомата по співслужбовцях. Загинули п’ятеро людей, серед них одна цивільна, ще п’ятеро дістали поранення. Суд першої інстанції призначив йому довічне ув’язнення, а в листопаді 2025 року Верховний Суд залишив цей вирок без змін.

    Ці справи важливі ще й тому, що дозволяють побачити різницю між злочинами, які лише належить доводити після війни, і тими, де склад злочину встановлюється порівняно прямолінійно. Коли слідство має зброю, записи камер, медичні документи, свідків та інші матеріальні докази, суд може відновити послідовність подій навіть через роки. У справі «Південмашу» це завершилося остаточним вироком.

    Але не кожна справа військовослужбовця виглядає так однозначно. У травні 2026 року ДБР повідомило про підозру військовослужбовцю, який влаштував показове побиття співслужбовця перед строєм. За версією слідства, він намагався встановити серед особового складу власні правила та змусити інших виконувати його вказівки. Після затримання справа продовжила рухатися вже як кримінальне провадження про насильство всередині підрозділу.

    В іншій справі йдеться вже про можливу відповідальність начальників. ДБР направилодо суду обвинувальний акт щодо командира 211-ї понтонно-мостової бригади. Слідство вважає, що він знав про систематичні знущання та катування військовослужбовців з боку підлеглого офіцера, але не вжив необхідних заходів. Тут обвинувачення будується не на тому, що командир сам застосовував насильство. Слідству потрібно довести його обізнаність, повноваження та бездіяльність.

    Окремий масив становлять злочини військовослужбовців проти цивільних. На Прикарпатті до суду направили справу керівника районного ТЦК та трьох його підлеглих: за версією слідства, вони били та принижували військовозобов’язаних. На Одещині ДБР викрило групу працівників районного ТЦК, які били, залякували та незаконно утримували людей, затримано дев’ятьох учасників групи. Окремо генеральний прокурор повідомив, що десятьом військовослужбовцям одного з районних ТЦК Одещини оголошено підозру в незаконному позбавленні волі й катуванні, а ДБР задокументувало 15 таких епізодів.

    Є й випадки, коли смерть людини настає не внаслідок умисного вбивства. ДБРскерувало до суду справу прикордонника, після дій якого загинув чоловік, який намагався незаконно перетнути кордон із Молдовою. Слідство встановило, що у вересні 2025 року після виявлення порушників військовослужбовці застосували зброю, а один із чоловіків загинув. Тепер суду належить визначити, чи були дії прикордонника правомірними в конкретній ситуації та чи не перевищив він свої повноваження.

    Саме такі справи найближчі до тієї проблеми, яка стане помітнішою після завершення війни. Вбивство в гуртожитку або розстріл співслужбовців можна розбирати через конкретні дії та наслідки. Значно складніше буде встановити відповідальність там, де смерть людини стала результатом рішення, ухваленого військовослужбовцем під час операції, за неповної інформації та за наявності загрози для самого підрозділу.

    Українська система вже зараз накопичує практику за всіма цими категоріями. Але післявоєнна проблема полягатиме в тому, що найспірніші справи вимагатимуть відповіді не лише на питання «хто загинув», а й на набагато складніше: «що саме відбувалося в той момент, коли військовослужбовець ухвалював рішення, і що він тоді міг знати про наслідки».

    Судова система у військових кримінальних справах

    Військові суди в Україні були ліквідовані у 2010 році указом №900/2010. Тоді влада пояснювала рішення необхідністю зміцнити незалежність судової системи та привести її до європейських стандартів. Одним з аргументів була й потенційна залежність військового суду від самої армії. Відтоді окремої системи військових судів в Україні немає. Військовослужбовців судять суди загальної юрисдикції. Для значної частини справ це не створює особливої проблеми. Якщо йдеться про розкрадання грошей, підробку документів або корупцію, суду потрібні фінансові документи, накази, листування, експертизи. Військова специфіка тут вторинна. Складнішими стають справи, у яких потрібно оцінити події на передовій.

    Уявімо справу, яка може потрапити до українського суду через кілька років після завершення війни. Командир віддає підрозділу наказ зайняти позицію. Підрозділ зазнає втрат. Після війни родичі загиблих заявляють, що наказ був свідомо необґрунтованим. Командир стверджує, що в момент ухвалення рішення мав інформацію про становище противника і не міг знати, що ситуація зміниться. Суду доведеться встановити не лише те, що люди загинули. Потрібно зрозуміти, що саме знав командир у той момент, які в нього були варіанти, який наказ він віддав і чи був цей наказ настільки неправомірним, щоб говорити про кримінальну відповідальність. Через кілька років зробити це буде складніше, ніж у перші дні після події.

    Україна в цьому відношенні не буде винятком. Після вбивства мирних жителів у Сонгмі під час війни у В’єтнамі американське розслідування призвело до обвинувачень проти кількох військовослужбовців. У підсумку обвинувальний вирок отримав лейтенант Вільям Келлі. Більшість інших фігурантів або були виправдані, або не дійшли до суду. У Хадиті в Іраку після загибелі американського морського піхотинця внаслідок вибуху у 2005 році військовослужбовці вбили 24 цивільних. Кілька людей сталиобвинуваченими, однак більшість обвинувачень згодом було знято. Штаб-сержант Френк Вутеріх визнав провину за менш тяжким обвинуваченням і не отримав тюремного строку.

    У Великій Британії після операцій в Іраку та Афганістані були створені спеціальні структури для розслідування тисяч скарг на дії військовослужбовців. IHAT отрималаблизько 3 400 заяв. Велика кількість розслідувань також не призвела до співставної кількості обвинувальних вироків. Ці приклади показують, що наявність військової прокуратури або спеціалізованого суду сама по собі не вирішує проблему. Найскладніше починається тоді, коли слідству необхідно довести, що конкретне рішення, ухвалене під час бойових дій, було саме злочином.

    Україна зараз обговорює кілька варіантів спеціалізації. Законопроєкт №10301передбачає спеціалізацію суддів з військових кримінальних правопорушень та злочинів проти миру і міжнародного правопорядку. Законопроєкти №13048 та №13048-1пропонують різні моделі військових судів. Вибір між цими моделями означатиме не просто зміну структури судів. Він визначить, хто оцінюватиме дії військовослужбовця, коли обставини бою стануть частиною кримінальної справи. Окремий військовий суд краще знає армію, але виникає питання його незалежності. Звичайний суд далі від командування, але судді може знадобитися додаткова підготовка для оцінки військової ситуації. І ця проблема стає особливо важливою тому, що після війни в судах опиняться не лише справи про СЗЧ.

    Межа між бойовим рішенням і злочином

    Уявімо справу, яка після війни потрапить до українського суду не як історія про вбивство в тилу, а як історія про рішення на передовій. Командир віддав наказ відкрити вогонь по будівлі, з якої, за його даними, коригували вогонь. У будівлі опинилися цивільні. Через кілька років суд знатиме кількість загиблих, стан руїн і, можливо, що розвіддані виявилися неточними. Сам командир у момент наказу цього знати не міг. Саме тут післявоєнна кримінальна оцінка розходиться зі звичайною справою про насильницький злочин. Суд зобов’язаний реконструювати не фінал, а інформаційне поле людини до того, як результат став відомим.

    Міжнародне гуманітарне право прямо вимагає такого підходу. Стаття 51 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій забороняє напад, який, як можна очікувати, спричинить надмірні супутні втрати серед цивільних порівняно з конкретною та безпосередньою військовою перевагою, яку передбачається отримати. Формула побудована на очікуванні та передбаченні, а не на підсумковому рахунку тіл. Стаття 57того самого протоколу зобов’язує тих, хто планує або вирішує здійснити напад, зробити все практично можливе, щоб переконатися, що об’єкт є військовою ціллю, та відмовитися від удару, якщо стає очевидно, що він порушить принцип розрізнення або пропорційності. Держави під час ратифікації протоколу неодноразово фіксували, що командир ухвалює рішення на основі інформації з усіх джерел, розумно доступної у відповідний момент. Це свідома відмова від оцінки заднім числом.

    Український Кримінальний кодекс дає національну рамку тієї самої логіки, але не знімає із суду роботи з її застосування. Стаття 43-1 виключає кримінальну протиправність діяння, вчиненого в умовах воєнного стану або збройного конфлікту та спрямованого на відсіч агресії, якщо немає ознак катувань, заборонених засобів ведення війни або інших порушень законів і звичаїв війни. Норма закриває шлях до автоматичного переслідування за сам факт застосування сили проти агресора. Вона не закриває шлях до відповідальності там, де силу застосовано поза цією рамкою. Стаття 42 визнає непротиправним діяння в умовах виправданого ризику, якщо значущої мети не можна було досягти без ризику і особа обґрунтовано розраховувала, що вжиті заходи є достатніми для відвернення шкоди. Стаття 39 про крайню необхідність вимагає ще жорсткішої перевірки: небезпеку не можна було усунути інакше, а заподіяна шкода не повинна бути умисно більш значною, ніж відвернена.

    Практична межа проходить не між «війною» і «миром», а між кількома юридично різними ситуаціями, які зовні можуть виглядати однаково — як загибель людей. Свідомо злочинний наказ і законний бойовий наказ із тяжкими наслідками розрізняєстаття 41. Законним визнається наказ, відданий уповноваженою особою в належному порядку, у межах повноважень і такий, що не суперечить закону. Відмова виконати явно кримінально протиправний наказ сама по собі не тягне відповідальності. Виконавець явно злочинного наказу відповідає на загальних підставах. Якщо він не усвідомлював і не міг усвідомлювати злочинного характеру наказу, відповідає той, хто його віддав. Це і є юридична розвилка між непокорою за статтями 402–403 та законною відмовою стати співучасником злочину. Суду після війни доведеться встановлювати не лише текст наказу, а й те, наскільки його злочинність була очевидною виконавцю в тій обстановці, з тим обсягом даних, який у нього реально був.

    Умисне вбивство та загибель людей внаслідок бойового рішення розрізняються формою вини та об’єктом рішення. У першому випадку людина спрямовує дію на заподіяння смерті поза межами дозволеного застосування сили. У другому — сила застосовується до військової цілі, а цивільні втрати виникають як супутній ефект. Сам факт наявності загиблих не перетворює друге на перше. Але й посилання на «бойову обстановку» не перетворює перше на друге. Стаття 43-1 прямо виводить за межі імунітету катування та заборонені методи ведення війни. Принцип розрізнення вимагає, щоб удар був спрямований на комбатантів або військові об’єкти, а не на цивільних як таких.

    Військова помилка, прорахунок і кримінальна недбалість теж не збігаються. Помилка — це неправильний висновок за добросовісної роботи з доступною інформацією. Прорахунок — невдалий вибір між кількома допустимими варіантами. Недбалість починається там, де особа зобов’язана була передбачити і могла передбачити істотний ризик, але не вжила заходів, яких від неї вимагали посада, статут та обставини. Командна відповідальність в українському праві тепер існує у двох шарах. Стаття 426карає умисне неприпинення злочину підлеглого та інше умисне невиконання службових обов’язків військовою службовою особою, якщо це спричинило істотну шкоду. Стаття 31-1, внесена у 2024 році, окремо закріплює відповідальність командира за злочини підлеглих за статтями про агресію, воєнні злочини та пов’язані склади, якщо він знав або з урахуванням обставин того часу повинен був і міг знати про злочин чи намір його вчинити та не вжив заходів у межах своїх повноважень. Ключові слова норми — «у той час», «повинен був знати», «міг вжити». Знову оцінка з минулого моменту, а не з післявоєнного архіву.

    Саме тому докази у післявоєнних справах ламатимуться у найслабших місцях бойової реальності. Командир і підлеглі дадуть різні версії: один говоритиме про пряму загрозу, інший — про сумнівний наказ. Частина журналів бойових дій виявиться неповною, радіопереговори — стерті або взагалі не записувалися, свідки — загиблими, зниклими або такими, що перебувають за кордоном. Відновити точну обстановку на конкретній позиції через роки часто буде неможливо. Суд не має права заповнювати ці прогалини здогадкою «раз люди загинули, значить, рішення було злочинним». Тягар доведення складу залишається на стороні обвинувачення. Але суд так само не має права приймати загальну формулу «йшла війна» як алібі. Після війни Україні доведеться розібрати не лише масив проваджень. Їй доведеться вирішити, який саме тест суд застосує до людини, яка ухвалювала рішення в ситуації, де помилка могла коштувати життя, але сама по собі ще не дорівнювала кримінальному діянню.

  • «Давайте будемо відверті»: посол ЄС закликала світ не мовчати після масованої атаки РФ на Київ

    «Давайте будемо відверті»: посол ЄС закликала світ не мовчати після масованої атаки РФ на Київ

    Посол Європейського Союзу в Україні Катаріна Матернова після масованого російського удару по Києву закликала міжнародну спільноту відкрито говорити про вбивства мирних українців та воєнні злочини Росії. Дипломатка наголосила: удари по житлових будинках і дитячих лікарнях не можна сприймати як звичайні бойові дії на фронті.

    Про це Матернова написала у соцмережі X після нічної атаки РФ на українську столицю 20 серпня.

    Дипломатка звернула увагу на масштаб жертв серед цивільного населення та руйнування у Києві. За останніми даними, які з’явилися вже після її заяви, кількість загиблих у столиці зросла щонайменше до 14 людей, близько 40 осіб отримали поранення.

    Матернова закликала союзників України не дозволяти, щоб подібні атаки ставали звичною частиною інформаційного порядку денного.

    Матернова: «Це не війна на фронті»

    Окрему увагу посол ЄС приділила характеру російських ударів. Вона наголосила, що внаслідок нічної атаки були вбиті цивільні, пошкоджені житлові будинки та дитяча лікарня.

    У Солом’янському районі столиці внаслідок удару серйозно постраждала дев’ятиповерхівка. Руйнування зафіксовані на верхніх поверхах будинку.

    Також пошкоджень зазнала дитяча лікарня. За наявною інформацією, діти та медичні працівники в ній не постраждали, а заклад продовжив роботу.

    «Давайте будемо відверті: це не війна на фронті. Солдати не воюють проти солдатів. Росія вбиває цивільних і бомбить житлові будинки та дитячі лікарні», — заявила Матернова.

    Вона закликала міжнародну спільноту «голосно про це говорити» та продовжувати документувати російські атаки, щоб світ пам’ятав про скоєні в Україні воєнні злочини.

    Посол ЄС нагадала про удар по Житомиру

    У своєму зверненні Матернова згадала і події напередодні.

    За її словами, 19 серпня російські війська завдали удару по штабу Національної поліції у Житомирі. Унаслідок атаки, за наведеними дипломаткою даними, загинули троє людей, ще 53 отримали поранення.

    Таким чином, звернення Матернової стосувалося не лише нічної атаки на Київ, а й серії ударів по українських містах, унаслідок яких гинуть та отримують поранення люди.

    Київ атакували ракетами та дронами

    Масований удар по Києву та області у ніч проти 20 серпня тривав майже дев’ять годин.

    Російська армія застосувала ракети різних типів та ударні безпілотники. Повідомлялося, зокрема, про використання балістичних ракет і крилатих ракет «Калібр». У столиці зафіксували пошкодження житлових будинків та цивільної інфраструктури. Окрім житлової дев’ятиповерхівки та дитячої лікарні, пошкоджень зазнав дитячий садок.

    Рятувальники продовжили працювати на місцях ударів, розбираючи завали та обстежуючи пошкоджені будівлі.

    Після атаки виникли проблеми з електропостачанням

    Наслідки удару відчули не лише райони, де були зафіксовані безпосередні руйнування.

    Після нічної атаки частина Києва залишилася без електроенергії. Енергетики розпочали роботи для встановлення масштабів пошкоджень та відновлення електропостачання.

    Проблеми виникли і в Київській області. Зокрема, у Броварах через російську атаку сталася аварія на електромережах. У Борисполі під удар потрапили продовольчі склади та приміщення Червоного Хреста. На місцях виникли пожежі.

  • Башара Асада засудили до страти: історичний вирок у Сирії, який поки неможливо виконати

    Башара Асада засудили до страти: історичний вирок у Сирії, який поки неможливо виконати

    Сирійський суд виніс безпрецедентний смертний вирок поваленому президенту Башару Асаду, його молодшому брату Махеру та одному з найвідоміших силовиків колишнього режиму Атефу Наджибу. Колишнього сирійського лідера заочно визнали винним у навмисних убивствах, катуваннях, незаконних арештах та злочинах проти людяності, скоєних під час майже 14-річної війни в Сирії. Це перший вирок безпосередньо Башару Асаду після падіння його режиму в грудні 2024 року.

    Рішення 11 серпня оголосив Четвертий кримінальний суд у Дамаску. Засідання транслювалося сирійським державним телебаченням, а біля будівлі суду зібралися люди, які чекали на оголошення вердикту. Суд визнав Башара Асада винним, зокрема, у навмисному вбивстві кількох людей і дітей, катуваннях, свавільних затриманнях та злочинах проти людяності. Reuters наголошує, що це перший обвинувальний вирок проти Асада від часу його повалення.

    Суддя Фахр ад-Дін аль-Ар’ян заявив, що Асад використовував державні установи як інструмент для скоєння воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За даними Al Jazeera, суд дійшов висновку, що свідчення підтверджують роль колишнього президента як найвищої посадової особи, яка ухвалювала рішення, а державні структури використовувалися для здійснення репресій.

    Окремий смертний вирок отримав молодший брат Башара — Махер Асад. Він упродовж багатьох років командував 4-ю бронетанковою дивізією сирійської армії — одним із найпотужніших і найвідданіших режиму військових формувань. Правозахисники та сирійська опозиція багато років звинувачували цей підрозділ у жорстоких репресіях, убивствах, катуваннях, незаконному утриманні людей і причетності до торгівлі наркотиками. AP повідомляє, що Махера засудили заочно разом із братом.

    Але найбільш символічною частиною процесу стала справа третього засудженого — Атефа Наджиба, двоюрідного брата Асада по материнській лінії та колишнього начальника політичної безпеки в провінції Дер’а.

    Саме події в Дер’а у 2011 році стали одним із головних тригерів сирійського повстання. Тоді місцеві підлітки написали на шкільній стіні антиурядові гасла. Їх заарештували співробітники силових структур, після чого дітей катували. Жорстоке поводження спричинило масові протести. Влада відповіла силою, а протистояння поступово переросло у війну, яка тривала майже 14 років.

    Наджиба затримали вже після падіння режиму Асада — у січні 2025 року в провінції Латакія. На той момент він став одним із найвищих за рангом представників старої влади, яких вдалося взяти під варту новій сирійській адміністрації.

    Його процес розпочався публічно у квітні цього року. На суді Наджиб перебував у клітці у тюремній формі. Йому інкримінували щонайменше десять злочинів, серед яких убивства, тортури та відповідальність за масові репресії. До справи долучилися десятки потерпілих: Al Jazeera повідомляла про 75 позивачів, які мали свідчити проти колишнього силовика.

    11 серпня Наджиба також засудили до смерті. Суд серед іншого визнав його винним у злочинах проти людяності, умисних убивствах дітей віком до 15 років і катуваннях, що призводили до смерті.

    Саме його присутність у залі суду різко відрізняє справу від вироків братам Асад. Наджиб фізично перебуває під контролем нової сирійської влади, тоді як Башар і Махер Асади залишаються за межами країни.

    Чому Асада зараз не можуть стратити

    Головний «нюанс» історичного вироку полягає саме в місцеперебуванні колишнього президента.

    Башар Асад утік із Дамаска в грудні 2024 року, коли сили повстанців у стрімкому наступі наблизилися до столиці та фактично зруйнували систему влади, яку його родина утримувала понад пів століття. Разом із ним Сирію залишив і Махер. Обидва опинилися в Росії.

    Reuters підтверджує, що Башар Асад зараз перебуває у Москві. Сирійська влада вимагає від Росії передати колишніх керівників для притягнення до відповідальності, однак Москва поки не демонструє готовності це зробити.

    Саме тому вирок Башару та Махеру Асадам був винесений заочно.

    Поки Росія забезпечує їм притулок, сирійські правоохоронні органи фізично не можуть виконати рішення суду. Ситуація може змінитися лише у випадку екстрадиції, добровільного повернення або затримання Асада в іншій країні, готовій передати його сирійській владі.

    Це створює доволі незвичний дипломатичний фон, адже нова влада Сирії одночасно намагається вибудовувати відносини з Москвою. Лише кілька днів тому стало відомо про домовленості щодо майбутнього російських військових баз у Сирії, тоді як питання видачі самого Асада залишається нерозв’язаним.

    Майже 14 років війни і сотні тисяч загиблих

    Башар Асад очолив Сирію у 2000 році після смерті свого батька Хафеза Асада. Так продовжилася династична система правління, започаткована сім’єю Асадів ще у 1970-х роках.

    Найбільша криза його правління почалася у 2011 році на хвилі «Арабської весни». Мирні демонстрації з вимогами політичних реформ і демократизації були жорстко придушені силовиками.

    Протистояння швидко переросло в повномасштабну громадянську війну із залученням десятків угруповань та іноземних держав. Росія та Іран стали ключовими союзниками Дамаска, тоді як опозиційні сили отримували підтримку від інших держав регіону та Заходу.

    За оцінкою AP, конфлікт забрав життя приблизно пів мільйона людей. Мільйони сирійців були змушені залишити свої домівки, а значна частина інфраструктури країни була зруйнована.

    Протягом війни уряд Асада звинувачували у масштабних катуваннях, позасудових убивствах, зникненнях людей, атаках на цивільне населення та інших злочинах. Подібні справи вже розглядалися і за межами Сирії — на основі принципу універсальної юрисдикції.

    Наприклад, у липні 2026 року суд у Відні засудив колишнього керівника сирійської розвідки Халеда аль-Халабі до восьми років ув’язнення за тортури. Суд встановив його відповідальність за насильство над людьми, які перебували в місцях утримання його відомства.

    У Нідерландах у липні іншого колишнього сирійського силовика засудили до 26 років ув’язнення за злочини проти людяності, включно з катуваннями та сексуальним насильством над противниками режиму.

    Тепер ці міжнародні процеси доповнюються судами вже безпосередньо в Сирії.

    Символічна деталь: суддю самого Асад колись засудив до смерті

    Особливо примітною є історія судді Фахр ад-Діна аль-Ар’яна, який оголошував рішення.

    У 2013 році він сам порвав із режимом Асада та публічно заявив про свій перехід на бік опозиції. За це стара сирійська влада заочно засудила його до смертної кари, а його майно було конфісковано. Після падіння режиму аль-Ар’ян повернувся до сирійської судової системи.

    Через 13 років він опинився в абсолютно протилежній ролі — уже як суддя у процесі проти керівників режиму, який колись засудив його самого.

    Ця деталь зробила процес особливо символічним для багатьох сирійців.

    Водночас правозахисники наголошують, що для нової Сирії важливий не лише сам факт притягнення колишніх керівників до відповідальності, а й дотримання належних судових процедур. Масштаб злочинів часів режиму величезний, а перехідне правосуддя потребуватиме розгляду тисяч епізодів і встановлення індивідуальної відповідальності конкретних виконавців та командирів.

    Це лише початок великого процесу

    Вирок 11 серпня має передусім історичне значення. Вперше суд у самій Сирії офіційно визнав Башара Асада винним у злочинах проти людяності та засудив його до найвищої міри покарання.

    Для сотень тисяч сімей загиблих, зниклих безвісти та закатованих це може стати одним із перших формальних рішень, у якому відповідальність покладається безпосередньо на вершину колишньої державної системи.

    Але практичне виконання вироку залишається під великим питанням.

    Атеф Наджиб перебуває в сирійській в’язниці, тоді як Башар і Махер Асади залишаються в Росії. Саме тому сьогоднішнє рішення суду щодо двох братів має насамперед юридичне та політичне значення. Без їхньої видачі Москвою смертний вирок виконати неможливо.

    Нова сирійська влада тим часом продовжує затримувати інших представників старого режиму. Лише кілька днів тому в Лівані був затриманий колишній сирійський генерал Адель Ісса, а влада двох країн почала обговорювати можливість його передачі Сирії для розгляду звинувачень, пов’язаних із періодом правління Асада.

    Тому смертний вирок Башару Асаду — не фінальна крапка в історії сирійської війни. Швидше, це початок нового етапу, на якому Сирія намагається через суди встановити відповідальність за злочини режиму, що визначав життя країни протягом десятиліть.

    І найскладніше питання цього процесу тепер лежить уже не лише в Дамаску. Воно знаходиться в Москві, де засуджений до смерті колишній сирійський президент залишається недосяжним для сирійського правосуддя.

  • Росіяни взяли українського воїна в полон і одразу розстріляли: прокуратура розслідує нову страту

    Росіяни взяли українського воїна в полон і одразу розстріляли: прокуратура розслідує нову страту

    Українські правоохоронці розслідують черговий імовірний воєнний злочин російських військових на Донеччині. За даними слідства, під час штурму українських позицій поблизу населеного пункту Мирне у Волноваському районі російські військовослужбовці захопили в полон бійця Збройних сил України, а після цього розстріляли його. Інцидент стався 22 липня, однак про початок офіційного розслідування прокуратура повідомила 6 серпня.

    За процесуального керівництва Донецької обласної прокуратури відкрито кримінальне провадження за частиною 2 статті 438 Кримінального кодексу України — порушення законів та звичаїв війни, поєднане з умисним вбивством. Досудове розслідування проводить Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях.

    Слідство встановлює точну послідовність подій, підрозділ російської армії, який перебував на цій ділянці фронту, та конкретних військовослужбовців, причетних до вбивства.

    Прокуратура окремо наголосила: страта військового, який склав зброю або іншим чином опинився під владою противника, є грубим порушенням норм міжнародного гуманітарного права.

    Що відомо про розстріл біля Мирного

    За попередньою версією слідства, 22 липня російські війська атакували позиції Сил оборони в районі Мирного.

    Один із українських військовослужбовців під час виконання бойового завдання потрапив у полон.

    Після захоплення його російські військові розстріляли.

    Публічно прокуратура наразі не повідомляла ім’я загиблого, його підрозділ, кількість російських військових, які могли брати участь у злочині, або спосіб, яким правоохоронці отримали докази. Також не повідомляється, чи існує відеозапис самої страти.

    Тому деталі, які не були офіційно підтверджені, залишаються предметом слідства.

    Водночас правоохоронці вже кваліфікували подію як можливий тяжкий воєнний злочин і проводять невідкладні слідчі та розшукові дії.

    Чому військовополоненого категорично заборонено вбивати

    Міжнародне гуманітарне право передбачає чіткий принцип: військовий може бути законною ціллю під час безпосередньої участі у бойових діях, але після здачі в полон його статус принципово змінюється.

    Третя Женевська конвенція вимагає гуманного поводження з військовополоненими. Їх заборонено вбивати, катувати, калічити, залякувати чи піддавати нелюдському поводженню.

    Особливо тяжким порушенням є навмисне вбивство людини, яка вже перебуває під контролем противника і не бере участі у бойових діях.

    Саме тому подібні епізоди в Україні розслідують не як звичайне вбивство, а за статтею про порушення законів та звичаїв війни.

    За частиною 2 статті 438 КК України злочин, якщо він спричинив загибель людини, передбачає тяжке кримінальне покарання. У випадках особливо тяжких воєнних злочинів конкретні виконавці та командири також потенційно можуть нести відповідальність на міжнародному рівні.

    Це далеко не перший подібний випадок

    Розстріл біля Мирного став частиною значно ширшої і вже задокументованої тенденції.

    Моніторингова місія ООН з прав людини ще у лютому 2025 року заявила про різке збільшення кількості повідомлень про страти українських військовослужбовців після захоплення російськими силами.

    Тоді ООН повідомила, що лише від кінця серпня 2024 року зафіксувала 79 таких страт у 24 окремих епізодах. Для перевірки випадків місія аналізувала фото та відео, геолокацію матеріалів і свідчення очевидців.

    Згодом цифра продовжила зростати.

    У звіті ООН за період з грудня 2024-го до кінця травня 2025 року йшлося про достовірні повідомлення щодо щонайменше 35 страт захоплених українських військовослужбовців лише за ці шість місяців.

    У більш детальному документі Управління Верховного комісара ООН з прав людини зазначалося, що загалом від кінця серпня 2024 року до травня 2025-го організація отримала достовірні дані про 106 страчених українських військових після захоплення російськими силами. Значна частина таких випадків була зафіксована на ділянках, де російська армія проводила наступальні операції у Донецькій області та Курській області РФ.

    ООН фіксувала вбивства просто після здачі в полон

    За спостереженнями Моніторингової місії ООН, у багатьох задокументованих випадках українські військові гинули практично одразу після потрапляння під контроль російських підрозділів.

    Свідки розповідали про розстріли беззбройних та поранених військовослужбовців. В окремих випадках відеозаписи самих страт або тіл загиблих публікували російські джерела та Telegram-канали.

    ООН наголошувала, що публічна риторика окремих російських посадовців і військових діячів із закликами не брати українців у полон може створювати атмосферу, у якій такі злочини заохочуються або принаймні толеруються.

    Подальші звіти показали, що проблема не припинилася. У доповіді про ситуацію в Україні за другу половину 2025 року ООН знову повідомила про зростання кількості повідомлень щодо страт українських військових, захоплених російськими силами.

    А в червні 2026 року Моніторингова місія ООН наголосила, що порушення прав військовополонених залишаються однією з найбільш тривожних тенденцій війни.

    Російський полон супроводжується системними тортурами

    Страти на полі бою — лише одна частина проблеми.

    ООН протягом повномасштабної війни систематично документує катування і жорстоке поводження з українськими військовополоненими після їх доставки до місць утримання.

    Звільнені українські військові розповідали правозахисникам про побиття, електричний струм, сексуальне насильство, погрози смертю, недостатнє харчування та ненадання необхідної медичної допомоги.

    У звіті за грудень 2024-го — травень 2025 року ООН назвала застосування катувань та жорстокого поводження з українськими військовополоненими у місцях утримання Російської Федерації широко поширеним і систематичним.

    Схожі свідчення продовжували надходити і від військових, звільнених у 2025 році.

    ООН документувала порушення і з українського боку

    Для повної картини важливо зазначити, що міжнародні спостерігачі документували порушення міжнародного гуманітарного права і з боку українських військових.

    За даними ООН, від лютого 2022 року було верифіковано страти 26 російських військових, які вже не брали участі у бойових діях, зокрема військовополонених. Майже всі такі випадки, за інформацією місії, сталися у 2022 році та на початку 2023-го; ще один підтверджений епізод датували кінцем 2024 року.

    ООН також отримувала від російських полонених повідомлення про жорстоке поводження під час захоплення та транспортування. Водночас міжнародні спостерігачі мали доступ до офіційних українських місць інтернування і зазначали, що умови там загалом відповідали міжнародним стандартам.

    Це уточнення не змінює правової оцінки конкретного вбивства біля Мирного: кожен встановлений випадок страти полоненого має розслідуватися окремо, незалежно від сторони конфлікту.

    Росіян уже судять за розстріли полонених

    Українським правоохоронцям у деяких випадках вдавалося не тільки зафіксувати злочини, а й встановити конкретних підозрюваних.

    СБУ раніше повідомляла про російських військовослужбовців, яких підозрюють у стратах українських полонених. У низці справ ідентифікували підрозділи та окремих виконавців за відео, радіоперехопленнями, показами свідків та іншими матеріалами.

    Однак такі розслідування складні: злочини часто відбуваються безпосередньо в зоні бойових дій або на територіях, до яких українські слідчі не мають доступу.

    Саме тому особливого значення набувають цифрові докази — записи з дронів, відео із телефонів самих російських військових, матеріали з Telegram, супутникові дані та свідчення інших військовослужбовців.

    Що відбуватиметься у справі біля Мирного

    Наразі головне завдання СБУ — встановити конкретний російський підрозділ, який 22 липня штурмував українські позиції в районі Мирного, а після цього ідентифікувати військових, які безпосередньо брали участь у захопленні та розстрілі полоненого.

    Слідство також має визначити командну вертикаль.

    У міжнародному гуманітарному праві відповідальність потенційно може стосуватися не лише безпосереднього виконавця. Командир також може відповідати, якщо знав або мав знати про воєнні злочини підлеглих і не вжив заходів для їх запобігання чи покарання винних.

    Поки що прізвища підозрюваних у цій конкретній справі публічно не названі.

    Водночас сам характер інциденту вже дозволив прокуратурі відкрити провадження за найсерйознішою частиною статті про порушення законів та звичаїв війни.

    Розстріл українського військовополоненого біля Мирного став ще одним епізодом у тенденції, яку міжнародні спостерігачі фіксують уже не перший рік. І якщо слідство підтвердить заявлені обставини, це буде не просто чергова загибель військового на полі бою, а окремий воєнний злочин: боєць уже перебував у полоні, був захищений Женевськими конвенціями і не міг бути законною військовою ціллю.

  • Україна вшановує пам’ять загиблих у російському полоні: сьогодні третя річниця трагедії в Оленівці

    Україна вшановує пам’ять загиблих у російському полоні: сьогодні третя річниця трагедії в Оленівці

    28 липня в Україні вшановують пам’ять військовослужбовців, добровольців і цивільних, які загинули, були закатовані або страчені в російському полоні. Ця пам’ятна дата встановлена для вшанування жертв одного з найжорстокіших воєнних злочинів Росії – масового вбивства українських військовополонених в Оленівці, а також усіх українців, які загинули в неволі після початку російської агресії.

    Саме цього дня українці згадують захисників, які стали жертвами теракту в колишній Волноваській виправній колонії №120 в окупованій Оленівці Донецької області. У ніч із 28 на 29 липня 2022 року в одному з бараків, де утримували українських військовополонених, стався вибух. За офіційними даними, загинули щонайменше 53 українські військовополонені, ще понад 130 отримали поранення. Більшість із них були оборонцями Маріуполя, зокрема військовослужбовцями полку «Азов», які вийшли з території заводу «Азовсталь» за наказом українського військового командування у травні 2022 року.

    Україна від самого початку заявила, що вибух в Оленівці був навмисно організований Росією. За даними українських правоохоронних органів та спецслужб, барак із військовополоненими був підірваний зсередини, а не знищений ударом із зовнішнього боку, як стверджувала російська сторона. До аналогічних висновків дійшли й незалежні міжнародні експерти, які аналізували фото та відеоматеріали з місця трагедії.

    Організація Об’єднаних Націй створила спеціальну місію для встановлення обставин трагедії, однак Росія не надала експертам доступу до місця події та не забезпечила необхідних умов для проведення незалежного розслідування. Через відсутність гарантій безпеки та співпраці з боку РФ місія ООН припинила свою діяльність, так і не отримавши можливості провести повноцінне дослідження.

    Водночас українські правоохоронні органи продовжують документувати обставини злочину. Служба безпеки України та Офіс Генерального прокурора розслідують трагедію в Оленівці як порушення законів і звичаїв війни та умисне вбивство військовополонених. Українська влада наголошує, що цей злочин є грубим порушенням Женевських конвенцій, які гарантують захист осіб, що перебувають у полоні.

    Теракт в Оленівці став одним із найбільших злочинів проти українських військовополонених за час повномасштабної війни. Він викликав широкий міжнародний резонанс, а Україна неодноразово закликала міжнародні організації та партнерів домогтися покарання винних і посилити тиск на Росію за систематичні порушення міжнародного гуманітарного права.

    Пам’ятна дата присвячена не лише жертвам Оленівки. Вона є днем вшанування всіх українських військових, добровольців і цивільних, які загинули, були страчені чи закатовані під час перебування в російському полоні. Від початку повномасштабного вторгнення Україна неодноразово повідомляла про численні факти катувань, жорстокого поводження та порушення прав військовополонених і цивільних заручників, що підтверджуються матеріалами міжнародних правозахисних організацій та моніторингових місій.

    28 липня по всій Україні проходять меморіальні заходи, хвилини мовчання та церемонії покладання квітів на честь загиблих. Родини полонених, військовослужбовці, ветерани та громадські організації згадують тих, хто не повернувся додому, і наголошують на необхідності повернення всіх українців, які досі залишаються в російському полоні.

    Українська влада підкреслює, що злочини проти військовополонених не мають строку давності, а винні у трагедії в Оленівці та інших випадках катувань і страт повинні бути встановлені та притягнуті до відповідальності відповідно до норм міжнародного права.

  • Удар по полігону на Київщині: кількість загиблих зросла до 10, відкрито два кримінальні провадження

    Удар по полігону на Київщині: кількість загиблих зросла до 10, відкрито два кримінальні провадження

    Кількість загиблих унаслідок російського ракетного удару по полігону в Київській області зросла до 10 осіб. Ще близько ста людей отримали поранення. За фактом атаки та можливих порушень під час організації заходу правоохоронці відкрили два кримінальні провадження.

    Про це повідомив генеральний прокурор України Руслан Кравченко.

    За його словами, слідчі встановлюватимуть усі обставини трагедії, зокрема хто ухвалював рішення про проведення заходу на полігоні, хто погоджував місце, час і формат його проведення, які заходи безпеки були передбачені та чи була належним чином оцінена загроза в умовах воєнного стану.

    «Слідство встановить, хто ухвалював рішення про проведення заходу, хто погоджував місце, час і формат його проведення, які заходи безпеки були передбачені та чи були належним чином оцінені ризики в умовах воєнного стану», — заявив Кравченко.

    Генеральний прокурор уточнив, що відкрито два кримінальні провадження. Перше розслідується за статтею 438 Кримінального кодексу України — порушення законів та звичаїв війни (воєнні злочини). Друге — за статтею 367 КК України щодо можливого неналежного виконання службових обов’язків, яке могло призвести до загибелі людей та інших тяжких наслідків.

    За даними слідства, російські війська завдали удару двома балістичними ракетами по полігону в Київській області, де в цей момент перебували представники оборонної промисловості України. Внаслідок атаки є значна кількість жертв і постраждалих.

    Наразі на місці продовжується рятувальна операція. Правоохоронці, рятувальники та інші профільні служби працюють над ліквідацією наслідків удару, встановленням особи кожного загиблого та документуванням чергового воєнного злочину Росії.

  • США оголосили курс на демонтаж МКС: Рубіо пригрозив санкціями навіть союзникам

    США оголосили курс на демонтаж МКС: Рубіо пригрозив санкціями навіть союзникам

    Державний секретар США Марко Рубіо заявив про намір адміністрації президента Дональда Трампа домогтися фактичного демонтажу Міжнародного кримінального суду (МКС). За його словами, Вашингтон використовуватиме весь спектр дипломатичних, економічних та політичних інструментів для боротьби з діяльністю суду, який у Білому домі вважають загрозою національній безпеці США. Одночасно американська влада попередила партнерів і союзників, що підтримка МКС може вплинути на подальше отримання американської допомоги.

    Про це повідомляє CNN.

    Марко Рубіо звинуватив Міжнародний кримінальний суд у використанні міжнародного права як інструменту політичного тиску на Сполучені Штати. За його словами, суд веде боротьбу проти Америки не військовими засобами, а шляхом юридичного переслідування американських громадян.

    «Міжнародний кримінальний суд веде війну проти США не кулями чи ракетами, а силою так званого міжнародного права», – заявив держсекретар.

    У Вашингтоні переконані, що діяльність МКС виходить за межі його міжнародного мандата та становить пряму загрозу американському суверенітету. Саме тому адміністрація Дональда Трампа має намір посилити тиск на міжнародну судову інституцію та обмежити її можливості працювати.

    Конфлікт між США та Міжнародним кримінальним судом триває вже кілька років. Його витоки сягають ще першого президентського терміну Дональда Трампа, коли МКС розпочав розслідування можливих воєнних злочинів американських військових в Афганістані. Відтоді відносини між Вашингтоном і судом залишаються вкрай напруженими.

    Новий етап протистояння передбачає не лише тиск на сам МКС, а й вимоги до інших держав визначитися зі своєю позицією. Представник Державного департаменту США заявив, що країни, які продовжать визнавати юрисдикцію суду щодо американських громадян або співпрацюватимуть із ним у відповідних розслідуваннях, можуть опинитися під особливою увагою Вашингтона.

    За словами американських посадовців, насамперед це стосується держав, які отримують фінансову чи військову допомогу від США, розміщують на своїй території американські військові бази або користуються американськими безпековими гарантіями. Саме такі країни, як заявляє Вашингтон, мають офіційно відмовитися визнавати повноваження Міжнародного кримінального суду щодо переслідування громадян США.

    Фактично адміністрація Дональда Трампа дає зрозуміти, що подальший рівень співпраці зі Сполученими Штатами може залежати від ставлення окремих держав до МКС. Це може зачепити і низку європейських країн, які є учасниками Римського статуту та визнають юрисдикцію суду.

    У своїй статті Марко Рубіо заявив, що Вашингтон готовий послідовно послаблювати діяльність суду доти, доки він не втратить можливість діяти у нинішньому форматі.

    «Використовуючи всі інструменти, що є в розпорядженні нашого уряду, працюючи пліч-о-пліч з кожним союзником, з яким ми можемо мати спільну справу, ми демонтуємо Міжнародний кримінальний суд — цеглинка за цеглиною, якщо це буде необхідно», — написав держсекретар США.

    За інформацією CNN, адміністрація Трампа вже готує комплекс заходів, спрямованих на максимальну ізоляцію МКС. Серед можливих кроків розглядаються запровадження нових економічних санкцій, анулювання американських віз для співробітників суду, заборона на в’їзд до США, фінансові обмеження, а також дипломатичний тиск на країни, які співпрацюють із судом.

    Марко Рубіо також стверджує, що Міжнародний кримінальний суд перетворився на інструмент політичної боротьби проти США. За його словами, діяльність установи підтримують сили, які негативно ставляться до американської зовнішньої політики.

    На думку держсекретаря, на роботу суду значний вплив мають міжнародні неурядові організації, прихильники глобалістських підходів та уряди окремих держав, які критично налаштовані щодо Сполучених Штатів.

    Загострення відносин між Вашингтоном і МКС відбувається на тлі низки резонансних рішень суду останніх років. Окрім розслідування щодо можливих злочинів американських військових в Афганістані, адміністрація Трампа різко критикувала розгляд справ, пов’язаних з ізраїльським прем’єр-міністром Беньяміном Нетаньягу. Саме після цього риторика Білого дому щодо суду стала ще жорсткішою.

    Паралельно Міжнародний кримінальний суд залишається одним із головних міжнародних органів, які розслідують воєнні злочини, скоєні під час російської агресії проти України. Суд видав ордер на арешт президента Росії Володимира Путіна та низки інших російських посадовців, яких підозрюють у незаконній депортації українських дітей та інших воєнних злочинах. У відповідь російська влада відкрила кримінальні справи проти суддів і прокурора МКС та оголосила їх у розшук.

    Україна, своєю чергою, у серпні 2024 року ратифікувала Римський статут, що стало важливим кроком до повноцінної співпраці з Міжнародним кримінальним судом. Наразі юрисдикцію МКС визнають 125 держав світу, які є учасницями Римського статуту.

    Попри різку позицію Вашингтона, більшість держав-учасниць МКС продовжують підтримувати діяльність суду, наголошуючи на його ролі у притягненні до відповідальності осіб, яких підозрюють у геноциді, злочинах проти людяності, воєнних злочинах та злочині агресії.

  • ЄС вдарив санкціями по причетних до катувань українців

    ЄС вдарив санкціями по причетних до катувань українців

    Рада Європейського Союзу запровадила новий пакет санкцій проти 15 фізичних осіб та однієї установи, яких вважають причетними до катувань, жорстокого поводження та порушення прав українських військовополонених і цивільних, незаконно утримуваних на тимчасово окупованих територіях України та в Росії. Нові обмеження стали черговим кроком ЄС у відповідь на численні задокументовані випадки порушення міжнародного гуманітарного права під час російської агресії проти України.

    Про це повідомила Рада ЄС.

    До санкційного списку увійшов перший заступник начальника виправної колонії в окупованій Оленівці Донецької області Дмитро Нєєлов. За даними Євросоюзу, він безпосередньо причетний до катувань, побиття, принижень і жорстокого поводження з українськими військовополоненими та цивільними особами. Крім того, саме його ЄС вважає відповідальним за дії після масової загибелі українських полонених у ніч із 28 на 29 липня 2022 року, коли внаслідок вибуху в колонії загинули десятки українських захисників. Згідно з рішенням Ради ЄС, Нєєлов свідомо затримав евакуацію поранених, що призвело до ще більшої кількості жертв.

    Окрім нього, під санкції потрапили ще кілька керівників та співробітників колонії в Оленівці, яких підозрюють у систематичному принизливому поводженні, фізичному насильстві та жорстокому ставленні до українських полонених.

    Європейський Союз також запровадив обмеження проти начальника охорони виправної колонії №7 у селищі Пакіно Володимирської області Росії Олексія Хавецького. За даними ЄС, саме під його керівництвом у колонії діяла система регулярних знущань над українськими військовополоненими. Колишні бранці повідомляли про застосування електричного струму, систематичні побиття, навмисне голодування, сексуальне насильство, психологічний тиск та інші форми нелюдського поводження. У документі зазначається, що частина таких дій здійснювалася персоналом колонії навмисно з метою приниження людської гідності полонених.

    Під санкції також потрапив співробітник Федеральної служби безпеки Росії Ян Заневський. За інформацією Ради ЄС, він причетний до незаконних затримань цивільного населення на окупованих територіях Херсонської, Запорізької та Миколаївської областей. Його звинувачують у застосуванні фізичного насильства, удушення, жорстоких побиттів та сексуального насильства під час допитів українських цивільних.

    Окремо Євросоюз включив до санкційного списку слідчий ізолятор №2 у російському Таганрозі. За даними ЄС, саме цей заклад став одним із місць систематичного утримання українських військовополонених і цивільних, серед яких були журналісти та жінки. У рішенні наголошується, що застосування катувань у СІЗО мало системний характер і в окремих випадках призводило до смерті ув’язнених.

    Саме в цьому ізоляторі, як зазначає Європейський Союз, після майже року незаконного ув’язнення померла українська журналістка Вікторія Рощина. За наявною інформацією, на її тілі були виявлені численні сліди катувань, що викликало широкий міжнародний резонанс і стало одним із символів жорстокого поводження Росії з незаконно утримуваними українцями.

    Крім цього, за окремим санкційним режимом Рада ЄС внесла до списку ще сімох осіб, які пов’язані з діяльністю виправної колонії №10 у селі Ударний. Під обмеження потрапили начальник установи Олександр Гнутов, п’ятеро його заступників, а також керівниця медичної частини Галина Мокшанова.

    За інформацією Європейського Союзу, саме у цій колонії утримували сотні українських військовополонених і цивільних осіб, вивезених із тимчасово окупованих територій України. Колишні в’язні розповідали про систематичне застосування електроструму, жорстокі побиття, тривале утримання у так званих стресових позах, які призводили до тяжких фізичних ушкоджень, сексуальне насильство, імітацію розстрілів, психологічний тиск та повну відмову у наданні медичної допомоги. За свідченнями постраждалих, цивільних осіб утримували в однакових умовах із військовополоненими без будь-яких судових рішень чи офіційного правового статусу.

    Усі фізичні особи та установа, включені до санкційних списків, підпадають під повне заморожування активів на території Європейського Союзу. Громадянам і компаніям країн ЄС заборонено надавати їм будь-які фінансові ресурси чи економічну підтримку. Крім цього, щодо всіх фігурантів запроваджено заборону на в’їзд до держав-членів Європейського Союзу та транзит через їхню територію.

    У Раді ЄС наголосили, що рішуче засуджують катування, жорстоке поводження та позасудові страти українських військовополонених і цивільних. Брюссель закликав Росію забезпечити безперешкодний доступ міжнародних гуманітарних організацій, зокрема Міжнародного комітету Червоного Хреста, до всіх місць утримання українців. Також Європейський Союз підкреслив необхідність притягнення до відповідальності всіх осіб, винних у серйозних порушеннях міжнародного гуманітарного права та воєнних злочинах.

    Нові санкції стали частиною ширшого пакета обмежувальних заходів проти Росії. Крім осіб, причетних до катувань українців, під санкції також потрапили низка російських технологічних компаній, серед яких соціальна мережа VK та месенджер Max. Водночас глава Російської православної церкви патріарх Кирило, який уже кілька років уникає європейських санкцій через позицію окремих держав-членів, цього разу також не був включений до нового санкційного списку. За інформацією ЗМІ, цьому сприяла позиція Болгарії.

  • Червень став найкривавішим місяцем для цивільних в Україні: ООН заявила про страшний антирекорд

    Червень став найкривавішим місяцем для цивільних в Україні: ООН заявила про страшний антирекорд

    У червні 2026 року в Україні зафіксували новий трагічний антирекорд за кількістю жертв серед цивільного населення. За попередніми даними Управління Верховного комісара ООН з прав людини, лише за один місяць загинули щонайменше 265 мирних жителів, ще 1816 людей отримали поранення. В ООН наголошують: це лише підтверджені випадки, а реальні цифри, ймовірно, значно вищі. Про це під час засідання Ради Безпеки ООН заявила заступниця генерального секретаря ООН з політичних питань і миробудівництва Розмарі ДіКарло.

    За словами ДіКарло, ще у травні 2026 року ООН фіксувала найвищу кількість загиблих і поранених цивільних від початку повномасштабного вторгнення Росії. Тоді, за даними Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, загинули щонайменше 274 цивільні особи, а 1763 були поранені. Загальна кількість жертв у травні стала найвищою з квітня 2022 року.

    Однак попередні дані за червень виявилися ще гіршими за загальною кількістю постраждалих. ДіКарло повідомила, що кількість загиблих і поранених мирних жителів знову зросла, а тривожна тенденція продовжилася вже у липні. За її словами, російські атаки 2, 6 та 8 липня демонструють чітку закономірність: удари завдаються по міських центрах, житловій забудові та районах із великою концентрацією цивільного населення.

    Особливе занепокоєння ООН викликає характер російських ударів. У травневому звіті Моніторингової місії зазначалося, що атаки далекобійною зброєю — ракетами та дронами — стали основною причиною жертв серед цивільних. Вони спричинили 45% усіх втрат серед мирного населення того місяця, причому найбільше постраждали великі міста, зокрема Київ і Дніпро, розташовані далеко від лінії фронту.

    Не менш небезпечною тенденцією стало масове застосування російськими військами дронів малої дальності у прифронтових громадах. У травні такі дрони вбили 64 цивільних і поранили 539 людей — це найвищий показник за весь час повномасштабної війни для цього типу зброї.

    Загалом, за підтвердженими даними ООН, від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну загинули щонайменше 16 402 цивільні особи, серед них 802 дитини. Ще 48 428 мирних жителів отримали поранення, зокрема 2948 дітей. В ООН окремо підкреслюють, що ці цифри не є остаточними, оскільки йдеться лише про випадки, які вдалося перевірити за стандартами організації. На окупованих територіях і в районах інтенсивних бойових дій реальна кількість жертв може бути значно більшою.

    Постійна представниця Латвії при ООН Саніта Павлюта-Десланде під час засідання навела ще свіжіші дані щодо початку липня. За її словами, лише за перші сім днів місяця російські удари вбили 93 українських цивільних, а понад 500 людей отримали поранення. Вона наголосила, що Україна завдає ударів по військових об’єктах Росії, реалізуючи право на самооборону, тоді як Росія систематично атакує житлові будинки, спальні райони та об’єкти цивільної інфраструктури.

    Дипломатка назвала такі дії Росії «актами відчаю» і символом провальної війни, яка не має перспективи. Вона також закликала партнерів терміново посилити українську протиповітряну оборону, адже саме нестача сучасних систем ППО дозволяє Росії регулярно влаштовувати масовані атаки по містах.

    Питання української ППО стало особливо актуальним після ударів по Києву та області на початку липня. У ніч проти 6 липня Росія здійснила одну з наймасованіших атак, унаслідок якої загинули цивільні, були пошкоджені житлові будинки, інфраструктура та підприємства. Саме після цієї атаки Україна ініціювала термінове засідання Ради Безпеки ООН.

    Розмарі ДіКарло, виступаючи перед Радбезом, закликала до негайного, повного та безумовного припинення вогню. Вона наголосила, що війна не має військового рішення, яке могло б забезпечити справедливий і тривалий мир. За її словами, припинення вогню має стати першим кроком до миру відповідно до Статуту ООН, міжнародного права та резолюцій Генеральної Асамблеї.

    Водночас українські дипломати і союзники Києва наголошують: припинення вогню не може означати замороження війни на умовах агресора. Росія має припинити атаки по цивільних, вивести війська з окупованих територій і понести відповідальність за воєнні злочини.

    Окремо на засіданні згадали, що Росію внесли до так званого «списку ганьби» ООН через убивства та каліцтва українських дітей, а також сексуальне насильство в умовах збройного конфлікту. Цей крок поставив РФ в один ряд із найнебезпечнішими порушниками прав дітей у збройних конфліктах.

    Статистика ООН за травень і червень показує, що 2026 рік стає дедалі небезпечнішим для українських цивільних. Якщо раніше найбільші втрати фіксувалися переважно у прифронтових районах, то тепер під масованими ударами дедалі частіше опиняються великі міста в тилу. Росія комбінує ракети, ударні дрони, керовані авіабомби, FPV-дрони та артилерію, створюючи постійну загрозу для мирного населення.

    Таким чином, червень 2026 року став черговим свідченням того, що Росія продовжує свідомо тероризувати цивільних українців. ООН визнає: підтверджені цифри вже є катастрофічними, але реальний масштаб втрат може бути набагато більшим. Саме тому Київ і партнери знову закликають світ не лише засуджувати атаки, а й терміново надавати Україні більше систем ППО, здатних захистити людей від нових ударів.

  • Мали готуватися до весілля — натомість їх убив російський дрон: трагедія родини з Харківського масиву

    Мали готуватися до весілля — натомість їх убив російський дрон: трагедія родини з Харківського масиву

    Під час масованої російської ракетно-дронової атаки по Києву в ніч на 2 липня загинула ціла родина з приватного будинку на Харківському масиві. Серед 30 жертв російського удару — 23-річний Микита, його мати Тетяна, 15-річна сестра Софія, батько родини та наречена хлопця. До весілля молодої пари залишалися лічені дні.

    Про трагедію розповіла знайома родини, громадська діячка Алла Мельничук. За її словами, сім’я жила у власному будинку в приватному секторі, де колись гралися їхні діти. Вона знала родину багато років — ще з часу, коли її син і Микита ходили до однієї ясельної групи в дитсадку.

    Мельничук згадує, що Микита ще в дитинстві пережив важке випробування. Коли хлопчику було близько трьох років, у нього раптово піднялася температура, а вже за кілька днів лікарі діагностували вроджену пухлину в легенях. Стан дитини стрімко погіршувався, він пережив кому, однак завдяки зусиллям близьких, волонтерів і небайдужих людей вдалося терміново оформити документи, організувати лікування за кордоном і зібрати сотні тисяч євро. Після більш ніж року лікування хлопчик повернувся додому здоровим.

    Саме цей досвід, за словами знайомої родини, згодом вплинув на його мрію. Микита закінчив медичний коледж і хотів стати лікарем, щоб допомагати людям, бо сам колись пройшов через страшну хворобу.

    Його мати Тетяна працювала перукаркою. Друзі описують її як людину з великою душею, яка завжди була готова допомогти іншим. У родині також була молодша донька Софія, якій було 15 років. Усі вони загинули після влучання російського ударного дрона в їхній будинок.

    Особливо болючою цю історію робить те, що Микита мав одружитися після 12 липня. Його наречена тієї ночі залишилася ночувати в будинку родини — і також загинула. “Вони не дожили до весілля лічені дні”, — розповіла Алла Мельничук.

    Масована атака РФ на Київ у ніч проти 2 липня стала однією з найкривавіших для столиці за останній час. За даними ДСНС, загинули 30 людей, ще 99 були поранені. Найбільше руйнувань зафіксували у Дарницькому районі: там пошкоджено дві багатоповерхівки та вісім приватних будинків. Рятувальники працювали на десятках локацій, розбираючи завали після влучань і пожеж.

    За інформацією ДСНС, атака спричинила пожежі та руйнування житлових будинків, цивільної інфраструктури й інших споруд на 40 локаціях столиці. У Дарницькому районі рятувальники продовжували пошукові роботи та розбір конструкцій на кількох місцях ураження.

    Українська влада повідомляла, що Росія застосувала під час цієї атаки майже 500 безпілотників і 74 ракети різних типів. Під ударом опинилися житлові квартали, медичні об’єкти, підприємства та інша цивільна інфраструктура. У столиці 3 липня оголосили День жалоби за загиблими.

    Офіс генерального прокурора та Служба безпеки України розпочали розслідування за фактом атаки. За даними слідства, удар був спрямований по житлових будинках і цивільній інфраструктурі, а не по військових об’єктах. Українська прокуратура кваліфікує такі дії як порушення законів та звичаїв війни.

    Ця атака знову показала, що російський терор б’є не по абстрактній “інфраструктурі”, а по конкретних людях і родинах. У випадку з Микитою та його близькими — по сім’ї, яка пережила хворобу, будувала плани, готувалася до весілля і мала майбутнє. Усе це обірвав російський “Шахед”.