Банки в Україні зобов’язані перевіряти джерела походження коштів клієнтів, аналізувати їхні операції та оцінювати відповідність транзакцій фінансовому профілю. Це прямо передбачено законодавством про фінансовий моніторинг. Одна з ключових норм — частина 7 статті 11 профільного закону: банк має право витребувати документи, а клієнт зобов’язаний їх подати.
Про це розповів адвокат, доктор юридичних наук, голова Ради громадського контролю при Бюро економічної безпеки Яків Воронін.
За його словами, підприємці часто дивуються, чому після подання декларації до податкової служби банк знову просить ті самі документи. Однак податкова і банк виконують різні функції. ДПС перевіряє правильність нарахування податків та відповідність форми декларації, тоді як банк оцінює ризики походження коштів і можливу підозрілість операцій.
Прийняття декларації податковою не означає підтвердження достовірності всіх даних. Камеральна перевірка стосується переважно формальних аспектів, тоді як банк має самостійно переконатися, що кошти клієнта мають законне походження.
Останніми роками банки стали значно обережнішими. Причина — регулярні штрафи з боку Національного банку за порушення правил фінмоніторингу. Деякі фінансові установи вже сплатили десятки мільйонів гривень санкцій. У таких умовах банки схильні діяти максимально обережно, навіть якщо це створює додаткове навантаження на клієнтів.
Водночас повноваження банків не є безмежними. За словами адвоката, фінансові установи можуть вимагати лише ті документи, які необхідні для виконання вимог фінмоніторингу. Наприклад, фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування не зобов’язана вести класичний бухгалтерський облік, тому вимога надати баланс або фінансову звітність може виходити за межі закону.
Також заходи перевірки мають бути пропорційними. Якщо підприємець із невеликим оборотом отримує вимоги, аналогічні великій компанії з мільйонними транзакціями, це може порушувати принцип пропорційності.
Ще одне важливе питання — строки блокування операцій. Банк має право зупинити операцію максимум на два робочі дні. Далі ініціативу може перехопити Держфінмоніторинг — спочатку на сім, а потім на тридцять днів. Подальше блокування можливе лише за рішенням суду. Верховний Суд неодноразово підтверджував, що ці строки є остаточними.
Якщо банк перевищує строки без судового рішення, клієнт має право оскаржити такі дії. Судова практика свідчить, що за процедурних порушень суди дедалі частіше стають на бік підприємців.
Експерт радить не ігнорувати запити банку. Відсутність відповіді майже гарантовано призводить до блокування рахунку. Надавати слід лише ті документи, які запитуються, і в разі неможливості подання певного документа — письмово пояснювати причину з посиланням на норму закону.
У разі блокування рахунку алгоритм дій такий: спочатку письмова претензія до банку, потім скарга до НБУ, і лише після цього — суд. Порушення цієї послідовності може призвести до відмови в розгляді звернення регулятором.
Крім того, інформація про клієнтів, яким відмовлено в обслуговуванні, може передаватися іншим банкам. Це суттєво ускладнює відкриття рахунків у майбутньому.
Національний банк тим часом рекомендує фінансовим установам посилити виявлення компаній-оболонок та операцій із підвищеним ризиком. Регулятор наголошує на необхідності комплексного аналізу діяльності клієнтів, перевірки реальності господарської діяльності та відповідності обсягів операцій задекларованим показникам.
Особливу увагу банки мають приділяти новоствореним ФОП, у яких обсяги операцій за короткий час значно перевищують задекларовані плани або встановлені податковим законодавством ліміти.
Фахівці зазначають: система фінмоніторингу залишається складною і часто незручною для бізнесу. Проте в умовах посиленого регуляторного контролю підприємцям важливо знати свої права й обов’язки та діяти в межах закону, щоб уникнути блокування рахунків і тривалих судових спорів.
