Протягом останнього року українські дипломатичні ініціативи активно спрямовані на втілення “формули миру Зеленського”. Президент України неодноразово наголошував, що лише виконання усіх десяти її пунктів може привести до справедливого миру, інші мирні ініціативи не розглядаються.
Кульмінацією цього процесу стане “Глобальний саміт миру”, який організовується на базі української ініціативи. За його концепцією, лідери десятків країн зберуться, щоб обговорити формулу Зеленського та розробити чіткий план досягнення миру на її основі, який буде поданий для розгляду Москві.
Більше інформації про підготовку до цього заходу, складнощі його організації та очікувані результати саміту, який відбудеться в середині червня у Швейцарії.
Початок переговорів про мирне врегулювання між Україною та Росією наступив миттєво після повномасштабного вторгнення, що відбулося наприкінці лютого 2022 року. Початкові зустрічі делегацій відбулися на території Білорусі, а вже у березні перемовини перейшли до Стамбула. На перший погляд, сторонам вдалося досягти певного прогресу і навіть визначити рамки майбутньої угоди. Однак пізніше контакти між ними зійшли на неблагополучне русло.
Про причини зриву цих перемовин залишається лише припущення. Деякі спостерігачі вказують на розбіжності в баченні принципових пунктів документів, які обговорювалися. Інші зазначають появу інформації про злочини, вчинені російськими військовими під час окупації українських населених пунктів. Також у списку можливих причин – сподівання обох сторін на можливість вирішити конфлікт на полі бою та відсутність гарантій виконання угоди з боку третіх сторін. Взаємна недовіра також відіграла свою роль.
Імовірно, відіграли свою роль у цьому комплекс причин. У будь-якому випадку, вже до літа 2022 року будь-які спроби контакту між Києвом і Москвою зупинилися, і зараз ведуться тільки напівформальні переговори з гуманітарних питань, таких як обмін полоненими та тілами загиблих, а також повернення вивезених з України дітей.
Після того, як переговори між Україною та Росією зазнали невдачі, керівники третіх країн взяли на себе завдання покращити спілкування між українським та російським керівниками.
У червні 2022 року першу спробу зробив президент Індонезії Джоко Відодо, який здійснив маршрут Київ-Москва. Після цього він заявив про передачу якогось повідомлення від Володимира Зеленського до Володимира Путіна і обіцяв продовжувати сприяти спілкуванню між ними.
Відповідь з боку Києва була нервовою. Прес-секретар Зеленського Сергій Никифоров відзначив, що якби президент України мав щось передати своєму російському колегові, він би зробив це під час щоденного телезвернення.
“Не треба брати на себе те, що ти точно не зможеш виконати”, – прокоментував радник керівника Офісу українського президента Михайло Подоляк.
Також, влітку 2022 року, Москва почала активно поширювати повідомлення про свою готовність негайно відновити мирні переговори з Києвом через різні канали комунікації. Про це заявляли не лише Володимир Путін та Сергій Лавров, а й такі посередники, як ексканцлер Німеччини Герхард Шредер чи угорський прем’єр-міністр Віктор Орбан, які мали зв’язки з Кремлем.
У просторі інформаційних потоків з’явилися нові повідомлення про різноманітні “мирні плани” від різних країн та груп держав для України та Росії. Протягом кінця 2022 – початку 2023 року такі ініціативи заявляли Китай, Індонезія, Ватикан, а також група африканських держав під неформальним керівництвом ПАР.
За словами дипломата, який спілкувався з ВВС, у певний момент кількість таких ініціатив досягла десятка, проте багато з них залишалися непублічними, і вважалося, що це спроби “посередництва на користь Росії”.
Проте комунікації з боку Києва викликали певні зауваження. З одного боку, Україна відкидала всі запропоновані “партнерами” плани, а з іншого – висловлювала готовність до переговорів з Росією лише після виведення останнього російського солдата з міжнародно визнаних територій України, включаючи Крим. Така позиція виглядала ультимативно та нереалістично для багатьох зовнішніх спостерігачів.
Указ Володимира Зеленського про заборону будь-яких переговорів з президентом Росії Володимиром Путіним від 30 вересня 2022 року також викликав суперечливі оцінки. Деякі українські коментатори розуміли його як емоційну реакцію на рішення російської влади щодо “приєднання” чотирьох регіонів України до РФ, проте багато зовнішніх спостерігачів сприйняли цей указ як ознаку недоговороздатності та відсутності бажання мирного врегулювання з боку України.
У таких умовах Україні потрібен власний мирний план, який би відобразив українське бачення про завершення війни та зміг би зменшити “міжнародний шум” навколо різноманітних мирних ініціатив.
Упродовж літа 2022 року українські представники розробляли, а восени представили рамкову ініціативу, що отримала назву “Формула миру Зеленського”.
У той час ситуація на воєнному фронті значно ускладнилася для російських військ. У вересні українські війська провели ефективну операцію “Слобожанський наступ”, в результаті якої звільнили значну територію та десятки населених пунктів у Харківській, Донецькій та Луганській областях. Росія була змушена зупинити подальше просування своїх військ лише за допомогою поспішної і непопулярної часткової мобілізації.
На початку листопада Росії довелося прийняти “непросте рішення” – вивести свої війська з Херсона, єдиного міста, захопленого після повномасштабного вторгнення. У той же час, Москва здійснювала масштабні атаки на українську енергетичну інфраструктуру. Ці удари не мали стратегічного значення і, можливо, були спрямовані на підвищення антивоєнних настроїв в Україні, але вони лише зміцнили спротив населення.
Західні експерти називали цю ситуацію стратегічною поразкою для Росії, відзначаючи успіхи України та її військового та політичного лідерства.
Точно в такому контексті, 15 листопада 2022 року, всього через чотири дні після звільнення Херсона, Володимир Зеленський представив “Формулу миру” на саміті “Великої двадцятки” в Індонезії. Він стверджував, що реалізація її десяти пунктів принесе справедливий мир, а також забезпечить адекватне покарання агресора та стримає подібні конфлікти у майбутньому.
Опис “Формули миру Зеленського” включає такі пункти:
- Радіаційна та ядерна безпека.
- Продовольча безпека.
- Енергетична безпека.
- Звільнення всіх полонених і депортованих, включаючи украдених українських дітей.
- Виконання Статуту ООН та відновлення територіальної цілісності України та світового порядку.
- Виведення російських військ і припинення бойових дій.
- Повернення справедливості.
- Протидія екоциду.
- Недопущення ескалації.
- Фіксація закінчення війни.
Багато західних спостерігачів вбачають у цій “українській формулі миру” умови капітуляції Росії. Її реалізація, за їхньою думкою, не залишає Володимиру Путіну можливості вийти з конфлікту, зберігши своє обличчя. Таким чином, план Зеленського вважається нереалістичним.
З іншого боку, для Києва територіальна цілісність України є неприпустимою умовою для будь-яких перемовин з Москвою, оскільки будь-який клаптик землі, під контролем Росії, може стати місцем нової агресії. Для України “справедливий мир” не просто питання торгів і компромісів з агресором, але й про цінності, на яких ґрунтується цивілізований світ. Тому риторика Києва щодо закінчення війни зосереджена на понятті “справедливості”.
Офіційна позиція Заходу полягає в тому, що Київ має самостійно вирішити, коли сідати за стіл переговорів з Москвою і які умови висувати за цим столом. В “мирному плані” Зеленського вони бачать формально озвучену позицію для таких гіпотетичних перемовин. І цю позицію підтримують західні партнери України, які у публічній сфері не можуть дозволити собі нічого іншого.
У першій презентації “формули миру” на саміті “Двадцятки” в Індонезії Володимир Зеленський поділився своїм баченням щодо реалізації її пунктів.
“Ми вже маємо позитивний досвід експортної зернової ініціативи. Як вона працює? Є ООН і дві сторони домовленостей: з одного боку – Україна, Туреччина та ООН, з іншого – Росія, Туреччина та ООН. Подібно до цього може спрацювати виконання кожного з озвучених мною пунктів, де сторонами можуть бути різні держави, які готові взяти на себе лідерство в тому чи іншому питанні”, – пояснював він.
Хоча зараз після виходу Росії з “зернової угоди” та забезпечення Україною “зернового коридору” власними силами, ця аналогія може втратити актуальність, але ці слова демонструють сутність українського плану.
За цим планом партнери Києва можуть самостійно обирати, які саме пункти “формули миру Зеленського” їх цікавлять більше, а які менше чи проблемніші.
За даними ВВС, найменший ентузіазм, особливо серед країн Глобального Півдня, викликають пункти про виведення російських військ з міжнародно визнаної території України та про відновлення справедливості, що, за поглядом Києва, включає створення спецтрибуналу для засудження агресорів.
Алгоритм дій України щодо реалізації “формули миру” складається з трьох рівнів. Перший – регулярні зустрічі команди Андрія Єрмака з послами, акредитованими у Києві. Другий рівень – “саміти” радників лідерів держав. Їх вже було чотири, і на них обговорювалися можливі варіанти реалізації пунктів “формули миру”. Найвищим рівнем цього процесу є “Глобальний саміт миру”, на якому план має бути переданий Росії.
Другий “Глобальний саміт миру” за словами Володимира Зеленського, відбудеться не на європейському континенті. Андрій Єрмак розповів, що на цьому саміті, до якого запросять і росіян, має бути ухвалений міжнародний документ, що зафіксує закінчення війни – виконання останнього, десятого пункту “української формули миру”.
“Для критиків і скептиків дозвольте мені пояснити: проєкт – це не український перелік побажань, а ретельна й докладна пропозиція, яка має величезну легітимність завдяки участі країн усього світу”, – писав у січні цього року про цей документ Андрій Єрмак.
“Це не означає, що Росія прийме цей документ… Але ми говоримо, що цей документ буде представлений переговорниками російській стороні, і ми будемо до другого саміту готові до відповідних дипломатичних кроків… Ми запропонуємо (Путіну) майданчик, на якому він зможе погодитись, що для нього це (війна проти України) було помилкою”, – заявив Зеленський у лютому цього року.
Що буде, якщо Росія відмовиться від реалізації плану, розробленого без її участі? Обізнаний співрозмовник ВВС з української влади відповідає: “В такому разі включатимуться інші країни, які беруть участь у процесі, не тільки Україна”.
Однак про другий саміт миру говорити, очевидно, зарано. Терміни проведення першого – у Києві його називають інаугураційним або установчим – саміт неодноразово переносився. За останній рік як дати саміту називали: липень минулого року, “до кінця осені 2023 року”, “до кінця 2023 року”, 24 лютого 2024 року – день другої річниці повномасштабного вторгнення Росії, “до кінця весни цього року”.
Серед можливих місць для проведення саміту згадувалися Данія, Франція, Італія, Нідерланди та Нью-Йорк.
“Ми не хотіли проводити саміт заради саміту, ми хотіли, щоб він приніс конкретні результати. А по-друге, ми хотіли досягти максимально широкої представленості на ньому країн Глобального Півдня, тому нам потрібен був додатковий час для переконання, для донесення до них свого погляду. Але за дипломатичними мірками все відбувається дуже швидко як для проєкту такого масштабу: менше року тому ми провели першу зустріч радників у Копенгагені, а нині вже готуємо саміт лідерів”, – заявила Дарія Зарівна, яка від самого початку працює над цією темою.
У січні цього року президенти Швейцарії та України домовилися, що установчий “саміт миру”, який відбудеться в Швейцарії. Згодом була оголошена дата та місце цього заходу: він запланований на 15-16 червня цього року на курорті Бюргеншток поблизу Люцерна.
Зараз організація “Глобального саміту миру” стала головним зовнішньополітичним пріоритетом для Офісу президента України. Звінки до швейцарських колег з цього питання відбуваються майже щодня, підтверджує представниця пресслужби, Дарія Зарівна.
Найближчим часом потенційним учасникам саміту будуть розіслані офіційні запрошення.
Навіть такий, здавалося б, протокольний крок, як відправлення запрошень, має велике значення. Склад учасників саміту і рівень представництва на ньому визначатимуть значення та можливі результати заходу.
Представник президента зазначив, що для Києва важливо, щоб держави, які приймуть участь у саміті, були представлені своїми головами.
Організатори врахували цей аспект при визначенні дати саміту. По-перше, він відбудеться через тиждень після виборів до Європейського парламенту, що полегшить політичний тиск на європейських лідерів. По-друге, він припадає на дні, що безпосередньо слідують за самітом “Великої сімки”, що запланований на 13-15 червня в італійській Апулії. Це дозволить зменшити логістичні труднощі для участі лідерів країн “Великої сімки”, зокрема президента США Джо Байдена, присутність якого в Бюргенштоку автоматично надасть “саміту миру” статусу глобальної важливості.
Особливе зацікавлення викликає питання участі представників Росії з БРІКС. Хоча їм будуть відправлені запрошення, але є сумніви, що всі вони приймуть їх.
Досягненням максимуму для організаторів “мирного саміту” був би приїзд до Швейцарії китайського лідера Сі Цзіньпіна. Навіть на певному етапі надії на повноважну участь Китаю у мирній ініціативі Володимира Зеленського виглядали обґрунтованими. Влітку минулого року представник офіційного Пекіна брав участь у зустрічі політичних радників у саудівській Джидді.
“Участь Китаю в саміті в Джидді стала доказом, що ми здатні об’єднувати Захід і Глобальний Південь навколо бачення справедливого миру. Для росіян це було боляче і неочікувано”, – резюмував Андрій Єрмак.
Проте на наступні саміти радників китайці не приїжджали.
Позиція Китаю нині полягає в тому, що Захід має негайно припинити посилати зброю Україні, бойові дії мають заморозитись на нинішній лінії зіткнення, а Київ та Москва мають розпочати мирні переговори. У Києві такий підхід принципово відкидають. “Просте припинення вогню сьогодні було б рівносильним легітимізації захоплення територій Росією і проклало б шлях до ще одного замороженого конфлікту – сценарію, який одночасно є несправедливим, небезпечним і, більше того, нежиттєздатним”, – написав у грудні минулого року у статті для Politico Андрій Єрмак.
Щодо червневого “мирного саміту”, позиція Пекіна не до кінця зрозуміла. З одного боку, у березні цього року посол Китаю у Швейцарії Ван Шітін не виключив участі його країни у цьому заході. З іншого боку, приблизно тоді ж Politico з посиланням на високопоставлені джерела повідомило, що Китай “намагається переконати Європу дозволити Росії сісти за стіл мирних переговорів – можливо, вже у Швейцарії, інакше Пекін ігноруватиме такі зустрічі”.
Офіційно МЗС Китаю заявляє, що Пекін підтримав би “організацію у належний час мирної конференції з рівноправною участю всіх сторін” – слід читати, України і Росії.
Про доцільність конференції, в якій брали б участь і Київ, і Москва, говорять і низка інших держав. У березні цього року на переговорах з Володимиром Зеленським турецький лідер Реджеп Ердоган заявив, що його країна готова “відновити процес переговорів, який раніше відбувся у Стамбулі” – тобто прийняти мирний саміт за участю представників і України, і Росії.
“Ми не бачимо, як можна запрошувати (до переговорів) людей, які все блокують, знищують та вбивають. Ми хочемо отримати результат. Результат – справедливий мир для України. Тому спочатку цивілізовані держави розроблять план, а вже потім залучатимуть представників Росії, які захочуть справедливого миру”, – досить різко відповів на цю пропозицію Володимир Зеленський.
Про необхідність залучення до розмов про мир в Україні Росії говорять і в Європі – причому йдеться не лише про представників Угорщини та Словаччини, які вважаються “троянськими конями Путіна” в Євросоюзі. У січні цього року про те, що “ми маємо знайти той чи інший спосіб залучити Росію” до переговорного процесу, заявив міністр закордонних справ Швейцарії Іньяціо Кассіс. Але тут, швидше, йдеться про далеку перспективу: на червневому саміті представників Росії явно не буде.
Перелік країн, яким будуть надіслані запрошення, не буде оприлюднено. У лютому цього року Андрій Єрмак зазначав, що запрошення будуть надіслані до 160 світових столиць. За даними Bloomberg з початку квітня, у саміті прийматимуть участь “80-100 країн”.
Джерело ВВС в Офісі президента повідомляє, що запрошення будуть надіслані у понад 160 країн, а до Швейцарії приїдуть представники “понад ста держав”.
За словами Дарії Зарівної, організатори не прагнули досягти максимальної кількості учасників через логістичні обмеження приймаючої сторони. “Це величезна задача масштабу, схожа на Генеральну асамблею ООН”, – коментує вона.
Співрозмовники ВВС не виключають, що через обмежені можливості прийому такої кількості високопосадовців деякі учасники приєднаються до заходу в онлайн-форматі.
Остаточний перелік країн-учасниць “саміту миру” може бути оприлюднений лише в день його відкриття.
Такі заходи секретності не дивують тих, хто слідкує за подіями навколо “формули Зеленського”. Так само, не були опубліковані списки учасників самітів радників у Джидді, на Мальті та в Давосі.
Організатори майбутнього “саміту миру” пояснюють, що змушені вживати таких заходів через тиск Росії, яка намагається завадити участі держав, перш за все, з Глобального Півдня, у заходах, організованих українською стороною.
“Багато країн з Глобального Півдня кажуть: ми, звичайно, підтримуємо вас, але ми не хочемо проблем з Росією”, – зауважує співрозмовник з Офісу президента України.
“Ми маємо точну інформацію від розвідки про те, що Росія має плани не просто зірвати саміт миру, а й зменшити кількість учасників заходу та продовжити війну”, – заявив Володимир Зеленський на зустрічі з іноземними та українськими послами у Києві минулого тижня.
Однак публічних коментарів щодо цього ані від Зеленського, ані від іноземних дипломатів не надійшло.
Українські ЗМІ повідомляли, що МЗС Росії проводило бесіди з послами країн Глобального Півдня в Москві, закликаючи їх ігнорувати зустрічі радників по “формулі миру”.
ВВС не може незалежно підтвердити цю інформацію.
Офіційна позиція Москви стосовно червневого “саміту миру” може бути охарактеризована як “агресивний ігнор”. Формально Росія продовжує висловлювати “конструктивну” готовність розпочати переговори з Україною у будь-який момент.
У березні цього року Володимир Путін зазначав, що Росія готова до переговорів, але тільки на реаліях, які склалися, і не готова до базування переговорів на “хотіннях” після вживання психотропних засобів.
Є думки, що список вимог Путіна може бути ще ширшим, включаючи заміну української влади на більш пристосовану до вимог Кремля. В Україні вважають, що метою Росії може бути ліквідація української державності.
Москва відмовляється від участі у швейцарському саміті навіть у випадку, якщо її запросять, називаючи проведення саміту у Швейцарії “безглуздим”.
На майбутній саміт у Швейцарії покладаються великі сподівання, але можливо, завищені, особливо з боку офіційного Києва, що свідчать соціологічні дослідження та висловлення українських політиків.
Оптимізм українських топ-політиків передається громадянам, але чи реалістично очікувати прогресу у вирішенні конфлікту на саміті, де одна з ключових сторін не бере участі?
Експерти радять дивитися на саміт не як на інструмент закінчення війни, а як на форум для формулювання майбутнього світоустрою після конфлікту. Така позиція дозволяє побачити подібності з історичними конференціями, які закладали основи майбутніх міжнародних відносин.
Основне завдання саміту полягає у розробці конкретних пропозицій, які могли б стати основою для майбутніх мирних переговорів. Процес роботи над документом може зайняти багато часу і відбуватися як на самому саміті, так і поза його межами.
Незважаючи на тертя та можливі конфлікти, мета залишається ясною: розробити документ, який був би простим, чітким і не залишав би місця для різних тлумачень, але водночас був би прийнятим як мінімумом всіма зацікавленими сторонами.
За словами співрозмовників ВВС, результат “Глобального саміту миру” визначатимуть події на полі бою на сході та півдні України.
Колишній посол України у США та Росії Володимир Єльченко стверджує, що головним гравцем на переговорах будуть Збройні сили України.
Поки російські війська контролюють ініціативу на лінії зіткнення. Президент України Володимир Зеленський та голова української воєнної розвідки Кирило Буданов попереджають про можливий новий наступ Росії.
Західні ЗМІ гадають, що Володимир Путін може не хотіти змін у своїй політиці стосовно України до американських виборів у листопаді. Але українські чиновники сподіваються на військову допомогу від США та закон про мобілізацію.
Можливе застосування сучасних західних літаків на полі бою до початку саміту також може підсилити позиції України.
Якщо Україна до середини червня продемонструє хоча більш-менші успіхи на полі бою, це може вплинути на підсумковий документ саміту, змусивши дипломатів висловити твердіше позиції проти Росії.
У випадку, якщо ситуація на полі бою не буде сприятливою для України, на саміті можуть закликати до переговорів з Москвою за її умовами, а сам саміт може завершитися без підсумкового документа.
Втім, навіть якщо саміт не призведе до конкретних результатів, це також може бути важливим знаком. Україна не готова до обговорення жодних сценаріїв, які передбачають її поразку, і президент Зеленський впевнено стверджує, що переможе.
