Вівторок, 7 Липня, 2026

Волонтерський рух в Україні: видима та невидима підтримка під час війни

З початком повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року, українське суспільство виявило неймовірну згуртованість, що призвело до стрімкого зростання волонтерства. На тлі героїзму військових, тисячі простих громадян, не отримуючи фінансування з державних коштів, стали основою системи гуманітарної допомоги, логістики та евакуації. Завдяки цим зусиллям вдалося виграти критично важливий час, поки офіційні структури адаптувалися до нових умов.

Тарас Чмут, виконавчий директор фонду «Повернись живим», зауважив, що роль волонтерів не полягала в заміні держави, а в наданні підтримки в ключові моменти. Проте, зважаючи на обсяг необхідних завдань, волонтери фактично стали паралельною системою забезпечення армії. Сергій Притула зазначав, що їхня швидкість реагування на потреби фронту переважала можливості державних структур.

Волонтерські організації демонструють вражаючі результати роботи: фонд «Повернись живим» за 12 років зібрав понад 48 млрд грн і передав Силам оборони 157 тисяч дронів, 5,4 тисячі одиниць ствольної зброї та 2,4 тисячі пікапів. Водночас, за останніми даними, активність у волонтерстві різко зменшилася: у 2022 році вона сягала 74% серед дорослого населення, тоді як у 2023 році цей показник впав до 37%, а до 2026 року прогнозується зниження до 24-27%. Психологічний тягар і втома волонтерів стають очевидними, загрожуючи не лише гуманітарній допомозі, а й тривалій стійкості суспільства.

Перші волонтерські ініціативи з’явилися у 2014 році, коли після Євромайдану та початку війни на Донбасі українські військові опинилися без належного забезпечення. Тоді звичайні громадяни, включаючи вчителів, підприємців та студентів, почали активно залучатися до допомоги армії, створюючи ініціативи на кшталт «Повернись живим» і «Army SOS». Люди організовували евакуацію поранених, збирали кошти та допомагали з медикаментами, а також плели маскувальні сітки, які надходили на фронт.

З початком повномасштабної війни волонтерство в Україні стало масовим явищем. Багато людей відмовлялися від роботи, використовуючи свої заощадження для допомоги. За перші місяці війни волонтери організували евакуацію сотень тисяч цивільних осіб і налагодили доставки гуманітарної допомоги в обложені міста. У відповідь на заклик президента Володимира Зеленського, іноземці з 52 країн стали приєднуватися до боротьби, формуючи міжнародні підрозділи.

Європейський Союз відреагував на цю хвилю солідарності, надавши Україні статус кандидата на вступ до ЄС та запустивши програми допомоги. Тисячі волонтерів в європейських країнах також вирішили підтримати Україну, збираючи допомогу та приймаючи біженців.

Однак за масштабом волонтерства ховаються серйозні проблеми. Постійний режим надзвичайної ситуації призводить до емоційного та фізичного виснаження волонтерів. Психологи відзначають, що волонтери підпадають під вплив вторинної травматизації через постійний контакт із горем і стражданнями. За даними, участь у волонтерстві падає, що може загрожувати стійкості тилу.

У зв’язку з цим Міністерство соціальної політики України розробило Програму розвитку волонтерства до 2030 року, яка передбачає діалог з волонтерами та створення інфраструктури підтримки. Однак для реального ефекту потрібні не лише декларації, але й конкретні заходи, такі як психологічна допомога, страхування волонтерів та програми ротації.

Волонтери стали символом національного опору, продемонструвавши здатність громадянського суспільства швидко реагувати на виклики. Однак сьогодні, коли війна затягується, важливо усвідомлювати, що без системної підтримки цих людей Україна ризикує втратити важливий ресурс — волонтерів, які здатні об'єднувати, швидко приймати рішення та брати на себе відповідальність.

Новини за темою