Білоруський президент Олександр Лукашенко намагається уникнути активної участі у війні, незважаючи на тісну політичну й військову залежність від Росії. За словами українських експертів, останні навчання, в яких брали участь білоруські збройні сили, більше нагадують політичну демонстрацію, аніж реальну підготовку до ядерного конфлікту. Головною метою таких маневрів є психологічний тиск на Захід і спроба утримати Білорусь під впливом Москви, не втягаючи її безпосередньо у конфлікт в Україні.
Іван Ус, головний консультант Національного інституту стратегічних досліджень, підкреслює, що Росія використовує ядерну риторику як засіб політичного шантажу, розраховуючи на те, що згадки про ядерну зброю змушують міжнародних партнерів діяти обережніше. Він зазначає, що спільні навчання Білорусі з Росією мають чіткий геополітичний контекст, створюючи загрози для країн НАТО, зокрема Польщі, Литви та Латвії, що посилює тиск на європейські столиці.
Лукашенко, за оцінками Уса, обирає стратегію обмеженої участі, погоджуючись на спільні навчання, але уникаючи дій, які можуть призвести до фактичного вступу білоруської армії у бойові дії. Експерт зазначає, що Лукашенко усвідомлює ризики, які пов'язані з повною участю Білорусі у війні, як внутрішніми, так і зовнішніми.
Аналітики вважають, що участь Білорусі у ядерних маневрах є вимушеним кроком під тиском Москви, яка прагне поступово інтегрувати білоруські збройні сили. Спільні навчання слугують демонстрацією "єдиного військового простору", однак реального бажання Мінська брати участь у войні наразі не спостерігається.
З особливим акцентом експерти звертають увагу на інформаційно-психологічний аспект навчань. Експерт Іван Ступак зазначає, що Росія сподівається, що демонстрація ядерного потенціалу викличе тривогу в західних країнах. Проте реакція Заходу, що зазвичай обмежується стриманими коментарями або ігноруванням, знижує ефект таких маневрів.
Важливо відзначити, що ці навчання часто плануються завчасно і не є реакцією на поточні події. Їхня мета — продемонструвати внутрішній аудиторії "силу держави", яка, незважаючи на економічні труднощі, продовжує позиціонувати себе як ядерну наддержаву.
Таким чином, ключовим результатом таких навчань стає не військовий, а інформаційний ефект. Кремль намагається підтримувати образ глобальної загрози, тоді як Захід, реагуючи стримано, не піддається на провокації Москви. У результаті, Білорусь продовжує уникати безпосередньої участі у війні, використовуючи участь у навчаннях для політичного маневрування, тоді як Росія намагається розширити свій військовий вплив, використовуючи ядерний фактор як інструмент тиску на міжнародну спільноту.
