Будь-які переговори з Росією без сильної, технологічної та деполітизованої української армії можуть перетворитися на пастку. Таку позицію висловив посол України у Великій Британії та колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний у колонці до 35-річчя Незалежності України. Він пов’язав нинішню велику війну з десятиліттями роззброєння, занепадом оборонної промисловості та надмірною вірою у зовнішні гарантії, а також закликав перетворити воєнний досвід України на нову систему національної та європейської безпеки.
У своєму великому тексті Залужний фактично підбиває підсумок перших 35 років української незалежності й намагається відповісти на питання, чому країна врешті опинилася у найбільшій війні в Європі за десятиліття. На його думку, однією з головних причин стали втрачені можливості після 1991 року. Замість швидкого формування сильних інституцій, економіки, оборонної промисловості, науки й технологічної бази Україна багато років скорочувала військовий потенціал і втрачала стратегічні підприємства.
Ексголовком ставить питання, наскільки виправданими були масове роззброєння, скорочення оборонних видатків і рішення, які послаблювали військовий потенціал молодої держави. Він наголошує: Україна втрачала не лише озброєння, а й заводи, виробничі компетенції, наукові школи та технології. Саме дефіцит такої бази сьогодні ускладнює створення повноцінної власної ракетної та протиракетної галузі.
Окремий акцент Залужний робить на Будапештському меморандумі. На його переконання, головний урок цього документа полягає не просто в історії ядерного роззброєння, а в розумінні того, що безпека держави не може триматися лише на міжнародних запевненнях. Навіть найгучніші політичні гарантії не замінять власної здатності країни чинити опір і вести довготривалу боротьбу, якщо напад усе ж станеться.
Залужний фактично проводить пряму лінію від подій 1990-х до 2014 року. Тоді, за його оцінкою, Україна вперше гостро відчула наслідки попередньої неготовності. Анексія Криму та початок війни на Донбасі змусили суспільство по-справжньому переоцінити роль Збройних сил. Армія почала відновлюватися, а безпека поступово стала однією з головних державних тем.
Однак Мінські домовленості, на думку колишнього головнокомандувача, дали Україні лише обмежений час. Залужний формулює цей урок жорстко: шанс дається один раз. Якщо держава використовує паузу не для фундаментального посилення, а для відкладання проблем, у якийсь момент ці проблеми повертаються вже у формі війни. Саме так він оцінює дипломатичні маневри навколо Росії перед початком повномасштабного вторгнення.
Ця логіка підводить Залужного до одного з найгучніших висновків його колонки — питання нинішніх переговорів із Москвою. Він не стверджує, що дипломатія сама по собі непотрібна. Навпаки, як можливий вихід із війни він згадує припинення вогню. Однак попереджає, що навіть переговорний процес може стати небезпечним, якщо Україна підійде до нього ослабленою.
За його словами, найбільша пастка — це не сам факт переговорів, а слабка, деморалізована та заполітизована армія. Саме вона, в разі провалу домовленостей або нового нападу, може позбавити державу можливості вирватися з небезпечної ситуації. Тобто головною гарантією будь-якого мирного процесу має бути не документ, а здатність України завдати противнику неприйнятної ціни у разі повторної агресії.
Залужний також наголошує, що після 2022 року сама природа війни радикально змінилася. Сучасне поле бою — це вже не тільки танки, артилерія, літаки та ракети. Дедалі більшу роль відіграють безпілотні системи, штучний інтелект, автономне управління, роботизовані комплекси, аналіз величезних масивів даних і стійкий супутниковий зв’язок.
Саме тому Україна, за його словами, фактично стала одним із головних центрів військово-технологічної революції XXI століття. Чотири з половиною роки повномасштабного протистояння з Росією дали ЗСУ досвід ведення масштабної технологічної війни проти чисельно більшого противника — досвід, якого наразі немає навіть у більшості армій НАТО.
Із цього Залужний робить стратегічний висновок: український воєнний досвід не можна втратити після завершення бойових дій. Його необхідно перетворити на доктрину, військові розробки — на потужний сектор економіки, а армію — на постійну систему стримування майбутньої агресії.
Колишній головнокомандувач підкреслює, що для цього недостатньо просто купувати зброю. Справжня система безпеки має починатися значно раніше — з освіти, науки, підготовки інженерів, математиків, фізиків, конструкторів та фахівців із нових технологій. Саме наукова та виробнича спроможність визначатиме, чи зможе Україна самостійно створювати ракети, системи ППО, дрони, роботизовані комплекси й інші засоби війни майбутнього.
Залужний також критично ставиться до спроб замінити справжню державну стратегію красивими інформаційними кампаніями. На його думку, маркетинг чи політичні гасла не здатні компенсувати відсутність системного планування. Потрібні чітка політична мета, науково обґрунтовані рішення та військова стратегія, підпорядкована довгостроковій меті держави.
Водночас він розглядає Україну вже не як буфер між Росією та Заходом, а як одного з потенційних архітекторів нової європейської системи безпеки. За його оцінкою, саме український спротив остаточно показав неспроможність старої концепції «сірих зон», коли країни між Росією та НАТО фактично залишалися в геополітичній невизначеності.
Україна, пише Залужний, уже опинилася в епіцентрі процесу формування нової безпекової архітектури Європи. Її Збройні сили мають унікальний бойовий досвід, а український оборонний сектор випробовує рішення, які згодом можуть визначати розвиток армій усього континенту. Питання, за його словами, лише в тому, чи готові самі європейські держави визнати ці нові реалії та відмовитися від підходів часів холодної війни.
Особливе місце в колонці займає думка про те, що Росія не відмовилася від фундаментального заперечення української незалежності. Поки в Кремлі розпад СРСР сприймають як історичну помилку, Москва, за оцінкою Залужного, не матиме стимулу до справжнього довготривалого компромісу з Україною. Саме тому будь-яка система миру повинна будуватися з урахуванням можливості нової агресії.
Водночас ексголовком переконаний, що Росія не здатна здобути стратегічну перемогу у великій війні. Проте для України цього недостатньо: завдання полягає не лише у виживанні під час нинішнього вторгнення, а й у створенні такої державної системи, яка зробить повторення подібної війни максимально малоймовірним.
Саме тому головною метою найближчих років Залужний називає перетворення отриманого досвіду на довгострокову систему національної безпеки. Йдеться про сильні ЗСУ, власний оборонно-промисловий і науковий потенціал, стійкі державні інституції, підготовлене до спротиву суспільство та місце України в новій архітектурі європейської безпеки.
Фактично головний меседж його колонки зводиться до одного: мир сам по собі не може бути гарантією безпеки. Навіть після припинення вогню Україна не має повторити помилку попередніх десятиліть і почати скорочувати оборону в очікуванні, що нової війни не буде. Навпаки, саме після завершення бойових дій сильна армія, технології та оборонна промисловість мають стати одним із фундаментів держави.
Для Залужного це не лише військова задача. Він говорить про ширшу модель країни, в якій безпека повинна бути пов’язана з економікою, освітою, наукою, технологіями та історичною пам’яттю. Лише тоді, за його логікою, українська незалежність перестане залежати від чергової міжнародної домовленості та стане незворотною реальністю.
