Gorchitsa.info

Позначка: ЄС

  • RDNA, заморожені активи Росії і нова архітектура репарацій без очікування капітуляції агресора

    RDNA, заморожені активи Росії і нова архітектура репарацій без очікування капітуляції агресора

    Вперше після Другої світової війни світ намагається знайти спосіб змусити державу-агресора платити за руйнування ще до завершення війни. Україна першою змусила міжнародні інституції рахувати майбутні репарації, поки війна ще триває. Зазвичай такі підрахунки починалися після підписання перемир’я чи мирного договору. Кожна нова ракета чи артилерійський обстріл змінює суму, яку зрештою доведеться оплачувати.

    Спільна оцінка Світового банку, Європейської комісії, ООН та українського уряду (RDNA) уже перевищує 524 млрд доларів на найближче десятиліття. Якщо перевести цю суму в час, то за нинішнього рівня ВВП України країні знадобилося б кілька років роботи всієї економіки без жодних інших витрат, щоб профінансувати таку суму самостійно. Це більше, ніж сукупний довоєнний ВВП України за два роки, і одна з найбільших програм післявоєнного відновлення з часів Плану Маршалла.

    Такий підхід змінює саму логіку післявоєнної відбудови. Мова йде не про повернення до стану «як було». Йдеться про спробу побудувати економіку та інститути, здатні витримати наступні потрясіння. Водночас між детальною фіксацією втрат і реальним механізмом їх відшкодування залишається фундаментальна прогалина. Міжнародне право вміє документувати збитки з високою точністю. Воно значно гірше справляється з примусом до виплат, коли агресор не капітулював і зберігає контроль над своєю економікою.

    Надприбутки від активів РФ, компромісний механізм репарацій під час війни

    Замороження близько 300 млрд доларів суверенних резервів Центрального банку Росії стало найбільшим блокуванням державних активів у сучасній історії. Близько двох третин цієї суми перебуває в європейських юрисдикціях, насамперед у бельгійському депозитарії Euroclear. Щодня заморожені російські резерви продовжують приносити інвестиційний дохід. Саме ці надприбутки, а не сам капітал, сьогодні вже працюють на підтримку України.

    Жодна країна у XXI столітті ще не намагалася стягнути репарації з ядерної держави, яка не програла війну і не капітулювала. Тому навколо російських активів зараз стільки юридичних спорів.

    Європейський Союз обрав компромісний підхід. Замість прямого зазіхання на основний капітал, Брюссель використовує надприбутки від цих активів. Як зазначила президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн:

    «Сьогодні ми передаємо 1,5 млрд євро доходів від іммобілізованих російських активів на оборону та відновлення України. Немає кращого символу чи використання грошей Кремля, ніж зробити Україну та всю Європу безпечнішим місцем для життя».

    Ці кошти стали фінансовою основою програми Extraordinary Revenue Acceleration (ERA) обсягом 50 млрд доларів, узгодженої країнами G7.

    У межах цієї ініціативи Європейський Союз надає Україні макрофінансову допомогу, яка погашатиметься за рахунок надприбутків від іммобілізованих російських державних активів.

    Лоренс Трайб і колишній президент Світового банку Роберт Зеллік вважають, що грубе порушення Росією норм міжнародного права виправдовує контрзаходи, включаючи використання самих активів. Вони аргументують, що це не просто санкції, а інструмент відновлення справедливості.

    Таким чином, заморожені активи стали не лише фінансовим важелем, але й тестом для міжнародної правової системи: чи здатна вона змусити ядерну державу-агресора платити за агресію ще до її завершення, чи залишиться це питанням політичної волі та прецедентів.

    Чому самих грошей недостатньо, історичні приклади

    Після Першої світової війни репарації з Німеччини (132 млрд золотих марок) не тільки не відновили стабільність у Європі, а й стали одним із факторів економічної кризи та реваншистських настроїв, що призвели до нової війни. Після 1945 року підхід змінився: союзники поєднали часткові репарації з демонтажем промисловості, окупаційним контролем та масовою програмою відновлення (План Маршалла — 13,3 млрд доларів). У подальші роки основний обсяг інвестицій у відновлення Західної Європи забезпечив саме приватний капітал, який повернувся завдяки зниженню безпекових ризиків і відновленню довіри до економіки.

    Яскравим прикладом є Ізраїль. У 1952 році за Люксембурзькою угодою Німеччина виплатила значні кошти молодій державі на абсорбцію сотень тисяч вцілілих після Голокосту та відновлення економіки (державна частина — близько 3 млрд марок, а загальні виплати жертвам Голокосту через різні механізми перевищили 90 млрд доларів). Ці ресурси допомогли побудувати інфраструктуру, житло та промисловість.

    Проте навіть після отримання цих компенсацій країна продовжувала існувати в умовах постійних воєнних загроз протягом десятиліть. Це чітко показало: фінансові репарації здатні відновити економіку, але вони не заміняють надійних механізмів безпеки, військової стійкості та стратегічних союзів.

    Аналогічно, через UNCC (Compensation Commission) після вторгнення Іраку в Кувейт у 1990 році було розглянуто 2,7 млн заяв і виплачено 52,4 млрд доларів. Процес тривав понад 30 років. Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, Ірак саме завершував останні платежі за ту війну.

    Міжнародне право на історичному роздоріжжі

    Після 24 лютого 2022 року світ вперше за багато десятиліть почав серйозно переглядати фундаментальні принципи міжнародного права, які раніше вважалися майже недоторканними.

    Традиційно суверенні резерви центральних банків користувалися одним із найсильніших рівнів міжнародно-правового захисту. Саме тому дискусія про можливість використання заморожених резервів Центрального банку Росії стала безпрецедентною для сучасної міжнародної фінансової системи.

    Після 2022 року ситуація змінилася з кількох причин одночасно. Росія порушила основоположні норми Статуту ООН (заборона застосування сили проти територіальної цілісності держави). Це не просто «звичайна війна», а спроба ліквідувати суверенну державу. Такий рівень порушення створив політичну волю у значної частини міжнародної спільноти шукати нові інструменти тиску.

    Звичайні санкції, хоча й жорсткі, не зупинили війну. Військова допомога Україні дорога і політично складна. Заморожені активи Росії стали одним з небагатьох ресурсів для західних платників податків, які можна було б використати.

    Більшість російських резервів була номінована в доларах, євро та інших західних валютах і зберігалася в західних депозитаріях (Euroclear, Clearstream). Це створило унікальну ситуацію, активи фактично опинилися під контролем Заходу.

    Головні ризики, які бачать на Заході — це довіра до долара та євро як резервних валют. Якщо центральні банки інших країн (Китай, Індія, країни Глобального Півдня, Саудівська Аравія) вирішать, що їхні резерви в західних валютах можуть бути заморожені або конфісковані з політичних мотивів, вони почнуть активно диверсифікувати активи. Це може прискорити процес «дедоларизації», який і так триває повільно.

    Саме тому G7 та ЄС досі не пішли на повну конфіскацію, а обрали більш обережний шлях — використання надприбутків від заморожених активів. Компроміс між бажанням допомогти Україні та страхом зруйнувати основи системи, на якій тримається їхня власна фінансова міць.

    Відновлення після війни та механізм відповідальності агресора

    Репарації завжди здавалися питанням грошей. Але досвід попередніх воєн показує, навіть мільярдні виплати не гарантують ані стабільності, ані справедливості, якщо за ними не стоїть дієва система контролю, безпеки та розвитку.

    Заморожені активи та міжнародна допомога не можуть стати кінцевою відповіддю. Вони лише створюють ресурс. Те, чи перетвориться цей ресурс на реальне відновлення, залежатиме від того, які правила будуть закладені з першого дня: хто ухвалюватиме рішення, як контролюватимуться витрати і чи стане відбудова частиною економічної трансформації, а не просто відновленням зруйнованого.

    Масштаб майбутнього відновлення робить Україну не просто отримувачем міжнародної допомоги, а учасником одного з найбільших економічних експериментів XXI століття. Від того, чи вдасться побудувати прозору систему управління сотнями мільярдів доларів, залежатиме не лише швидкість відбудови, а й довіра світу до самої ідеї репарацій.

    Якщо заморожені російські активи стануть основою нового механізму відповідальності держав агресорів, це створить прецедент, якого раніше не існувало.

    Український досвід матиме значення далеко за межами цієї війни. Якщо світ зможе створити робочий механізм компенсації збитків, це змінить підхід до майбутніх конфліктів. Якщо ні, то міжнародне право знову залишиться системою, яка здатна назвати агресію злочином, але не завжди здатна змусити агресора заплатити за її наслідки.

  • ЄС запровадив санкції проти грузинського НПЗ через переробку російської нафти

    ЄС запровадив санкції проти грузинського НПЗ через переробку російської нафти

    Європейський Союз включив грузинський нафтопереробний завод «Кулеві» до 21-го пакета санкцій проти Росії через переробку російської нафти. Це перший випадок, коли під європейські обмеження потрапила велика грузинська компанія. Про це повідомляє Reuters.

    Рішення було ухвалене в межах нового санкційного пакета, запровадженого у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України. ЄС заборонив здійснювати будь-які фінансові транзакції з підприємством «Кулеві». Водночас санкції набудуть чинності через шість місяців, що залишає компанії час для зміни моделі роботи.

    Нафтопереробний завод, розташований на узбережжі Чорного моря на заході Грузії, опинився в центрі уваги ще восени минулого року. Тоді Reuters повідомило, що російська компанія «Русснефть» розпочала постачання туди сирої нафти, яка надалі перероблялася на підприємстві.

    Компанія Black Sea Petroleum, яка володіє та керує заводом, наразі офіційно не прокоментувала рішення Брюсселя. Водночас Міністерство закордонних справ Грузії висловило стурбованість санкціями та запевнило, що країна вживає всіх необхідних заходів, аби її територія не використовувалася для обходу міжнародних обмежень.

    «Грузія, як і раніше, готова співпрацювати з інституціями Європейського Союзу та надавати їм усю необхідну інформацію», — заявили у грузинському зовнішньополітичному відомстві.

    Раніше цього місяця Black Sea Petroleum повідомила, що вже у серпні-вересні повністю припинить переробку російської нафти та перейде на сировину з Туркменістану і Казахстану. За словами високопосадовця ЄС, Брюссель продовжує консультації з компанією. Якщо підприємство виконає свої зобов’язання та остаточно відмовиться від російської сировини, Єврокомісія може запропонувати державам-членам виключити завод із санкційного списку.

    «Ми дамо їм трохи довіри, але хочемо переконатися, що вони виконають свої обіцянки. Після цього ми зможемо запропонувати Раді виключити їх зі списку», — зазначив представник ЄС.

    Нафтопереробний завод «Кулеві» розпочав роботу у жовтні 2025 року з проєктною потужністю 1,2 млн тонн нафти на рік. За перші шість місяців 2026 року підприємство переробило понад 650 тисяч тонн сировини.

    За даними аналітичного центру CREA, з жовтня 2025 року по травень 2026 року завод отримав шість партій російської сирої нафти. Водночас вироблені нафтопродукти експортувалися до країн Європейського Союзу, зокрема до Іспанії та Болгарії. Також аналітики підрахували, що з лютого 2023 року по лютий 2026 року країни ЄС і США імпортували через порт Кулеві 1,46 млн тонн нафтопродуктів загальною вартістю 811 млн євро.

    Нагадаємо, 23 липня Рада Європейського Союзу офіційно затвердила 21-й пакет санкцій проти Росії. За словами високої представниці ЄС із закордонних справ Каї Каллас, він став найбільшим за останні чотири роки та включає 218 нових санкційних позицій.

  • США вводять нові мита для десятків країн, включно з ЄС

    США вводять нові мита для десятків країн, включно з ЄС

    Сполучені Штати вже сьогодні, 24 липня, запровадять нові імпортні мита для більшості своїх ключових торговельних партнерів. Нові обмеження торкнуться товарів із 60 країн, зокрема держав Європейського Союзу, Японії, Південної Кореї, Швейцарії та Тайваню. Про це повідомляють Bloomberg та Reuters.

    За даними західних видань, адміністрація президента США Дональда Трампа встановить базові ставки мит у розмірі 10% та 12,5%. Однією з офіційних причин такого рішення у Вашингтоні називають недостатнє дотримання окремими країнами міжнародних вимог щодо боротьби з використанням примусової праці у виробництві товарів.

    Як зазначає Reuters, новий пакет мит є черговим кроком адміністрації Трампа у відновленні його передвиборчої економічної стратегії, яка передбачає посилення тарифного захисту американського ринку. Після того як у лютому Верховний суд США визнав незаконними запроваджені у 2025 році так звані «взаємні» мита у розмірі від 10% до 50%, Білий дім тимчасово ввів універсальний тариф у 10% строком на 150 днів.

    Термін дії цього тимчасового механізму завершується 24 липня о 00:01 за східним часом США. Одразу після цього набудуть чинності нові тарифні ставки. Водночас американська влада передбачила перехідний період: товари, які вже перебувають у дорозі до США, не підпадатимуть під нові правила до 28 липня.

    Відповідно до повідомлення, оприлюдненого у Федеральному реєстрі США, для товарів із країн Європейського Союзу та Тайваню мінімальна ставка мита становитиме 10%. Для імпорту з Японії, Швейцарії та Південної Кореї вона буде не нижчою за 12,5%. Саме такі параметри відповідають новим торговельним домовленостям, укладеним між США та цими державами.

    Для десятків інших країн також запроваджується мито у розмірі 12,5%. Водночас для окремих партнерів зроблено винятки. Так, Мексика, Велика Британія, Канада та Індія підпадатимуть під нижчу ставку у 10%, оскільки, за оцінкою американської сторони, ці країни впровадили достатні механізми боротьби з використанням примусової праці у виробничих ланцюгах.

    Запровадження нових тарифів може вплинути на міжнародну торгівлю та вартість широкого спектра імпортної продукції на американському ринку. Водночас адміністрація Трампа розраховує, що посилення митної політики сприятиме підтримці американських виробників та стимулюватиме перенесення виробництва до США.

    Нагадаємо, раніше адміністрація Дональда Трампа заявила про намір оскаржити судове рішення щодо скасування попередніх мит, які Верховний суд визнав незаконними. Крім того, нещодавно президент США оголосив про запровадження 50-відсоткового мита на широкий перелік товарів, що імпортуються з Канади, продовживши курс на жорсткішу торговельну політику.

  • ЄС вдарив санкціями по головному переговірнику Путіна

    ЄС вдарив санкціями по головному переговірнику Путіна

    Європейський Союз у межах 21-го пакета санкцій проти Росії запровадив персональні обмеження щодо помічника російського диктатора Володимира Путіна Володимира Мединського. Саме він неодноразово очолював російську делегацію на переговорах з Україною та вважається однією з ключових фігур кремлівської пропаганди. Про це повідомила пресслужба Європейського Союзу.

    У ЄС зазначили, що Мединський є російським істориком, давнім соратником Путіна та одним із головних ідеологів кремлівської політики. У 2025 році він очолював російську делегацію на переговорах між Україною та Росією в Туреччині, а також неодноразово представляв Москву на міжнародних переговорах щодо війни.

    У поясненні до санкцій Євросоюз наголосив, що Мединський відіграє центральну роль у поширенні російської державної пропаганди. Він є автором підручників, у яких Україна подається як частина так званого «російського світу», відкрито підтримував повномасштабне вторгнення Росії, яке Кремль називає «спеціальною військовою операцією», а також публічно заперечував факти незаконної депортації українських дітей до Росії.

    У Брюсселі підкреслили, що діяльність Мединського сприяє реалізації політики, яка підриває територіальну цілісність, суверенітет і незалежність України, а також створює загрозу її безпеці. Крім того, ЄС вважає, що він бере участь у скоординованих інформаційних кампаніях та маніпуляціях, які перешкоджають роботі міжнародних організацій, що займаються документуванням воєнних злочинів і захистом прав людини.

    До нового санкційного списку також потрапили президент Федерації спортивної боротьби Росії Михайло Маміашвілі та президент Олімпійського комітету РФ Станіслав Поздняков. Європейський Союз вважає, що ці особи підтримують політику Кремля та сприяють її реалізації у своїх сферах діяльності.

    Володимир Мединський уже неодноразово представляв Росію на переговорах із Україною. Зокрема, цього року він входив до складу російської делегації під час переговорного процесу, де привернув увагу численними історичними екскурсами, намагаючись обґрунтувати позицію Кремля через трактування історичних подій. Його заяви неодноразово викликали критику як з боку української сторони, так і міжнародної спільноти.

    Цікаво, що Мединський народився на території сучасної України — на Черкащині. Після переїзду до Росії він побудував політичну кар’єру, став депутатом Державної думи від партії «Єдина Росія», а згодом — помічником президента РФ та одним із головних ідеологів російської державної пропаганди.

    Нагадаємо, 23 липня Європейський Союз остаточно схвалив 21-й пакет санкцій проти Росії. Нові обмеження стосуються як окремих фізичних осіб, так і компаній, причетних до підтримки російської агресії проти України, фінансування війни та поширення кремлівської пропаганди.

  • Іспанія змінила правила для українців: роки тимчасового захисту тепер наближають до постійної резиденції

    Іспанія змінила правила для українців: роки тимчасового захисту тепер наближають до постійної резиденції

    Іспанія внесла важливі зміни до міграційного законодавства, які можуть суттєво вплинути на майбутнє десятків тисяч українців, які перебувають у країні під тимчасовим захистом. Відтепер період проживання за цим статусом офіційно зараховуватиметься до строку легального проживання, необхідного для отримання довгострокової резиденції. Відповідне рішення ухвалило Міністерство соціального забезпечення та міграції Іспанії.

    Нові правила закріплені в інструкціях SEM 2/2026, які були затверджені 22 червня. Документ змінює підхід до обчислення строку легального перебування іноземців у країні та відкриває українцям можливість значно швидше отримати довгостроковий статус резидента.

    Головна новація полягає в тому, що роки, проведені в Іспанії під тимчасовим захистом, тепер офіційно враховуватимуться до п’ятирічного періоду легального проживання, необхідного для оформлення довгострокової резиденції. Раніше цей час фактично не враховувався під час переходу на інші міграційні статуси, тому після отримання нового дозволу люди були змушені починати відлік необхідного строку практично з нуля.

    Завдяки новим правилам українці, які вже кілька років проживають в Іспанії, зможуть використати цей період як частину необхідного стажу для оформлення постійнішого статусу проживання. Це суттєво скорочує шлях до довгострокової резиденції та робить процес інтеграції більш передбачуваним.

    Окрім цього, зміни спрощують процедуру переходу з тимчасового захисту на інші підстави проживання. Українці зможуть подавати документи безпосередньо на території Іспанії без необхідності залишати країну. Це стосується дозволів на проживання, пов’язаних із працевлаштуванням, веденням підприємницької діяльності, навчанням, возз’єднанням із родиною або іншими підставами, передбаченими іспанським міграційним законодавством.

    Інструкції також передбачають можливість оформлення національної довгострокової резиденції за умови виконання всіх вимог законодавства. Таким чином українці отримують більше варіантів для легалізації свого перебування після завершення режиму тимчасового захисту.

    Водночас після отримання нового дозволу на проживання особа повинна буде офіційно відмовитися від статусу тимчасового захисту. Такий механізм передбачений новими правилами, оскільки одночасне користування двома різними міграційними статусами не допускається. Наразі режим тимчасового захисту для українців у країнах Європейського Союзу діє до 4 березня 2027 року.

    Рішення Іспанії стало ще одним кроком до інтеграції українців, які вимушено залишили свої домівки через повномасштабну війну. Після початку російського вторгнення країна прийняла значну кількість громадян України та неодноразово запроваджувала програми підтримки для переселенців.

    Раніше окремі іспанські громади пропонували українцям не лише житло, а й можливості для працевлаштування. Зокрема, невелике селище Аренільяс оголосило про готовність безкоштовно надати житло та роботу тим, хто погодиться переїхати й допомогти розвитку місцевої громади, населення якої становить лише кілька десятків людей.

    Водночас експерти наголошують, що попри нові можливості життя в країнах Європи залишається пов’язаним із низкою викликів. Витрати на проживання, пошук роботи та адаптація до нових умов залишаються актуальними для багатьох українців, які продовжують будувати своє життя за кордоном.

  • Польща вкладає €656 млн у космічний проєкт ЄС

    Польща вкладає €656 млн у космічний проєкт ЄС

    Польща інвестує 656 млн євро у створення європейської супутникової системи безпечного зв’язку IRIS² (Infrastructure for Resilience, Interconnectivity and Security by Satellite), ставши одним із найбільших учасників стратегічної космічної програми Європейського Союзу. Такий внесок становить близько 10% загальної вартості проєкту та дозволяє Варшаві увійти до кола держав, які визначатимуть розвиток нової супутникової інфраструктури ЄС. Про це повідомляє PAP.

    Відповідну угоду було підписано у Варшаві. Завдяки фінансовому внеску Польща працюватиме над реалізацією програми нарівні з Францією, Німеччиною та Італією, які традиційно відіграють провідну роль у європейській космічній галузі. До числа ключових партнерів проєкту також входять Іспанія та Люксембург.

    IRIS² є одним із наймасштабніших технологічних проєктів Європейського Союзу останніх років. Його основна мета — створення власної захищеної супутникової системи зв’язку, яка забезпечить країнам ЄС незалежність від іноземної комерційної інфраструктури та зміцнить безпеку стратегічних комунікацій.

    Проєкт розробляється як відповідь на нові виклики у сфері безпеки, зокрема на гібридні загрози з боку Росії, а також на необхідність зменшення залежності Європи від американських супутникових сервісів, насамперед Starlink. Система має гарантувати стабільний зв’язок навіть під час масштабних кібератак, кризових ситуацій або природних катастроф.

    Однією з ключових особливостей IRIS² стане використання технологій квантового шифрування. Вони забезпечують надзвичайно високий рівень захисту інформації та значно ускладнюють можливість перехоплення або злому каналів зв’язку традиційними методами. Очікується, що така система використовуватиметься як державними установами, так і приватними користувачами, для яких критично важливою є безпека передачі даних.

    Розгортання проєкту відбуватиметься поетапно. Перші елементи супутникової мережі планують ввести в експлуатацію у 2029 році. Повне формування орбітального угруповання очікується у 2031–2032 роках. Загалом система складатиметься із 290 супутників, розміщених на різних орбітах навколо Землі.

    У межах реалізації проєкту в Польщі буде створено власний наземний центр управління системою IRIS². Його інтегрують із державною захищеною мережею GovNet. Це дозволить країні стати одним із регіональних центрів супутникового зв’язку для держав Балтійського регіону та Північної Європи, забезпечуючи функціонування критично важливої цифрової інфраструктури.

    Очікується, що участь у програмі також позитивно вплине на розвиток польської космічної промисловості. За оцінками уряду, майже 400 польських підприємств зможуть долучитися до виконання замовлень у межах проєкту, що сприятиме розвитку високотехнологічного виробництва, створенню нових робочих місць та зміцненню конкурентоспроможності країни у сфері космічних технологій.

    Створення IRIS² є частиною довгострокової стратегії Європейського Союзу щодо зміцнення технологічної автономії та безпеки критичної інфраструктури. Власна супутникова система має забезпечити незалежний захищений зв’язок для урядових структур, військових, служб реагування та комерційних користувачів.

    До програми вже виявила інтерес і Україна, яка подала заявку на участь у проєкті. Водночас питання захисту супутникової інфраструктури набуває дедалі більшого значення на тлі повідомлень про розробку Росією засобів протидії супутниковим системам, зокрема таким, як Starlink, які відіграють важливу роль у забезпеченні зв’язку під час війни в Україні.

  • Німеччина дозволила виробництво ядерного палива за технологіями РФ

    Німеччина дозволила виробництво ядерного палива за технологіями РФ

    У Німеччині офіційно дозволили виробництво ядерного палива за російськими технологіями. Відповідне рішення ухвалило Міністерство довкілля федеральної землі Нижня Саксонія, яке погодило заявку підприємства Advanced Nuclear Fuels (ANF) у місті Лінген. Завод отримав дозвіл виготовляти паливні збірки за ліцензією російської державної корпорації “Росатом”. Про це повідомляє Euronews.

    Advanced Nuclear Fuels є дочірньою компанією французького виробника ядерних технологій Framatome. Завдяки новому дозволу підприємство зможе випускати паливо для реакторів радянського типу, використовуючи російські технологічні рішення. Попри широкомасштабні санкції Європейського Союзу проти Росії, ядерна галузь досі залишається однією з небагатьох сфер, де співпраця між окремими європейськими компаніями та “Росатомом” юридично можлива.

    Йдеться про виробництво шестигранних паливних збірок — спеціалізованих елементів, які використовуються виключно на атомних реакторах радянського проєктування типу ВВЕР. Такі енергоблоки продовжують працювати в низці країн Центральної та Східної Європи, а також у Фінляндії та інших державах, де атомна енергетика історично будувалася за радянськими технологіями.

    Саме залежність частини європейських АЕС від російських паливних технологій залишається однією з головних причин того, що “Росатом” досі не включений до повного пакета санкцій Європейського Союзу. Повна відмова від російського ядерного палива потребує багаторічної підготовки, сертифікації альтернативних виробників, модернізації обладнання та значних фінансових витрат.

    Рішення влади Нижньої Саксонії викликало критику на федеральному рівні. Міністерство довкілля Німеччини виступило проти реалізації проєкту, вважаючи, що співпраця з російською державною корпорацією створює додаткові ризики в умовах війни Росії проти України. У відомстві наголошують, що ядерний сектор також має стати об’єктом загальноєвропейських санкцій.

    Процедура погодження заявки тривала кілька років. За цей час було проведено комплексні технічні перевірки, консультації з федеральними органами влади та залучено незалежних експертів у сфері атомного права. Попри це регіональна влада дійшла висновку, що чинне законодавство не дає юридичних підстав відмовити підприємству у видачі дозволу.

    Міністр довкілля Нижньої Саксонії Крістіан Майєр, який представляє партію “Союз 90/Зелені”, різко розкритикував ухвалене рішення, назвавши його “докорінно неправильним”. На його думку, Росія вже давно використовує енергетичний сектор як інструмент політичного тиску, тому будь-яке поглиблення співпраці з “Росатомом” суперечить інтересам безпеки Європи.

    Проти проєкту також виступили екологічні організації та місцеві активісти. Вони вважають, що допуск російських технологій до стратегічної галузі створює потенційні ризики для національної безпеки Німеччини та посилює економічний вплив Росії на європейський енергетичний сектор.

    Експерти зазначають, що наразі єдиним ефективним механізмом припинення такої співпраці може стати ухвалення окремих санкцій Європейського Союзу щодо російської атомної галузі. Поки таких обмежень немає, “Росатом” продовжує працювати на європейському ринку та брати участь у низці міжнародних енергетичних проєктів.

    Залежність окремих країн Європи від російських ядерних технологій зберігається і в інших проєктах. Зокрема, США раніше надали Угорщині виняток із фінансових санкцій, що дозволило продовжити будівництво енергоблоків АЕС “Пакш II”, яке реалізує “Росатом”. Крім того, російська державна корпорація продовжує постачати ядерне паливо для третього енергоблока словацької АЕС “Моховце”, введеного в експлуатацію у 2023 році, а також надає технічне обслуговування реакторів свого проєктування, зокрема на болгарській АЕС “Козлодуй”.

  • Корупційні ризики післявоєнної реконструкції та історичні уроки контролю над допомогою після війн

    Корупційні ризики післявоєнної реконструкції та історичні уроки контролю над допомогою після війн

    Після війни Україна зіткнеться з викликом, який визначить її майбутнє набагато сильніше, ніж обсяг отриманих репарацій. Йдеться не тільки про покарання тих, хто наживався на державних коштах під час відбудови. Найсерйозніша загроза — поява нової групи впливових людей, які зможуть побудувати свої статки саме на відновленні країни, використовуючи мільярди, що надійдуть від міжнародних партнерів і заморожених російських активів.

    Міжнародний досвід післяконфліктного відновлення — від Іраку до Афганістану — показує, що слабкі інституції, недостатній контроль і корупція можуть призводити до масштабних втрат міжнародної допомоги та істотно знижувати ефективність відбудови. Для України ці ризики особливо високі, адже потреби у відновленні, за оцінкою Світового банку, вже сягають 524 млрд доларів. Величезні гроші, порівнянні з кількома повноцінними державними бюджетами.

    Перемогою стане не кількість гучних арештів і кримінальних справ. Справжнім успіхом буде створення такої системи управління, де чесна робота та прозорі рішення даватимуть більший результат, ніж будь-які схеми. Потрібно зробити так, щоб красти стало важко, ризиковано і економічно невигідно. Без цього навіть масштабна міжнародна допомога ризикує перетворитися на черговий ресурс для збагачення вузького кола осіб.

    Обумовленість міжнародної допомоги та конкретні орієнтири реформ Ukraine Facility

    Мільярди євро міжнародної допомоги надходять уже сьогодні, однак без чіткої прив’язки до результатів реформ існує ризик, що ці кошти будуть використані неефективно, а самі реформи втратять темп після отримання чергових траншів.

    Саме на цьому принципі побудована програма Ukraine Facility обсягом 50 млрд євро на 2024–2027 роки. Її фінансування здійснюється за принципом «гроші в обмін на реформи»: кожен транш залежить від виконання погоджених індикаторів і реформаторських кроків. У своїх оцінках Європейська комісія відзначає прогрес України у впровадженні реформ, водночас наголошуючи на необхідності подальшого зміцнення антикорупційної політики, фінансового контролю, системи державних закупівель і механізмів захисту фінансових інтересів Європейського Союзу. Серед пріоритетів також — розроблення та ухвалення нової Антикорупційної стратегії і Державної антикорупційної програми на 2026–2030 роки.

    Цей підхід суттєво відрізняється від більшості історичних програм післявоєнної допомоги. Якщо План Маршалла чи міжнародні програми відновлення Боснії переважно пов’язували фінансування з макроекономічною стабільністю або загальними інституційними реформами, то Ukraine Facility використовує значно точніший механізм. Виділення коштів напряму залежить від виконання конкретних реформ у сферах боротьби з корупцією, управління державними фінансами та верховенства права. Причому цей механізм працює не після завершення війни, а вже під час повномасштабного конфлікту.

    Попри відчутний прогрес, залишаються й суттєві обмеження. Частина законодавчих змін, необхідних для посилення аудиту використання коштів ЄС та захисту фінансових інтересів Європейського Союзу, досі перебуває на етапі впровадження. Виконання цих реформ залишається важливою умовою подальшої реалізації механізму Ukraine Facility та зміцнення довіри міжнародних партнерів. Європейська комісія наголошує, що Україна має продовжувати системне зміцнення антикорупційної політики та інституцій.

    Для України принцип умовності міжнародної допомоги є не обмеженням, а інструментом прискорення реформ. Саме він стимулює ухвалення рішень, які роками відкладалися: посилення антикорупційної політики, розширення повноважень органів фінансового контролю, зміцнення незалежності антикорупційних інституцій та підвищення прозорості державного управління. А відкритий звіт про виконання кожного індикатора стає не лише умовою отримання коштів, а й механізмом підзвітності перед українським суспільством і міжнародними партнерами.

    Кейси воєнної корупції, які показали межі та можливості системи

    Лише за першу половину 2025 року НАБУ зареєструвало 370 нових кримінальних проваджень, повідомило про підозру 115 особам та забезпечило скерування до суду 69 обвинувальних актів. Але за цією статистикою стоять конкретні історії, які демонструють як можливості, так і обмеження антикорупційної системи України.

    Одним із найрезонансніших епізодів стала справа про розкрадання коштів під час закупівель продуктів харчування для Збройних сил. Слідство встановило схему, за якою окремі постачальники маніпулювали цінами на продукти в межах каталогу, завищуючи вартість найбільш затребуваних позицій і занижуючи ціни на товари, які майже не закуповувалися. Скандал навколо так званих «яєць по 17 гривень» став символом того, наскільки швидко війна може створювати можливості для зловживань навіть у критично важливих закупівлях. Після початку розслідування та суспільного резонансу Міністерство оборони змінило порядок закупівель і запровадило окремі пілотні проєкти.

    Інший показовий кейс стосувався закупівель комплектуючих для динамічного захисту бронетехніки ЗСУ. За даними НАБУ і САП, у 2022 році посадовці державного підприємства організували закупівлю через підконтрольні компанії за майже втричі завищеними цінами. За версією слідства, це завдало державі збитків на понад 102 млн грн. Учасникам схеми повідомили про підозру.

    Не менш показовою стала справа в «Енергоатомі», де детективи НАБУ і прокурори САП викрили схему заволодіння коштами під час закупівлі обладнання для АТ «НАЕК «Енергоатом». За версією слідства, збитки державному підприємству перевищили 170 млн грн. Енергетика залишається одним із найризикованіших секторів не лише через великі бюджети, а й через стратегічне значення для країни. Саме тому будь-які корупційні схеми тут безпосередньо впливають на стійкість держави.

    Ще один напрямок — оборонні закупівлі. У 2025 році міжнародний центр журналістських розслідувань OCCRP оприлюднив матеріали про схему, пов’язану із закупівлями для армії приблизно на 17 млн доларів. Розслідування показало, що навіть під час повномасштабної війни міжнародні журналістські розслідування залишаються одним із важливих інструментів виявлення корупційних ризиків.

    Саме тут проявляється головна відмінність сучасної України від більшості післявоєнних держав XX століття. У Боснії чи Іраку значна частина масштабних схем ставала відомою лише через роки після завершення конфлікту. В Україні ж дедалі більше проваджень відкриваються ще під час війни.

    Втім, головна проблема залишається незмінною. Відкриття кримінального провадження ще не означає вирок. Найскладнішими залишаються саме справи, пов’язані з обороною, енергетикою та майбутньою відбудовою — там, де ставки найвищі, а політичний і фінансовий тиск найбільший. Для міжнародних партнерів це теж принципове питання. Європейський Союз дедалі частіше оцінює не кількість відкритих справ, а те, скільки з них завершуються реальними рішеннями суду та поверненням коштів державі.

    Реформи, які змінили долю цілих країн

    У більшості країн після війни корупція не зникає автоматично. Навпаки, саме період відновлення часто стає моментом, коли формуються нові групи впливу, які отримують контроль над державними коштами, землею та великими інфраструктурними проєктами. Але історія знає і протилежні приклади. Деякі держави використали післякризовий момент не просто для відбудови, а для демонтажу старої системи управління.

    Один із найвідоміших прикладів — Сінгапур. У 1960–1970-х роках країна, яка щойно отримала незалежність, мала типові для багатьох молодих держав проблеми: слабкі інституції, корупцію в держапараті, низькі доходи та залежність від зовнішньої торгівлі. Перший прем’єр-міністр Lee Kuan Yew зробив боротьбу з корупцією не окремою реформою, а фундаментом державної моделі.

    Його підхід був жорстким: чиновник мав отримувати достатньо, щоб держава могла вимагати від нього професійності, але водночас будь-яке зловживання мало каратися незалежно від посади. Лі Куан Ю пояснював цю логіку так: «Якщо ви хочете перемогти корупцію, ви повинні бути готові посадити своїх друзів і родичів». Сенс цієї політики полягав у тому, що антикорупція мала бути не інструментом боротьби з політичними опонентами, а правилом, яке працює проти власної системи.

    Ключову роль отримало Corrupt Practices Investigation Bureau — агентство, яке отримало широкі повноваження щодо розслідувань навіть проти високопоставлених чиновників. Важливо, що Сінгапур не обмежився покараннями. Він змінив саму мотивацію державного апарату: поступово зробив оплату праці державних службовців конкурентною із приватним сектором, де корупція стала не способом заробітку, а ризиком втратити все.

    Схожий процес відбувся і в Південній Кореї. Після Корейської війни країна була однією з найбідніших у світі. На початку 1960-х років її ВВП на душу населення становив менш як 100 доларів США, однак уже за кілька десятиліть Південна Корея перетворилася на одну з провідних технологічних економік світу.

    Колишній президент Південної Кореї Кім Йон Сам після приходу до влади у 1993 році розпочав масштабні реформи державного управління та боротьби з корупцією. Його уряд запровадив систему обов’язкового декларування майна високопосадовців, а також реформу фінансової системи, яка ліквідувала можливість використання анонімних банківських рахунків. Ці кроки суттєво підвищили прозорість державного управління та ускладнили приховування незаконних доходів.

    Досвід Сінгапуру показує, що перемогти корупцію неможливо лише через переслідування окремих людей, потрібно зробити саму систему такою, де корупційна модель перестає бути вигідною. Досвід Південної Кореї показує інше, навіть країна з глибоко вкоріненими зв’язками між політикою і бізнесом може змінитися, якщо реформи стають частиною довгострокової державної стратегії.

    Система контролю за коштами відбудови в режимі реального часу

    Жодна антикорупційна система не працює лише завдяки законам, цифровим платформам чи роботі правоохоронних органів. Навіть найкращі інструменти не здатні самостійно закрити всі ризики. Саме тому країни, які змогли суттєво знизити рівень корупції після криз, будували багаторівневу систему контролю, де державні інституції, громадянське суспільство та міжнародні партнери працювали одночасно.

    В Україні така модель вже формується. Громадська платформа Dozorro здійснює громадський моніторинг закупівель через систему ProZorro, допомагаючи виявляти ризики та порушення у державних тендерах. Transparency International Ukraine, міжнародна мережа журналістів-розслідувачів OCCRP та українські розслідувальні медіа регулярно аналізують закупівлі у сфері оборони та відбудови, тоді як Європейський Союз і міжнародні донори паралельно контролюють використання коштів через механізм Ukraine Facility.

    Попри це, українська система поки що залишається нерівномірною. У сфері оборони значна частина інформації закономірно залишається закритою з міркувань безпеки. Частина законодавчих змін, необхідних для повноцінної взаємодії з OLAF та захисту фінансових інтересів Європейського Союзу, досі не завершена, а далеко не всі резонансні справи швидко доходять до вироків. Контроль за відбудовою дедалі більше перетворюється не на роботу окремого органу, а на систему взаємної перевірки, де державні інституції, громадськість і міжнародні партнери постійно контролюють один одного.

    Колишній Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг неодноразово наголошував:«Ці реформи є необхідними для забезпечення безпеки й добробуту всіх українців, а також для наближення України до НАТО».

    Практична співпраця Альянсу також демонструє цей підхід. Через програму Building Integrity НАТО безпосередньо пов’язує ефективність підтримки з прозорістю управління оборонним сектором.

    Система контролю над грошима відновлення формується прямо зараз. І від того, чи буде вона побудована на прозорості, конкуренції та реальній відповідальності, залежить не тільки ефективність мільярдів, а й геополітична траєкторія України.

  • Туск різко змінив курс: чому Польща за рік до виборів дедалі жорсткіше говорить про Україну

    Туск різко змінив курс: чому Польща за рік до виборів дедалі жорсткіше говорить про Україну

    Ще кілька років тому Дональд Туск був одним із найбільш послідовних прихильників підтримки України серед європейських лідерів. Саме його уряд після повернення до влади наприкінці 2023 року в Києві сприймали як шанс на відновлення стабільних відносин після багаторічного конфлікту з консервативною партією «Право і справедливість» (PiS). Однак літо 2026 року демонструє зовсім іншу картину. Польський прем’єр дедалі частіше робить жорсткі заяви щодо України, говорить про необхідність «доброї волі з боку Києва», підтримує обмеження соціальних пільг для українців, а його уряд дедалі активніше використовує теми історичної пам’яті, міграції та безпеки.

    На перший погляд така трансформація може виглядати несподіваною. Проте якщо розглядати її крізь призму польської внутрішньої політики, стає зрозуміло: головною причиною є не зміна геополітичних орієнтирів Варшави, а початок тривалої парламентської кампанії, яка фактично вже стартувала.

    Чому Польща входить у найважчий політичний цикл

    Парламентські вибори в Польщі мають відбутися восени 2027 року. Попри те, що до них ще більше року, польські партії вже фактично перейшли у передвиборчий режим. Саме цим пояснюється різке загострення політичної боротьби, зміна риторики та дедалі активніше використання теми України у внутрішній дискусії.

    Після перемоги на виборах 2023 року коаліція Дональда Туска обіцяла масштабні реформи, відновлення верховенства права, покращення відносин із Європейським Союзом та модернізацію держави. Частину цих обіцянок вдалося реалізувати, однак багато ключових реформ або затягнулися, або залишилися незавершеними. Додаткові труднощі створило співіснування уряду з президентом Каролем Навроцьким, який представляє правоконсервативний табір і неодноразово демонстрував готовність використовувати президентські повноваження для стримування уряду.

    На цьому тлі польський політичний простір дедалі більше поляризується. До традиційного протистояння між «Громадянською коаліцією» та PiS додалося стрімке зростання популярності ультраправих сил.

    Праві дедалі сильніші

    Останні соціологічні дослідження свідчать, що дедалі більше поляків підтримують сили, які займають жорсткішу позицію щодо міграції, Європейського Союзу та України.

    Насамперед ідеться про «Конфедерацію» та політичне середовище Гжегожа Брауна, які активно використовують антиімміграційну та антиукраїнську риторику. Для цих політичних сил українська тематика стала одним із головних інструментів мобілізації електорату.

    У такій ситуації Дональд Туск опинився перед складним вибором. Якщо залишатися виключно на ліберальних позиціях, частина центристського електорату може перейти до правих партій. Якщо ж частково переймати їхню риторику, можна спробувати зменшити втрати виборців.

    Саме цим багато польських оглядачів пояснюють жорсткі заяви уряду останніх місяців.

    Чому змінилася риторика щодо України

    Показовою стала заява Дональда Туска про те, що добрі польсько-українські відносини відповідають інтересам обох держав, однак вони потребують «доброї волі також із боку Києва». Прем’єр наголосив, що більше не буде ситуації, коли лише Варшава демонструє поступливість.

    Подібні заяви стали суттєво жорсткішими порівняно з риторикою польського уряду 2024–2025 років.

    Йдеться насамперед про кілька чутливих тем:

    • історичну пам’ять;
    • соціальні виплати українським біженцям;
    • медичне забезпечення;
    • аграрні суперечки;
    • питання вступу України до ЄС.

    Водночас навіть за більш жорсткої риторики офіційна Варшава не відмовляється від стратегічної підтримки України у війні проти Росії. Польща залишається одним із ключових логістичних хабів військової допомоги та продовжує співпрацю із союзниками по НАТО.

    Президент Навроцький задає новий політичний тон

    Додатковим фактором стала поява нового президента Польщі Кароля Навроцького.

    Після вступу на посаду він швидко став одним із найпопулярніших польських політиків. Згідно з опитуванням IBRiS, рівень довіри до нього перевищив 54%, що стало рекордним показником. При цьому сам Туск має значно вищий антирейтинг, ніж президент, хоча залишається одним із найвпливовіших політиків країни.

    Навроцький ще під час виборчої кампанії заявляв про намір жорсткіше відстоювати польські інтереси у відносинах з Україною, особливо в історичних питаннях.

    Для уряду це створює додатковий політичний тиск.

    Українське питання стало внутрішньою політикою

    Сьогодні українська тема у Польщі вже давно перестала бути лише питанням зовнішньої політики.

    Вона використовується практично у всіх внутрішніх дискусіях:

    • соціальна політика;
    • медицина;
    • ринок праці;
    • аграрний сектор;
    • бюджет;
    • міграція;
    • історична пам’ять.

    Через це практично будь-яка політична сила вимушена формувати власну позицію щодо України.

    Чи означає це зміну польської політики

    Не зовсім. Попри жорсткі заяви, жодна з основних парламентських партій Польщі не виступає за припинення допомоги Україні у війні.

    Навіть коли між Києвом і Варшавою виникають гострі суперечки, польська влада продовжує підтверджувати підтримку української оборони та членства України у західних безпекових структурах за виконання необхідних умов.

    Фактично нинішня жорсткіша риторика більше стосується двосторонніх політичних відносин і внутрішнього електорального позиціонування, ніж перегляду стратегічного курсу держави.

    Вибори визначатимуть тон до 2027 року

    У найближчі місяці політична конкуренція в Польщі лише посилюватиметься.

    Праві партії намагатимуться показати уряд Туска занадто поступливим щодо України.

    Натомість сам Туск, імовірно, й надалі балансуватиме між стратегічною підтримкою Києва та дедалі жорсткішою риторикою для внутрішньої аудиторії.

    Саме тому українсько-польські відносини, найімовірніше, ще неодноразово переживатимуть періоди політичного загострення. При цьому важливо розрізняти електоральну риторику та реальну державну політику. Попри гострі заяви окремих політиків, Польща залишається одним із ключових союзників України в Європі, а її безпекові інтереси, як і раніше, тісно пов’язані з успішним спротивом України російській агресії. Саме тому нинішня жорсткість Варшави значною мірою є відображенням внутрішньої боротьби за голоси виборців напередодні парламентських виборів, а не свідченням кардинальної зміни стратегічного курсу польської держави.

  • Ватикан готовий стати майданчиком для переговорів: Зеленський зробив важливу заяву після зустрічі з посланцем Папи

    Ватикан готовий стати майданчиком для переговорів: Зеленський зробив важливу заяву після зустрічі з посланцем Папи

    Президент України Володимир Зеленський заявив, що Ватикан готовий прийняти зустріч на рівні світових лідерів, яка могла б стати одним із дипломатичних форматів для наближення справедливого миру в Україні. Про це глава держави повідомив 20 липня після зустрічі із секретарем Святого Престолу з відносин із державами та міжнародними організаціями архієпископом Полом Річардом Галлагером, який перебуває в Україні з офіційним візитом.

    За словами президента, Росія продовжує масовані атаки на українські міста і не демонструє готовності припинити агресію. Саме тому, наголосив Зеленський, міжнародна спільнота має шукати нові дипломатичні механізми, здатні сприяти завершенню війни.

    «Один із форматів, який міг би цьому сприяти, — зустріч на рівні лідерів. Дякую Ватикану за готовність її прийняти й надалі докладати зусиль, щоб така зустріч могла відбутися», — заявив президент.

    Зеленський також подякував архієпископу Галлагеру та Папі Римському Леву XIV за незмінну підтримку України. Він звернув увагу, що делегація Святого Престолу перебувала в Києві саме в період одного з наймасованіших російських ударів, що, за словами глави держави, стало свідченням солідарності Ватикану з українським народом.

    Під час переговорів сторони обговорили не лише можливі дипломатичні ініціативи, а й гуманітарне співробітництво, діяльність Католицької церкви в Україні та підтримку українців, які постраждали від війни. Окрему увагу приділили питанням повернення українських дітей, незаконно вивезених до Росії, а також іншим гуманітарним проєктам, у яких бере участь Святий Престол.

    Президент також повідомив, що під час зустрічі обговорювався європейський курс України. За його словами, Ватикан позитивно оцінює прагнення Києва до членства в Європейському Союзі та підтримує український вибір.

    «Також говорили про шлях України до ЄС. Важливо, що Ватикан підтримує наш європейський вибір і бачить, що Україна робить усе необхідне, щоб стати повноправним членом Євросоюзу», — зазначив Зеленський.

    Візит архієпископа Пола Річарда Галлагера до України триває до 21 липня. Він представляє Папу Лева XIV як спеціальний посланець на урочистостях із нагоди 35-річчя відновлення структур Римо-католицької церкви в Україні. Під час поїздки він відвідав Львів, Бердичів, Рівне та Київ, де провів низку зустрічей із представниками української влади, духовенством та громадськістю. У своїх виступах Галлагер наголосив, що справедливий мир означає відновлення миру в усій Європі, а Святий Престол не забуває про страждання українського народу.

    Тема можливих переговорів у Ватикані не є новою. Ще під час зустрічі президента України з Папою Левом XIV у липні 2025 року обидві сторони заявляли про готовність Святого Престолу надати свою територію для проведення мирних переговорів між Україною та Росією. Тоді понтифік підтвердив відкритість Ватикану до прийому представників обох держав, однак Росія не підтримала цю ініціативу.

    Від початку повномасштабної війни Святий Престол активно бере участь у гуманітарних ініціативах, зокрема сприяє поверненню українських дітей, допомагає в питаннях обміну полоненими та регулярно направляє гуманітарну допомогу. Напередодні візиту Галлагера Ватикан також повідомляв про передачу Україні десятків електрогенераторів, медикаментів і продуктів харчування для постраждалих регіонів.

    Поки що йдеться лише про готовність Ватикану стати майданчиком для потенційної зустрічі на найвищому рівні. Жодної дати можливих переговорів або інформації про згоду російської сторони наразі не оприлюднено. Водночас Україна продовжує наполягати на дипломатичних форматах, які могли б сприяти припиненню війни та досягненню справедливого й тривалого миру.